Карл Людвіґ Боніфаціус Кляйбер (, 3 липня 1930, Берлін, Німеччина — 13 липня 2004, Коньшиця, Словенія), також відомий, як Карлос Кляйбер () та під псевдонімом Карл Келлер () — австрійський і німецький диригент, вважається одним із найвизначніших диригентів 20-го століття.
Життєвий шлях Карлос Кляйбер — син австрійського диригента та генерального музичного директора Берлінської державної опери Еріха Кляйбера та американки Рут Гудріч. Народився в Берліні. Мати мала єврейське коріння, а також походила з роду шотландського письменника Вальтера Скотта. На знак протесту проти втручання нацистського режиму в мистецтво батько 1935 року виїхав із сім'єю до Зальцбурга. Згодом родина переїхала до Швейцарії, а 1940 року — до Буенос-Айрес. Паралельно з навчанням у школі Кляйбер займався композицією та співом, опановував гру на фортепіано й ударних. Одне з перших музичних вражень він отримав у театрі «Колон», куди супроводжував батька на репетиції.
1949-го розпочав навчання хімії у Вищій технічній школі Цюриха (), проте вже 1950-го полишив навчання, щоб продовжити музичну освіту в Буенос-Айресі в Артуро Тосканіні.
1952-го розпочинає свою кар'єру корепетитором у Gärtnerplatz-Theater у Мюнхені. У 1954 р. стає музичним директором у Потсдамі й використовує при цьому псевдонім «Karl Keller». Після короткотермінової діяльності у Віденській Народній Опері (), у 1958-64 рр. працював у , де і відбувся його офіційний дебют як диригента, у 1964-66 рр. діяльність в . 1966-68 рр. Був першим капельмайстром державного театру Штутґарта. У 1966 р. перші закордонні гастролі на Единбурзький фестиваль.
Відзнаки В 1978 році диригент відзначений Почесним призом у галузі культури міста Мюнхена ().
В 1990 році — отримано орден Pour le mérite, ()у галузях науки та культури.
В 1992 році — Австрійський орден Пошани у галузях Науки та Мистецтва (), вже після отримання 1980 р. австрійського громадянства.
В 1995 отримано Золоту паличку Мілан та Приз німецького Звукозапису (), Орден за заслуги Баварії () та Орден за заслуги ФРН .
Дискографія Опубліковані записи: Вільний стрілець () Вебера, Трістан та Ізольда Ваґнера, два Live-відео з трансляції Rosenkavalier Штраусса, La traviata, Otello, Верді, Кажан Й. Штрауса (як для платівки, так і Live-відео з трансляції), Симфонії Бетховена Nr. 4 (Live-запис та відео), 5, 6 (Live-запис) та 7 (live, як для платівки, так і для відеопродукції) також Увертюра Coriolan на відео; Йоганнес Брамс: 4-та симфонія (платівка та відео) та 2-га (відео), Шуберт: 3-тя та 8-ма (h-Moll; «Незавершена»), Симфонії Моцарта Nr. 33 та 36 (обидві на відео); Гайдн, Симфонія з литаврами (), три Варіації з Воццека Берґа, фортепіанний концерт Дворжака та Новорічні концерти Віденьського філарм. оркестру () у 1989 та 1992 рр.
Виноски
Література Mauro Balestrazzi: Carlos Kleiber: Angelo o demone? L'epos, Palermo 2006, ISBN 88-8302-325-0. Jens Malte Fischer: Carlos Kleiber— Der skrupulöse Exzentriker. Wallstein, Göttingen 2006, ISBN 3-8353-0138-1. Alexander Werner: Carlos Kleiber— Eine Biografie. Schott, Mainz 2007; 2. bearbeitete Auflage 2009, ISBN 978-3-7957-0598-5. Tomislav Vichev: Kleiber's Era , Sofia, 2003.
Посилання
Інформація щодо Carlos Kleiber, eine Biografie Alexander Werner Дискографія та концерти Дискографія DGG Некролог та біографія Некролог та біографія Tomislav Vichev