Петро Яки́мович Розе́нко (, місто Горлівка, нині Донецька область — , місто Київ) — працівник вугільної промисловості Донбасу, український радянський політичний та громадський діяч, Голова Держплану Української РСР, заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1956—1960 р. Член ЦК КПУ в 1960—1981 р. Депутат Верховної Ради УРСР 4—9-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5—9-го скликань (у 1959—1979 роках). Член ЦК КПРС у 1961—1966 р. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1981 р. Герой Соціалістичної Праці (6.12.1977).
Біографія Народився в родині робітників 20 грудня (7 грудня по старому стилю) 1907 року в Горлівці (нині Донецької області, Україна). Українець.
З 1924 року працював на шахтах Донбасу. У 1924—1927 роках — гірничий робітник, кріпильник, вибійник на шахтах міста Горлівки, зокрема на шахті № 1 «Кочегарка». З 1927 року — студент Донецького гірничого інституту.
Закінчив Донецький гірничий інститут в 1931 році.
У 1931—1934 роках — інженер, начальник вентиляції, начальник капітальних робіт горлівської шахти № 1 «Кочегарка».
У 1934—1937 роках — змінний інженер, начальник дільниці, помічник начальника шахти на будівництві метрополітену у місті Москві.
У 1937—1943 роках — на керівних посадах в «Головвугіллі» Народного комісаріату паливної промисловості СРСР. Працював заступником начальника виробничо-розпорядного відділу «Далекосхідного вугілля».
Член ВКП(б) з 1943 року.
У 1943—1948 роках — начальник комбінатів «Хабаровськвугілля», «Сахалінвугілля» РРФСР.
У 1948—1949 роках — начальник Головного управління по шахтному і житловому будівництву Міністерства вугільної промисловості східних районів СРСР.
У 1949—1950 роках — заступник начальника Головного управління по будівництву шахт в Донбасі («Головдонбасшахтобуду») Міністерства вугільної промисловості СРСР.
У 1950—1952 роках — заступник директора комбінату «Сталінвугілля» Сталінської області.
У 1952 — липні 1954 року — начальник комбінату «Сталіношахтобуд» Сталінської області.
З травня по липень 1954 року — член колегії і начальник Головного управління по будівництву в Сталінській області Міністерства вугільної промисловості Української РСР.
З липня по жовтень 1954 року — член колегії і заступник міністра вугільної промисловості Української РСР.
12 жовтня 1954 — 20 травня 1957 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.
20 травня — 17 липня 1957 року — 1-й заступник голови Держплану УРСР. 17 липня 1957 — 17 квітня 1959 року — 1-й заступник голови Держплану Української РСР — міністр Української РСР.
17 квітня 1959 — 16 січня 1979 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.
Одночасно 17 квітня 1959 — 9 березня 1963 року — голова Держплану Української РСР.
9 березня 1963 — 23 жовтня 1965 року — голова Української Ради народного господарства (Укрраднаргоспу).
У березні 1967 — 16 січня 1979 року — голова Держплану Української РСР.
Делегат з'їздів КПРС..
З січня 1979 року — на пенсії в місті Києві.
Діти: Людмила Петрівна, Галина Петрівна, Валерій Петрович.
Онуки: Ірина Валеріївна, Розенко Павло Валерійович, Катерина, Петро.
Нагороди Герой Соціалістичної Праці (6.12.1977) чотири ордени Леніна (26.04.1957, 29.06.1966, 8.12.1973, 6.12.1977) орден Жовтневої Революції (24.05.1971) два ордени Трудового Червоного Прапора (14.04.1942, 28.08.1954) орден «Знак Пошани» (20.10.1943) медалі медаль «За трудову доблесть» (4.09.1948) медаль «За трудову відзнаку» (17.02.1939)Комбинат «Сталинуголь» Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (3.12.1967) Заслужений працівник промисловості Української РСР (1976)
Посилання Библиотека — Люди и книги
Примітки
Література Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.
Українська Радянська Енциклопедія — т.9