Фра́нко Баре́зі (, *8 травня 1960, Травальято, провінція Брешія, Італія — 31 липня 2026) — колишній футболіст, захисник, відомий виступами у складі збірної Італії та італійського «Мілана». По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер на молодіжному рівні, футбольний функціонер.

Шестиразовий чемпіон Італії, триразовий клубний чемпіон Європи, у складі збірної Італії — чемпіон світу 1982 року. Включений до переліку «100 найкращих футболістів світу», складеного у 2004 році на прохання ФІФА легендарним Пеле.

Непересічний приклад відданості одному клубові — провів у футболці «Мілана» 20 сезонів, після чого працював у системі клубу на адміністративних та тренерських посадах.

Ранні роки Народився у невеличкому містечку Травальято у провінції Брешія на півночі Італії. У дитячому віці разом з родиною переїхав до Мілана, де швидко став палким уболівальником місцевого «Інтернаціонале». Азам футболу навчався разом із братом Джузеппе, граючи у вуличних командах.

В середині 1970—х брати Барезі пройшли оглядини в юнацькій футбольній школі «Інтера», тренерам якої сподобалася гра лише старшого з братів, Джузеппе. Старший Барезі згодом лише на професійному рівні проведе у цьому клубі понад 15 сезонів, багато років обійматиме у ньому позицію капітана команди. Натомість Франко був змушений шукати щастя у стані принципових суперників «Інтера» — в юнацькій академії «Мілана», куди його прийняли завдяки продемонстрованому молодим футболістом вмінню добре читати гру суперника.

Клубна кар'єра Барезі дебютував у складі головної команди «Мілана» у 17-річному віці, вийшовши на поле у грі проти «Верони» 23 квітня 1978 року. Вже наступного сезону 1978—79 молодий гравець отримав постійне місце у центрі захисту команди та виграв своє перше скудетто. Наступного чемпіонського титулу у складі «Мілана» Барезі довелося чекати майже 10 років. Спочатку клуб опинився в епіцентрі скандалу, пов'язаного з договірними матчами, та був переведений до Серії B, а після повернення до Серії A команда довго не могла відновити чемпіонські кондиції.

Чергове піднесення «Мілана» відбулося наприкінці 1980-х з приходом до команди «голландського атакувального тріо»: Марко ван Бастена, Рууда Гулліта та Франка Райкарда. Упевненість, з якою голландці діяли в атаці, не в останню чергу базувалася на вірі у безпеку власних воріт, обороною яких керував Барезі, що на цей час вже отримав капітанську пов'язку команди. Протягом цього періоду злету міланської команди у 1988—1996 роках Барезі отримав левову частку своїх клубних титулів — ще п'ять титулів чемпіона Італії, тричі ставав клубним чемпіоном Європи.

По завершенні провального для команди сезону 1996—97, у якому «Мілан» полишив боротьбу у кубкових змаганнях на ранніх стадіях, а у розіграші Серії A фінішував лише на 11-му місці, Барезі, якому тоді виповнилося 37 років, вирішив завершити ігрову кар'єру. На цей момент в активі гравця був 531 матч, проведений у формі «Мілана» в чемпіонатах Італії. Гравцеві також належить інше непересічне досягнення — з 20 років виступів за «Мілан» 15 років він виводив свою команду на поле як її капітан, уперше одягнувши капітанську пов'язку в надзвичайно молодому для цієї позиції віці 22 роківБіографія Франко Барезі на його офіційному сайті . .

Свідченням визнання величезного внеску гравця в історію міланського клубу став не лише прощальний матч, проведений на «Сан-Сіро» 28 жовтня 1997 року, але й вкрай нерозповсюджений в італійському футболі жест — довічне закріплення за футболістом ігрового номера. «Шістка» на футболці росонері довічно належить Франко Барезі.

Виступи за збірні З 1979 року почав викликатися до молодіжної збірної Італії, у складі якої загалом провів 10 ігор, а вже наступного року потрапив до заявки національної збірної Італії на фінальну частину чемпіонату Європи 1980. На цьому турнірі Барезі жодного разу не вийшов на поле, оскільки на його позиції у збірній стабільно виступав досвідченіший Гаетано Ширеа. Стуація повторилася на тріумфальному для італійців чемпіонаті світу 1982 — Барезі став чемпіоном світу, так і не вийшовши на поле у формі збірної. Дебют за національну збірну відбувся лише у грудні того ж року у грі проти збірної Румунії. А перший вихід на поле у фінальній частині великого турніру для Барезі відбувся лише на чемпіонаті Європи 1988 року, де його збірна дісталася півфіналу.

Згодом брав участь у чемпіонатах світу 1990 та 1994 років, на яких збірна Італії здобула відповідно бронзові та срібні нагороди. У фіналі останнього турніру долю чемпіонського титулу вирішила серія післяматчових пенальті, перший з яких у складі італійців невдало пробив саме Барезі, який був на цьому чемпіонаті капітаном збірної. Згодом також схибили Даніеле Массаро та Роберто Баджо і з рахунком 3:2 по пенальті чемпіонський титул здобула збірна Бразилії. Загалом за національну збірну Італії Барезі провів 81 гру, відзначився одним забитим голом.

Також викликався до складу Олімпійської команди Італії протягом двох олімпійських циклів з 1979 по 1984 рік. В Олімпійських іграх 1980 італійські футболісти участі не брали, а на Олімпіаді 1984 задовільнилися четвертим місцем.

Тренерська кар'єра 2002 року повернувся до «Мілана» як тренер молодіжних складів. Спочатку опікувався у клубі командою 20-річних гравців, а згодом, протягом 2006—2008 років, — командою 19-річних. З 2008 року працював у клубі в маркетинговій дирекції.

Смерть Помер 31 липня 2026 року у віці 66 років.

Титули і досягнення

У складі клубу: Кубок Чемпіонів/Ліга Чемпіонів (3): 1988–89, 1989–90, 1993–94 Суперкубок Європи (3): 1989, 1990, 1994 Міжконтинентальний кубок (2): 1989, 1990 Чемпіон Італії (6): 1979, 1988, 1992, 1993, 1994, 1996 Кубок Італії: 1988 Суперкубок Італії (4): 1988, 1992, 1993, 1994

У складі збірної: Чемпіон світу: 1982 Віце-чемпіон світу: 1994 Бронзовий призер чемпіонату світу: 1990

Особисті: Кавалер Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1991)Офіційний сайт Президента Італії Внесений до переліку ФІФА 100 (125 найкращих гравців світу за версією Пеле)

Виноски

Посилання Біографія на офіційному сайті «Мілана» Статистика виступів у складі збірних Біографія на сайті rossoneri.ws