Ви́рій або и́рій, і́рій — у міфології слов'ян, зокрема українців, тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання душ померлих і зимівлі птахів та інших тварин.
Етимологія Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть». Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути». Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи». Також вирій, як країна, мав назву «тепли́чина» за теплу погоду, що панує там.
Образ вирію Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо, або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також у вирії зимують оводи, а комарів вітри восени відносять туди, а весною приносять назад. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини.
Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей.
Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що міститься під землею. Часом він, однак, описувався розміщеним на небі чи в абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах.
Розвиток образу На думку польського історика Анджея Кемпінського, спочатку ранні слов'яни вірили лише в один Вирій, пов'язаний з божеством, відомим як Род — він, очевидно, розташовувався далеко за морем, в кінці Чумацького Шляху. Згідно з фольклорними переказами, ворота Вирію охороняв Велес, який іноді приймав звірину подобу рарога, тримаючи в пазурах ключі від потойбічних світів. Його часто уявляли як сад за залізними воротами, що не пускали туди живих, розташований у кроні космічного древа. А на гілках, за переказами, гніздилися птахи, яких зазвичай ототожнювали з людськими душами.
Див. також Елісій Острови блаженних
Примітки
Джерела Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 263 с. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990. — 261 с. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К. : Довіра, 1992. — 414 с. Вирій // Українська Релігієзнавча Енциклопедія. Вирій //