Валенти́на Васи́лівна Радзимо́вська (13 (1) жовтня 1886, хутір Тарнавщина, село Матяшівка, Лубенський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 22 грудня 1953, Шампейн, Іллінойс, США) — українська дослідниця біології та медицини, лікарка, засновниця української школи фізіологів та біохіміків, громадсько-політична діячка, професорка Київського інституту народної освіти, Мелітопольського педагогічного інституту, Університету УНРРА та Українського технічно-господарського інституту в Мюнхені.

Навчалася на природничих жіночих курсах у Петербурзі, закінчила медичне відділення Київських вищих жіночих курсів. Член Київського товариства «Просвіта» (1909), ради Українського жіночого союзу (1917). Працювала в Київському медичному інституті. 1924 року захистила докторську дисертацію з фізіології та біохімії. 1929 року заарештована у справі Спілки визволення України, пізніше звільнена. З 1930 року керувала відділом у Туберкульозному інституті та очолювала Науково-дослідну кафедру педології. Досліджувала проблеми біохімії ізольованих клітин, кислотно-лужного балансу за туберкульозу та інших патологій, дитячу фізіологію. За німецької окупації 1941—1944 років працювала в навчальних і медичних установах Києва та Львова. Емігрувала до Братислави, потім до Мюнхена, де викладала в університетах. 1950 року виїхала до США. Померла 1953 року.

Мати вченого у галузі інженерної механіки Євгена Радзимовського, донька Василя та Любові Яновських.

Біографія

Дитинство й навчання Валентина Яновська народилась 13 жовтня (1 жовтня за юліанським календарем) 1886 року на хуторі Тарнавщина села Матяшівка Лубенського повіту на Полтавщині, дочка громадського діяча українського шляхетного походження Василя Яновського і письменниці Любові Яновської. Мала двох старших братів — Василя та Юрія. Валентина здобула початкову освіту в домашній школі, створеній її матір'ю для неї, братів та селянських дітей. Потім навчалася в Лубенській жіночій Олександрівській гімназії, яку 1902 року закінчила з відзнакою. Ще один рік навчалася в Першій київській приватній жіночій гімназії. 1903 року Радзимовська вступила до Жіночих курсів природничих наук М. О. Лохвицької-Скалон у Петербурзі. Там вона входила до української громади, познайомилася та спілкувалася з Дмитром Дорошенком, Левком Мацієвичем, Павлом Кратом, Дмитром Донцовим та іншимиДмитро Донцов. Пам'яті В. В. Радзимовської (Надруковано у виданні: Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.10: Вибрані твори / Упоряд., ред., автор передм. О.Баган. — Дрогобич-Львів: ВФ «Відродження», 2016). На початку 1905 року Яновська повернулася до Києва через відрахування з курсів.

1905 року Валентина Яновська одружилася з викладачем історії Іваном Радзимовським, братом своєї подруги Єлизавети. Восени в них народилися близнята Євген та Ольга. 1906 року Валентина поступила на природниче відділення Київських вищих жіночих курсів, а з відкриттям при них медичного відділення 1907 року перевелася на нього. 1912 року вона завершила курси, а наступного, 1913 року — склала іспити та здобула ступінь лікаря з відзнакою. Повідомлення низки авторів про навчання Радзимовської в Петербурзькому чи Київському університетах не підтвердилися, як встановила дослідниця Алла Довжик.

Громадсько-політична діяльність Ще під час навчання в Лубнах Валентина Яновська належала до Лубенського гімназіального гуртка Революційної української партії. У Києві вступила до Української соціал-демократичної групи. У Петербурзі входила до Української студентської громади, брала участь в «Товаристві писемності», виступала з публічними доповідями про Україну.

З 1909 року ввійшла до Київського товариства «Просвіта» імені Тараса ШевченкаО. В. Малюта, «Просвіти» і Українська Державність (друга половина XIX — перша половина XX століття) (Київ, 2008), 629—631. 1915 року після початку Першої світової війни працювала в військовому шпиталі.

З початком Української революції Валентина Радзимовська активно включилася в політичне життя. У травні 1917 року обрана до складу ради Українського жіночого союзу, а в липні того ж року балотувалася на виборах до Київської міської думи за списком блоку УСДРП та УПСР, проте мала непрохідний номер. У вересні Радзимовська брала участь у першому Всеукраїнському педагогічному з'їзді. Також у вересні обрана заступницею голови Київської міської української ради, а 27 березня 1918 року — головою цієї радиНова рада, 1918, № 46, 31 березня, с. 2–3.. Гетьманський переворот Радзимовська сприйняла негативно, а після нього майже відійшла від політичної діяльності.

Протягом усього періоду між 1906 і 1920 роками в квартирах Радзимовських збиралися українські громадсько-політичні діячі, серед яких були Симон Петлюра, Валентин Садовський, Дмитро Донцов, Володимир Шемет, Олександр Яницький та інші. У ніч з 5 на 6 січня 1919 року в кабінеті Радзимовської зібралися Євген Коновалець, Володимир Шемет, Микола Міхновський та Дмитро Донцов, які обговорювали можливий переворот проти Директорії з метою встановлення диктатури для відсічі більшовиків. У Києві з 1916 року Радзимовська мешкала в будинку № 30-а на вулиці Олеся ГончараЗвід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання, кн. 1, ч. 1: А–Л (Київ, 1999), 314.

Наукова кар'єра З 1915 року Радзимовська працювала асистенткою фізіологічної хімії на Вищих жіночих медичних курсах, а з 1916 року старшою асистенткою кафедри фізіологічної хімії в Київському університеті під керівництвом професора Олексія Садовеня. У 1916—1920 роках також працювала викладачкою фізіології Фребелівського педагогічного інституту. 1915 року також розпочала приватну практику як лікарка, одна з 60 в тогочасному Києві жінок-медиків.

З 1920 року Радзимовська викладала фізіологію на факультетах професійної освіти та соціального виховання Вищого інституту народної освіти (надалі Київський інститут народної освіти, КІНО) та працювала асистентом кафедри медичної хімії Київського медичного інституту. Окрім викладання (8 годин лекцій та 24 години практичних занять) і наукової роботи вона виконувала обов'язки секретаря об'єднаної президії, а також секретаря деканату дошкільного факультету. 1920 року колега Радзимовської з Фребелівського інституту Степан Ананьїн заснував у Києві Педологічний інститут. Він одразу же запросив її працювати в ньому, а при перетворенні його на Київську науково-дослідну кафедру педології в листопаді 1921 року Радзимовська стала її секретарем та головою секції фізіології та гігієни дитинства. 1923 року цю науково-дослідну кафедру було офіційно визнано кафедрою Головнауки Наркомпросу УСРР при Вищому інституті народної освіти, а пізніше Валентина Радзимовська стала її головоюО. Новицька. Організація та діяльність науково-дослідних кафедр педагогіки в Україні у 1920-ті роки // Історико-педагогічний альманах. — 2013. — Вип. 1. — С. 71-82.. З 1923 року вона була вже прозектором кафедри фізіологічної хімії в медичному інституті, а також читала курси лекцій з фізіології та анатомо-фізіологічних основ дитинства в інституті народної освіти.

У 1921—1925 роках Радзимовська співпрацювала з професором кафедри загальної патології Київського медичного інституту й завідувачем відділу в Київському санітарно-бактеріологічному інституті Олексієм Кронтовським. Професор Кронтовський запропонував Радзимовській тему для докторської дисертації: дослідити як концентрація іонів водню в середовищі впливає на стан клітин і тканин. 1924 року при Комісії наукових ступенів Головнауки Радзимовська захистила дисертацію на ступінь доктора фізіологічних наук. Рецензентами дисертації були професор Василь Чаговець, академік ВУАН Олександр Фомін та професор Феофіл Яновський. Усі вони підтримали дисертацію, частина результатів якої була опублікована в англійському часописі «The Journal of Physiology» та німецькому «Biochemische Zeitschrift». Як наслідок нового ступеню, Радзимовська здобула посаду професора фізіології в Київському інституті народної освіти, а також очолила фізіологічну лабораторію.

З 24 жовтня 1926 року до весни 1927 року Радзимовська перебувала на стажуванні в Німеччині згідно з наданим відрядженням від Головнауки. Вона була членом Бюро секції наукових співробітників профспілки робітників освіти і регулярно залучалася до різних комісій. Особливо важким завданням була організація святкування 10-річчя «жовтневої революції» науково-дослідними установами Києва у 1927 році та видання бюлетеню на честь цієї дати — Радзимовську призначили головою організаційної комісії, у якій вона працювала впродовж двох місяців (разом з нею в комісії працював Ростислав Заклинський, пізніше теж репресований). 16 березня 1927 року подала заяву до керівництва Київського медичного інституту про звільнення з посади молодшого асистента кафедри фізіологічної хімії. У 1928—1929 роках вона підготувала два нові курси для студентів КІНО.

Арешт та період після звільнення 14 вересня 1929 року Валентину Радзимовську заарештували вдома за сфабрикованим звинуваченням «в участі в українській підпільній контрреволюційній організації — Спілці визволення України». Проти неї були зібрані свідчення інших заарештованих у справі Спілки визволення України, зокрема Миколи Павлушкова, Володимира Дурдуківського, Володимира Підгаєцького, Василя Дем'янчука, Аркадія Барбара, Миколи Кудрицького, Сергія Єфремова. У доносах від співкамерниць повідомлялося, що Радзимовська поводилася впевнено, давала поради іншим заарештованим як себе поводити на допитах. 9 березня 1930 року в Харкові почався судовий процес, а 29 березня Радзимовську несподівано звільнили, можливо, за участі її знайомого педагога Івана Соколянського, одного з трьох членів спеціальної колегії Верховного Суду УСРР на процесі.

Після звільнення Радзимовська продовжувала працювати в Київському інституті народної освіти, аж до його розділення на Інститут професійної освіти, Фізико-хіміко-математичний інститут та Інститут соціального виховання, а потім продовжувала викладати в останньому до 1932 року. Після арешту Радзимовської Науково-дослідну кафедру педології очолив Йосип Селіханович, а вже впродовж 1930 року кафедру було ліквідовано як і інші аналогічні кафедри Головнауки.

З кінця 1930 чи початку 1931 року Радзимовська працювала завідувачкою експериментального відділу Київського туберкульозного інституту, яким керували директор Юрій Богменко та його заступник Ной Морозовський. Подавала свою кандидатуру на конкурс завідувача кафедри фізіології в Київському медичному інституті, але не була допущена з політичних мотивів.

У 1937—1938 роках у особистому житті Радзимовської відбулося дві трагічні події. 25 листопада 1937 року заарештували її старшого брата Василя Яновського, який працював у Лубнах інженером на заводі. 29 січня 1938 року його засудили рішенням Особливої наради при НКВС СРСР, а 25 березня розстрілялиЯновський Василь Васильович, запис № 170993, Національний банк репресованих. Близько 1937 року цивільний чоловік Валентини Костянтин Зайкевич уже деякий час почав страждати на м'язову слабкість. В останній період життя від дуже швидко втрачав рухливість, а невдовзі помер.

У 1939 році Радзимовська здобула посаду професора фізіології за сумісництвом у Мелітопольському державному педагогічному інститутіС. В. Воловник и Н. В. Крылов, Мелитопольский пединститут: страницы истории (Мелитополь: Изд. дом Мелитоп. городс. типографии, 2014), 75–76. Навесні 1940 року працівники НКВС підіймали її архівно-слідчу справу 1929—1930 року, проте не заарештували її.

Друга світова війна та еміграція