Мико́ла Іва́нович Костома́ров (, с. Юрасівка, Острогозький повіт, Воронезька губернія, Російська імперія — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — видатний українськийУкрінформ — 16 травня день народження Миколи КостомароваМикола Костомаров — Мислене древоКНУ ім. Т. Г. Шевченка — Історія університетуВ. М. Горобець, М. М. Волощук, А. Г. Плахонін, Б. В. Черкас, Кирило Ю. Галушко. Русь «після Русі». Між короною і булавою: українські землі від королівства Русі до Війська Запорізького. Харків: КСД, 2016. 351 стор.: 251—254 ISBN 978-617-12-0873-5 (серія «Історія без цензури»)«Цар московський усе рівно був, що ідол і мучитель» — Микола Костомаров — Gazeta.ua, 16 травня 2014 історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихологЕтнопсихологія: навч. посібник / В. М. Павленко, С. О. Таглін. — Київ: Сфера, 1999. — С.31Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. — Мюнхен: Вид-во УВУ, 1993.Балагутрак Микола Петрович. Українська етнопсихологія XIX століття: Дис… канд. наук: 07.00.05 — 2004..
Член-редактор Петербурзької археологічної комісії (1860—1885), член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, член Московського археологічного товариства, член-кореспондент Петербурзької академії наук (1876).
Був співзасновником та активним учасником слов'янофільсько-українського київського об'єднання «Кирило-Мефодіївське братство». У 1847 році за участь в українофільському братстві Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя.
Дитинство Походження хлопчика визначало деяку подвійність його долі. Він з'явився на світ до шлюбу місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою, і за законами Російської імперії став кріпаком свого власного батька. Батько Миколи Костомарова був нащадком козаків-переселенців, мати Тетяна (до шлюбу Мельникова) — українська селянська дівчина, раніше кріпачка, після 1812 р. навчалася в одному з московських пансіонів.
Відставний військовий Іван Костомаров уже в похилому віці обрав собі за дружину місцеву українську дівчину Тетяну Петрівну Мельникову й відправив її до Москви для навчання в приватному пансіоні — з наміром потім із нею одружитися. Обвінчалися батьки Миколи Костомарова у вересні 1817 року, вже після народження сина.
Раптова смерть батька (14 липня 1828 року) поставила його родину в скрутне юридичне становище. Народжений поза шлюбом, Микола Костомаров як кріпак батька у спадок переходив тепер його найближчим родичам — Ровнєвим, які були не проти відвести душу, знущаючись із панича. Коли Ровнєви запропонували Тетяні Петрівні за 14 000 десятин родючої землі вдовину частку — 50 000 рублів асигнаціями, а також волю синові, вона погодилася без зволікань.
Залишившись із дуже скромними статками, мати перевела Миколу з московського пансіону (де він, щойно почавши вчитися, за блискучі здібності дістав прізвисько — чудесна дитина) до пансіону у Воронежі, ближче до домівки. Навчання в ньому обходилося дешевше, але рівень викладання був дуже низьким, і хлопчик ледь висиджував нудні уроки, які практично нічого йому не давали. Відрахований за «витівки» з цього пансіону, Микола перейшов до Воронезької гімназії.
Юність і навчання Батьки М. І. Костомарова намагалися прищепити сину вільнолюбні ідеї і дати добру освіту. Тому вже з 10 років М. Костомарова відправили навчатися до Московського пансіону, а згодом до Воронезької гімназії, яку той закінчив 1833 р.
1833 р. М. І. Костомаров вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету. Вже у цьому навчальному закладі він проявив непересічні здібності до навчання.
В університеті Микола Костомаров вивчав стародавні й нові мови, цікавився античною історією, німецькою філософією і новою французькою літературою, учився грати на фортепіано, пробував писати вірші. Зближення з гуртком українських романтиків Харківського університету незабаром визначило його захоплення переважно фольклором і козацьким минулим України.
У ті роки у Харківському університеті навколо професора-славіста і літератора-романтика Ізмаїла Срезневського сформувався гурток студентів, захоплених збиранням зразків української народної пісенної творчості. Вони сприймали фольклор як вираження народного духу, самі складали вірші, балади й ліричні пісні, звертаючись до народної творчості.
Костомаров в університетські роки дуже багато читав. Перевантаження позначилося на його здоров'ї — ще за студентства значно погіршився зір.
На світогляд М. І. Костомарова вплинули професор грецької літератури Харківського університету А. О. Валицький та професор всесвітньої історії Михайло Лунін.
У 1836 році М. І. Костомаров закінчив університет, а в січні 1837 року склав іспити на ступінь кандидата й отримав направлення в Кінбурнський 7-й драгунський полк юнкером.
У січні 1837 року Костомаров склав іспити з усіх предметів, і 8 грудня 1837 року його затвердили в статусі кандидата.
Початок діяльності Після закінчення університету (1837) Костомаров пішов на військову службу, був юнкером у Кінбурському драгунському полку в Острогозьку.
Почавши розбирати багатий архів повітового суду, у якому зберігалося діловодство колишнього козацького полку з часу заснування міста, Костомаров став істориком полку. Його твір з цього приводу не зберігся, проте він відіграв велику роль у формуванні його інтересів як ученого.
Тоді ж Костомаров переконався, що історію треба вивчати не лише за літописами, але за народною творчістю. Для ліпшого знайомства з життям народу він, за його ж словами, почав «етнографічні екскурсії з Харкова сусідніми селами і шинками».
Великий вплив у ті роки справили на Костомарова вчення Йоганна Гердера, гегелівська філософія, чеське слов'янофільство, європейська романтична традиція (особливо творчість Ернста Теодора Амадея Гофмана).
Прослухані навесні 1838 року в Московському університеті лекції літературознавця Степана Шевирьова зміцнили в ньому романтичне ставлення до народності.
Уже в харківський період життя Костомаров став схилятися до думки про те, що серед слов'янських народів саме українському належить особлива місія у справі визволення всіх слов'ян від імперського деспотизму і кріпосницького рабства. У віршах і поемах тих років він оспівує князівські й козацькі часи України. Свої поетичні твори Костомаров друкує в різних альманахах і видає у вигляді збірників «Українські балади» (1838) і «Гілка» (1840) під псевдонімом «Ієремія Галка». Тоді ж під впливом творчості Вільяма Шекспіра створює історичну драму «Сава Чалий» (1838) і трагедію «Переяславська ніч» (1841).
Дисертації та викладання У 1840 році Костомаров склав магістерські іспити й розпочав підготовку дисертації на тему Берестейської унії 1596 року. Але робота («Про причини і характер унії в Західній Росії») не була захищена через урядову заборону. Дисертація побачила світ у 1841 році окремою книгою і набула широкої відомості. Але це об'єктивне дослідження викликало люті протести церковної влади, яка побачила в ньому відхід від офіційного трактування актуальної для України проблемиАйзеншток Ієремія. Перша дисертація Костомарова: матеріали про спалення його дисертації в 1842 році/Ієремія Айзеншток. — Б.м.,Б.р.- С.21-27 Папка № 361Исторические монографии и исследования Николая Костомарова. — Спб.:Типография А.Траншеля, 1872. — Т.12. — С345-462.
Друга дисертація Миколи Костомарова, підготовлена через півтора року, називалася «Про історичне значення руської народної поезії», ідеологічних нарікань не викликала і була успішно захищена в 1844 році. Костомаров здобув звання магістра й мав змогу зосередитися на науковій і педагогічній праці.
Темою його нового дослідження стала історія Богдана Хмельницького. Бажаючи бути ближче до місць відповідних подій, Костомаров влаштувався вчителем гімназії містечка Рівне на Волині. Але вже в 1845 році він переїхав до Києва, де став працювати старшим учителем у гімназії, познайомився з найавторитетнішим на той час ученим Михайлом Максимовичем.
Навесні 1846 року вчена рада Київського університету обрала Костомарова викладачем російської історії, а з 1 серпня — ад'юнкт-професором. З осені він почав читати лекції, викликаючи жвавий інтерес у студентів. З цього часу Костомаров заглибився в масштабну роботу з вивчення історії України. Тоді ж Костомаров зблизився з видатним київським релігійним філософом Петром Авсеньєвим, який читав лекції з філософії і психології в Київській духовній академії і Київському університеті. Його філософсько-психологічні праці (зокрема, у галузі етнопсихології) справили величезне враження на Костомарова.
У 1864 році здобув вчений ступінь доктора російської історії.
Кирило-Мефодіївське братство
Яскрава фігура Костомарова приваблювала багатьох молодих киян, зокрема Василя Білозерського, Миколу Гулака, Пантелеймона Куліша й Опанаса Марковича. У грудні 1845 — січні 1846 року вони створили слов'янофільсько-українське Кирило-Мефодіївське товариство, до якого незабаром приєднався і Тарас Шевченко. Своє завдання братчики бачили в поширенні передових ідей «слов'янської взаємності».
Більшість кирило-мефодіївців (зокрема, Костомаров) були людьми глибоко релігійними, а народницький пафос мав у них характер майже релігійної віри. Але якщо Костомаров, Гулак і Білозерський були радше слов'янофілами, аніж українофілами, то Куліш і Шевченко становили патріотично-українське крило.
Програмні документи кирило-мефодіївців (насамперед написана Костомаровим «Книга буття українського народу») відображають вплив документів польського визвольного руху, зокрема «Книги народу польського і польського пілігримства» Адама Міцкевича (1832). Не менший вплив на історико-політичне мислення братчиків справила й «Історія Русів».
Оформившись в ідейному плані, кирило-мефодіївці мали намір перейти до практичної діяльності, пропагуючи свої переконання серед населення. При цьому Гулак, близький до декабристського радикалізму Павла Пестеля, не виключав застосування насильницьких методів боротьби, а Шевченко навіть мріяв про народне повстання.
Але до практичної діяльності братчиків справа не дійшла. Студент Петров, підслухавши їхні розмови та ввійшовши до них у довіру, у березні 1847 року написав донос попечителю Київського навчального округу генерал-майору Траскіну. Донос негайно переправили до Петербурга начальнику III відділення Його імператорської величності власної канцелярії графу Орлову. 17 березня Орлов повідомив про зібрання наступникові престолу Олександрові Миколайовичу з проханням дозволити арешти в Києві.
Ув'язнення Київський губернатор Іван Фундуклей з великою повагою ставився до Костомарова. За кілька тижнів до цих подій він дав Миколі Івановичу для відгуку й зауважень свій рукопис книги «Огляд Києва щодо старожитностей» (була надрукована 1847 року). Довідавшись про підготовку арешту, Фундуклей намагався попередити Костомарова про небезпеку. У відправленій із посильним записці він просив Костомарова негайно зайти до нього. Але історик, заклопотаний майбутнім весіллям з Аліною Крагельською, не знайшов часу заїхати до губернатора. У ніч на 30 березня 1847 року Костомарова взяли під варту і відправили до Петербурга.
Костомаров перебував у жахливому стані. У відчаї він навіть намагався заморити себе голодом у дорозі. 7 квітня його привезли до Петербурга, а 15 квітня відбувся перший допит.
14 червня 1847 року Костомарову, який перебував у Петропавлівській фортеці, було дозволено побачення з нареченою Аліною Крагельською. Науковець боявся після суду зв'язувати з Аліною своє, як він вважав, пропаще життя. Зрештою їхній шлюб розпався. Крагельська одружилася з іншим чоловіком і прожила з ним 19 років.
Заслання до Саратова
24 червня 1848 року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у Саратов, працював у Саратовському статистичному комітеті.
У Саратові його призначили на посаду перекладача при губернському правлінні. Оскільки перекладати не було чого, губернатор доручив політичному засланцеві завідувати секретним відділом, у якому велися справи «розкольників».