Ву́лиця Іва́на Фе́доровича — вулиця у колишньому львівському середмісті, поряд із площею Ринок. Сполучає вулиці Вірменську та Староєврейську та утворює перехрестя з вулицею Руською. Прилучаються вулиця Ставропігійська та площа Музейна.
Назви Початково існувало кілька вулиць, кожна зі своєю назвою. Домініканська бічна — назва ділянки від вулиці Вірменської, до вулиці Ставропігійської згадується не пізніше 1805 року. Пов'язана із монастирем домініканців, що виходив фасадом на цю вулицю. Руська бічна — ділянка від вулиці Ставропігійської до Руської. Згадується не пізніше 1795 року. Жидівська — ділянка від вулиці Руської до Староєврейської. Названа не пізніше 1387 року, оскільки проходила через єврейський квартал.
У 1871 році усі вулиці об'єднані під єдиною назвою — Бляхарська. У 1949 році, з нагоди 375-ліття українського книгодрукування, перейменовано на вулицю Федорова, на честь Івана Федорова, одного з перших східнослов'янських друкарів.
1 лютого 2024 року робоча група щодо деколонізації і перейменування вулиць Львова вирішила змінити назви трьох міських вулиць, зокрема й вулицю Івана Федорова, яку планують перейменувати на вулицю Івана Федоровича. Цю та інші пропозиції внесли на затвердження депутатів на сесії Львівської міськради. 8 лютого 2024 року депутати Львівської міської ради ухвалили рішення про перейменування вулиці Івана Федорова на вулицю Івана Федоровича.
Забудова В архітектурному ансамблі вулиці Івана Федоровича переважають віденська сецесія, бароко та класицизм. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури національного та місцевого значення.
З непарного боку вулиці № 1 — будинок споруджений наприкінці XVIII століття за проєктом Фридерика ПахманаВуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Т. 241 (CCXLI), 2001. — С. 118.. 1931 року архітектор Тадеуш Солецький виконав реконструкцію за власним проектом під наглядом Вавжинця ДайчакаBiernat M., Kurzej M., Ostrowski J. Kościół p. w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków: Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 233. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 978-83-63463-02-1.. У 1940-х—1950-х роках тут працювала артіль «8 Березня» львівського облтекстильшвейшкірпромсоюзу. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1273.
№ 9 — колишня кам'яниця Ставропігійського інституту. Постала у XVII столітті, ґрунтовно перебудована на початку XX століття за проєктом архітекторів Івана Левинського та Якова Рудницького. Над вхідним порталом будинку міститься герб, виконаний Антонієм Попелем. Тут, у друкарні інституту, 1848 року вийшла друком перша українська газета «Зоря Галицька». Тут досі працює найстаріше в Україні діюче поліграфічне підприємство. У 1940-х—1950-х роках тут містилося ремісниче училище № 2. Тепер це навчальна друкарня поліграфічного училища. На фасаді будинку вміщена меморіальна таблиця на честь Івана Федорова.
№ 11 — неіснуючий нині будинок Фелікса Вороновського, котрий пізніше належав Ставропігійському інституту. Був оздоблений рельєфами міфологічної тематики, виготовленими ймовірно Антоном Шімзером близько 1826—1828 років. Будинок розібрано 1887 рокуBiriulow J. Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku. Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 41. — ISBN 978-83-7543-009-7. . На його місці на початку XX століття споруджений триповерховий житловий будинок. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 352.
№ 13 — в будинку, після переїзду з Калуша до Львова, у 1876—1888 роках містилося русофільське товариство імені Михайла Качковського. 1888 року товариство переїхало в будинок на вул. Валовій, 14. В будинку мешкав український історик та громадський діяч Ізидор ШараневичБулик Н. Формування української археології в Галичині у XIX столітті: Ісидор Шараневич (1829–1901) // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині: Збірник наукових праць. — 2009. — Вип. 13. — С. 309..
№ 21 — будинок постав на фундаментах та пивницях кам'яниці юдея Шльоми Крохмаля, званої Крохмалівською, що походила з XVI століття. У січні 1907 року остання власниця давньої кам'яниці Зельда Шьонблюм отримала дозвіл на її знесення та будівництво нового прибуткового будинку. Вона замовила проєкт архітектору Саломону Рімеру та уповноваженому будівничому, інженеру Леону Ґрафу. Перший проєкт був виконаний 1908 року, а другий, додатковий — 1909 року. В останній проєкт було внесено невеликі зміни, які стосувалися лише флігелів та внутрішнього планування (архітектори Артур Шлеєн та Леон Ґраф). Під час будівництва нового будинку частково використані стіни давньої кам'яниці. Фасадне вирішення зведеного будинку у стилі модернізованого ампіру різниться з проєктним, а саме, не був встановлений аттик. Неокласична ліпнина співіснує з сецесійними металевими балюстрадами балконів. 1912 року магістрат дав дозвіл на влаштування трьох вікон в офіцині, а 1914 року проведено реконструкцію санвузлів. Зображення кам'яниці Крохмалівської збереглося на малюнку «Вигляд східної сторони вулиці Бляхарської (Жидовської)», виконаному художником Францом Ковалишиним у 1904 році.
У 1935 році будинок перебував у власності Реґіни Флекер та Пеппі-Сари ВайсKsięga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…Wykaz domów w mięście Lwowie… — S. 6., у 1939 році — у власності адвокатів Фіскера та Вайса. Нині у приміщеннях партеру розташована книгарня «Рідкісна книга» та ремонт телефонів «Мобакс». Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1052.
№ 23 — давня кам'яниця Лейзерівська, пізніше Підвоєводинського уряду, була збудована у XVII столітті у ренесансному стилі. Ззовні вона не мала жодних стилістичних оздоблень, опріч кам'яних віконних та дверних обрамувань. У XVIII столітті за «правом кадука» вона перейшла на урядування до юдеїв. У цьому будинку підвоєводи чинили суди над юдеями. У другій половині XVIII століття австрійський уряд продав кам'яницю Лейзеру Боруховичу, ім'я якого й дало назву кам'яниці.
На початку XX століття будівельну парцелю під конскрипційний № 206 придбав відомий львівський архітектор Фердинанд Касслер. 1912 року ця кам'яниця розібрана та її новий власник виготовив проєкт на нову чиншову кам'яницю у модерну. До затвердженого проєкту був доданий припис магістратського будівельного уряду про врахування регуляційної червоної лінії, яка була відсунута вглиб. Того ж року спорудження будинку було завершене. Кам'яниця була зруйнована під час другої світової війни.
Зображення кам'яниці Лейзерівської збереглося на малюнку «Східний бік вулиці Бляхарської (Жидівської)», виконаному художником Францом Ковалишиним у 1904 році. У радянський час вільна парцела використовувалася як господарське подвір'я з тимчасовими спорудами ЖЕКу. Нині це вільна ділянка, на якій планують збудувати готельний комплекс.
У жовтні 2007 року на аукціоні право на 49 річну оренду земельних ділянок на вул. Івана Федорова, 28 та 23 придбала компанія «Українські інвестиційні системи» з метою будівництва готелю. Але жодних будівельних робіт до 2019 року на ділянці не проводилося.
№ 25 — давня кам'яниця Кривесівська збудована у XVI столітті Костем Русином, яку він заповів своєму зятю грекові Ахеллему. 7 січня 1601 року кам'яницю придбав Арон Рубинович і відтоді вона перебувала у власності юдеїв. Була частково пошкоджена під час штурму Львова військами шведського короля Карла XII у вересні 1704 року, згодом відбудована її тогочасним власником, відомим кагальним бурмістром Зельманом Пінкасовичем. За ліктьовим податком 1767 року кам'яниця мала назву Кривесівська. На початку XX століття будівля була напівзруйнована, брудна та занедбана.
1912 року чільний будинок, власником якого був Ісак Панцер, розібрали з метою будівництва нового. Однак, з невідомих причин його не збудували. В тилу ділянки стояла офіцина, до якої у 1912 році перенесли шхиту (різня) з розібраної кагальної кам'яниці на Бляхарській, 27 (нинішня вулиця Івана Федоровича). Шхита розташовувався на партері, над ним було надбудоване приміщення сторожа. Офіцина із різнею, як власність Панцера, простояла до 1932 року. Тоді ж її розібрали через аварійний стан, згідно з вимогою магістрату від 1930 року. Вільна парцела, на якій стояла кам'яниця Кривесівська, перебувала у власності Ісака Панцера та юдейської громади (шпиталю) до 1939 року. Того ж року перестала функціонувати різня. У радянський час вільна парцела використовувалася як господарське подвір'я з тимчасовими спорудами ЖЕКу. Зображення кам'яниці Кривесівської збереглося на малюнку «Вигляд східної сторони вулиці Бляхарської (Жидовської)», виконаному художником Францом Ковалишиним у 1904 році.
№ 27 — давніша кагальна кам'яниця, що розташовувалася на цьому місці була збудована ще у XVI столітті одним з найвідоміших, на той час, львівським будівничим Павлом Щасливим і належала Ісаку Нахмановичу. Як зазначив історик Маєр Балабан, тодішня кам'яниця № 27 мала великі вікна з сеґментним завершенням, над брамою була поміщена таблиця з гебрейським написом. У кагальному будинку відбувалися наради, містилася канцелярія сеньйорів і лавників, приміщення рабина, синдика (помічника рабина), рахмістрів (рахівників) і шпитальних служок, а також розташовувалася ритуальна шхита.
У 1912 році давню кагальну кам'яницю розібрали з метою зведення нової чиншової кам'яниці, шхиту перенесли в офіцину кагальної кам'яниці на вул. Арсенальській, 7. Новий будинок був збудований у 1913 році за проєктом архітектора Леопольда Райсса. Того ж року на піддашші була влаштована пральня. До 1939 року будинок належав юдейському шпиталю.
Від радянських часів й донині, будинок виконує функцію житлового. Наприкінці 1990-х років у приміщенні партеру ліворуч від брами-проходу містилася кав'ярня «Арт-бар», у приміщенні праворуч від 2008 року діє Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, очолюване Мейлахом Шейхетом, у брамі-проході до синагоги влаштовано молитовну залу. 2008 року в подвір'ї кагальної кам'яниці, перед синагогою були проведені часткові археологічні дослідження під керівництвом Юрія Лукомського. Віднайдені артефакти, що розкривають етапи формування цієї частини Єврейського кварталу давнього Львова. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1053.
№ 29 — на думку історика Маєра Балабана на цьому місці від XIV століття стояла дерев'яна синагога. 1904 року під час будівництва нинішньої кам'яниці Соколівської було виявлено декілька пишно різьблених дерев'яних балок, на одній з яких зазначений рік будівництва — 1320 рік. Ймовірно ця ж синагога згадується у привілеї Казимира III від 1367 року. У 1407 році зафіксовано видатки на ремонт і дрова, що свідчить про існування опалюваного приміщення (бет мідраша). Після пожежі було споруджено нову, вже муровану на новому місці. Нинішня кам'яниця збудована у 1904 році за проєктом архітектора Артура Шлеєна. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1054.
З парного боку вулиці