Професор Васи́ль Таїря́нц (Енциклопедія алкогольних напоїв , русифіковане — Васи́ль Єго́рович Таї́ров, У різних джерелах зустрічається і інше написання. Зокрема, (Энциклопедия алкогольных напитков ) та (Сайт газети «Вернатун» ).; , c. Каракліс, Еріванська губернія, Російська імперія — , Одеса, Українська РСР, СРСР) — виноградар і винороб Російської імперії та СРСР вірменського походження. Дійсний статський радник, доктор сільськогосподарських наук, меценат.

Засновник першого в Російській імперії науково-дослідного центру з виноградарства та виноробства (нині Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова), автор більш ніж 500 наукових та науково-популярних робіт, доповідач 24 міжнародних конгресів та з'їздів. Член-кореспондент та дійсний член 18 російських та зарубіжних наукових товариств. З 1901 року — член, а з 1903 року довічно віце-президент Міжнародної організації виноградарів і виноробів. За заслуги в галузі виноградарства і виноробства двічі удостоєний вищої нагороди «Гран-прі», п'яти золотих медалей та п'яти дипломів першого ступеня. Василь Єгорович за своє життя зумів дослідити та описати усі сорти винограду, які знаходилися в межах СРСР, а також розробив методи боротьби з філоксерою та підробкою вин і харчових продуктів .

Життєпис

Перші роки Василь Геворгович Таїрянц народився (14) листопада 1859 року у вірменському селі Каракліс Еріванської губернії (нині місто Ванадзор) (за іншою версією, в селі , нині в марзі Лорі, на півночі Вірменії) у багатодітній сім'ї службовця. Він був п'ятим із шести дітей у родині (у Василя було п'ять братів та одна сестра). Незважаючи на скрутне фінансове становище, батьки дали своєму сину гарну на той час освіту. З восьми років Таїров почав відвідувати сільську школу, а коли йому виповнилося 10 років, батько відправив сина на виховання до своєї сестри в місто Ерівань (з 1936 року — Єреван). У 1875 році, з відзнакою закінчивши класичну гімназію, Василь Єгорович переїхав до Тифлісу (нині місто Тбілісі), де двоюрідний брат Олександр Микитович Таїрянц (син тітки, у якої на вихованні перебував Василь) зараховує його в 4-класне реальне училище. У 1878 році, після закінчення курсу навчання, майбутній учений поступає в Імператорське Московське технічне училище (нині МДТУ імені М. Е. Баумана). Провчившись у ньому рік і перейшовши в 2-й спеціальний клас з похвальним листом, він залишає училище унаслідок поганого мікроклімату, сформованому у навчальному закладі.

У 1880 році колишній студент Московського училища екстерном здає іспити на атестат зрілості при 1-й Московській військовій гімназії і поступає, пройшовши величезний конкурс, в Петровську землеробську й лісову академію (нині Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва). Закінчивши навчання зі науковим ступенем кандидата сільськогосподарських наук у галузі лісового господарства, 1884 року представляє дисертацію на тему «Виробництво деревної оцтової кислоти в заводах Брасовського маєтку», яка була визнана радою академії відмінною і надрукована в «Известиях академии». За наполяганням двоюрідного брата Василь пов'язує себе з вивченням виноградарства і виноробства, після чого (8 січня 1885) року його зараховують до Департаменту землеробства і сільської промисловості Міністерства державного майна. Оскільки спеціалізованої освіти з виноробства та виноградарства в Російській імперії не надавали, Василя (14) січня 1885 року відряджають за кордон на три роки для навчання виноробній справі. Перебуваючи за кордоном, він відвідав усі найважливіші виноробні місцевості Франції, Австро-Угорщини, Німеччини, Північної Італії та Швейцарії, працював в таких відомих закладах, як екологічний та помологічний інститут у Клостернейбурзі поблизу Відня, сільськогосподарське і виноробне училище в Санкт-Міхелі (Південний Тіроль), училище садівництва, виноградарства та плодівництва у Гайзенгеймі (на Рейні), училище землеробства і виноградарства в Монпельє (Південна Франція) та багатьох інших. Закордонне відрядження було дуже напружене і цікаве у творчому плані, що дозволило Таїрову взяти участь в аналізі стану виноградно-виноробної галузі та професійно оцінити перспективи розвитку виноградарства і виноробства в Росії.

Початок наукової діяльності

У вересні 1887 року, після навчання і встановлення зв'язку з видатними вченими Європи, Таїров повертається в Російську імперію, де розпочинає роботу у вченому комітеті Міністерства землеробства. Василь Єгорович бере активну участь у вирішенні питань, що стосуються виноградарства та виноробства. Поширюючи отримані за кордоном знання, Таїров публікує низку статей у журналах, що стосуються питань виноградарства. Протягом 1885 —1891 років роботи і спостереження вченого публікувалися в іноземних та російських спеціалізованих виданнях. Молодий дослідник займався вивченням можливості впровадження культури винограду на пісках, вивчав питання районування виноградарства, вів активну боротьбу проти вирубки виноградників, на яких лютувала філоксера (зокрема у Бессарабській та Кутаїській губерніях), наполягаючи на тому, що виноград треба прищеплювати, а не знищувати. Після кількох років ведення Василем Єгоровичем роз'яснювальної роботи про доцільність введення прищепленої культури винограду в Російській імперії, 1899 року Міністерство землеробства, переконавшись у вірності поглядів Таїрова, взяло почало прищеплювати виноградники в заражених філоксерою областях, при цьому призначивши його на посаду консультанта з питань філоксерної справи. Зараз же цей метод прийнятий на озброєння у всьому світі.

У Єревані з 1887 року на заводі, побудованому Нерсесом Таїряном, почався випуск міцних спиртних напоїв, зокрема коньяків марки «Арарат», що стала згодом візитною карткою Вірменії. Відкриття цього заводу стало можливим багато в чому завдяки рекомендаціям Василя Таїрова, даним своєму двоюрідному братові Нерсесу ТаірянцуИстория коньяка Арарат .

У 1891 році Василь Таїров видає «Бібліографічний покажчик книг, брошур і журнальних статей з виноградарства і виноробства» за період з 1755 по 1890 роки, а з 1892 року він вже починає видавати свій власний журнал «Вісник виноробства», який повинен був сприяти розвитку виноградарства і виноробства. У журналі публікувалися статті провідних зарубіжних і вітчизняних вчених-аграріїв і енологів, з метою популяризації та пропаганди виноградарства і виноробства, поширення інформації про філоксерну справу, грибні хвороби виноградної лози (для дослідження яких з квітня 1899 року засновано при редакції патологічне бюро), недопущення фальсифікації вина і, взагалі, харчових продуктів тощо. Для детального розгляду величезного матеріалу з цих питань, зібраного в Росії і за кордоном, при редакції була утворена комісія з багатьох вчених і обізнаних осіб, які розробили ґрунтовний законопроєкт проти фальсифікацій вина та харчових продуктівТаиров Василий Егорович (Георгиевич) . При журналі виходив безкоштовний додаток «Бібліотеки Вісника виноробства». Спочатку журнал видавався в Санкт-Петербурзі, пізніше, після переїзду в Одесу, редакція знаходилася в будинку № 19 по вулиці Канатній, де проживав Василь Єгорович. До цього часу Таїров стає визнаним фахівцем у своїй галузі, за порадою до якого звертаються безліч виноробів і виробників винограду. Живучи в столиці, він щороку по кілька місяців проводить у виноградарських регіонах, з'ясовуючи потреби виробників винограду та виноробів, надаючи їм велику консультативну та організаторську допомогу.

Одеса У квітні 1895 року Таїров переїжджає в Одесу. Це місто вчений обрав не випадково, адже тут перетинаються основні транспортні потоки з Бессарабією, Кримом, Кавказом, є вихід до Середземномор'я та Європи, чого не було у Санкт-Петербурзі. Тут він розгортає компанію проти фальсифікації вина та харчових продуктів, для чого організовує спеціальну комісію, до якої входили знані вчені Одеського університету, юристи, торговці та лікарі. Результатом роботи членів комісії стало видання «Матеріали з питання про фальсифікацію харчових продуктів з додатком законопроєкту», що вийшло у світ 1901 року. На його основі 24 квітня 1914 року був прийнятий закон «Про виноградне вино». Таким чином ця подія стала першою в історії Російської імперії випадком, коли законопроєкт був розроблений громадськими силами.

Наприкінці 1880-х років Таїрова все частіше почала з'являтися думка про створення науково-дослідної станції для проведення досліджень. Вперше своїми думками про її створення він поділився на сторінках одного з останніх номерів «Вісника виноробства» за 1899 рік в статті «Допоможіть», де казав про назрілу необхідність заснування виноробної станції, в обов'язки якої входило б вивчення та розв'язання різноманітних питань виноробства як наукового, так і, особливо, практичного характеру.

На всесвітній виставці 1900 року, що проходила в Парижі, вчений був удостоєний золотої медалі. У 1901 році там же була організована постійна Міжнародна комісія виноградарства (згодом Міжнародна організація виноградарів і виноробів), членом якої стає Василь Єгорович, а вже у 1903 році Таїров обирається віце-президентом цієї організації.

У 1902 році, за сприяння Одеської міської управи, Василю Таїрову безкоштовно було виділено під наукову станцію приміщення, що складалося з 2-х кімнат у критому ринку на Новому базарі. З 15 жовтня 1904 року, після проведення ремонтних робіт, приміщення станції були відкриті для огляду всім охочим, а вже 5 лютого 1905 року завдяки старанням вченого відбулося офіційне відкриття першої в Російській імперії виноробної станції. Спочатку штат станції був невеликим, на ній працювало всього лише 2 співробітника, але в міру розуміння її важливості, збільшувалося фінансування, у результаті чого станція розширилася до семи приміщень та збільшився штат працівників. У 1905 році, за важливість виконаної роботи, виноробна станція нагороджується золотою медаллю Міланській міжнародної виставки. Наступний 1908 рік ознаменувався рішенням департаменту землеробства про розширення функцій станції, завдяки чому були започатковані курси, бесіди, читання та спеціалізовані виставки. 26 квітня того ж року Василь Єгорович Таїров «за відмінну, старанну та корисну діяльність» був піднятий до чину дійсного статського радника. У грудні 1909 року, відзначаючи 25-річчя науково-літературної діяльності і 5-річчя станції, Таїрову, Наталією Духновською і підполковником артилерії Олексієм Погорельським було виділено 5 десятин землі в 12 верстах від Одеси на березі Сухого лиману, що дало змогу розпочати дослідну роботу на винограднику. Але для побудови пристойного винограднику потрібні були чималі гроші. До 1912 року, знайшовши необхідну суму, за проєктом С. В. Попова були побудовані основні будівлі і закладені дослідні виноградники, а у 1914 році, після кількаразового відкладення, відбулося офіційне відкриття. У цьому ж році, з ініціативи засновника, при станції відкриваються Вищі курси виноградарства і виноробства, які згодом передбачалося перетворити на інститут.