Омеля́н Дми́трович Довга́нич (8 травня 1930, Нижнє Селище, нині Хустський район Закарпатська область — 31 жовтня 2009, Ужгород) — український історик, краєзнавець, журналіст, видавець, педагог вищої школи, літературознавець, громадський діяч, доктор історичних наук.

Біографічні відомості

Народився 8 травня 1930 року в с. Нижнє Селище (нині Хустського району Закарпатської області) у родини селянина-середняка. Батько — Дмитро, мама Марія, брат Михайло та сестра Олена.

Член Національної спілки журналістів України (1957), лауреат обласних премій: імені О. Борканюка (1986), імені М. Бабидорича (2004), імені А. Волошина (2005).

Освіта

Закінчив Хустську середню школу № 2 (1949), відділення журналістики Вищої партійної школи (м. Київ) (1956).

Трудова діяльність

Трудову діяльність розпочав у вересні 1949 року коректором хустської районної газети (тепер «Вісник Хустщини»). Далі служив строкову службу в лавах Радянської армії (1950–1952), працював штатним пропагандистом Хустського райкому партії (1952—1953). Після закінчення ВПШ був затверджений редактором великоберезнянської районної газети «Радянське село», де пропрацював до листопада 1961 року.

У 1961—1968 роках перебував на партійній роботі в Ужгороді, у 1968—1972 роках — головний редактор республіканського видавництва «Карпати» в Ужгороді.

З січня 1993 року — керівник штатного науково-редакційного відділу (робочої групи) обласної книги «Реабілітовані історією».

Наукова діяльність

Закінчив аспірантуру при Ужгородському державному (тепер національному) університеті (1966). Кандидат (1970), доктор (1997) історичних наук. Доцент (1978).

У 1972 році перейшов на роботу на історичний факультет Ужгородського державного університету. Працював на кафедрі СРСР та УРСР, а від 1992 року — на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії (до 1995 р.).

1997 року захистив докторську дисертацію на тему: «Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938—1945 рр.)».

Видавнича діяльність

За 45 років творчої дослідницької роботи опублікував з проблем історії Закарпаття періоду Другої світової війни, Карпатської України, возз'єднання Закарпаття з Українською РСР, історії університету, рідного села Нижнє Селище та репресованих громадян області 57 окремих видань.

Серед них: власних монографій: «Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі» (Ужгород, 1995). «Закарпатські добровольці» (Ужгород, 1998). «У сутінках забуття» (Ужгород, 2000). «Коли історія, як незагойна рана…» (Ужгород, 2000). «У тенетах „Смершу“» (Ужгород, 2002). «Трагічний фінал» (Ужгород, 2004). «Шляхами пошуків і знахідок» (Ужгород, 2005). «Возз'єднання Закарпаття з Україною очима сучасника» (Ужгород, 2006). «Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її оборонців та керівних діячів» (Ужгород, 2007). «Університет у нашому житті» (2007). «Так ламалися долі репресованих закарпатців» (2008). «Голгофа жертв політичних репресій» (2009). «До Бузулука через табори ГУЛАГу» (2009).

у співавторстві: «Слідами легенди» (Ужгород, 1971; 1972), «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990), «У жорнах сталінських репресій» (Ужгород, 1999), «Нижнє Селище: земля і люди» (Ужгород, 2001), «Закарпатські воїни генерала Людвика Свободи» (Ужгород, 1999), «Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському університету — 50 років» (Ужгород, 1995), «Повернення до правди» (Ужгород, 2000);

колективні праці: «Книга Пам'яті України» (Ужгород, 1995–1998. — Т. І—ІІ), «Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1995. — Т. ІІ), «Закарпаття під Угорщиною» (Ужгород, 1999), «Вони боронили Карпатську Україну» (Ужгород, 2002), «У вирі війни…» (Ужгород, 2000), «Книга Скорботи України: Закарпатська область» (Ужгород, 2002), «Реабілітовані історією: Закарпатська область» (Ужгород, 2003–2004. — Т. 1—2);

упорядковані збірники документів: «Я навіки прийшов у життя» (Ужгород, 1975), «Крізь пекло ГУЛАГів» (Ужгород, 1996), «Дмитро Климпуш — головний командант „Карпатської Січі“» (Ужгород, 1997), «Того дня зійшло сонце возз'єднання: минуле і сучасне» (Ужгород, 1997), «Возз'єднання» (Ужгород, 1999; 2-ге вид. — 2000), «Звершилось. Сталось. Навіки збулось» (Ужгород, 2001), «Навічно в пам'яті історії» (Ужгород, 2004) та ін.

Останні збірники вийшли з передмовами, післямовами вченого, його статтями, довідками і примітками.

Література

Олашин М. Його покликання — служити народу і знаходити істину // Довганич О. Д. Коли історія, як незагойна рана… Спогади і роздуми на порозі. 70-річчя з дня народження. — Ужгород, 2000. — С. 42—53. Хланта І. Все життя в наукових пошуках // Довганич О. Д. Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. — Ужгород, 1995. — С. 3—23. Хланта І. Омелян Довганич: Бібліографічний покажчик. — Ужгород, 1995. — 73 с. Віднянський С., Олашин М. Довганич Омелян Дмитрович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник. Вип. 2, част. 1. — Київ; Львів, 2003. — С. 104. Хланта І. Омелян Довганич. Бібліографічний довідник. — Ужгород: Ґражда, 2005. Історикові та журналісту Омеляну Довганичу — 75. — Ужгород: Ґражда, 2006. М. В. Олашин Довганич Омелян, історик, науковець, Прихильник Пласту Омелян Довганич: «Пишаюся тим, що я українець…» М. М. Вегеш Довганич Омелян Дмитрович //