Юрій Григорович Логвин (5 лютого 1939, Кременчук, Полтавська область — 22 травня 2019, Київ) — український художник-графік та письменник.
Життєпис Народився в родині мистецтвознавця й архітектора Григорія Никоновича Логвина.
1945 — родина переїхала до Києва.
1951 — Юрій Логвин вступив до Державної художньої середньої школи імені Тараса Шевченка, яку блискуче закінчив.
Спеціальну вищу освіту здобув, поступивши в 1958 році у Київський державний художній інститут, закінчив — у 1965.
Перше видання Логвина — дитяча книжка з власними ілюстраціями у київському видавництві «Веселка» — вийшло, коли Логвин навчався на 2-му курсі інституту («Північне сяйво», 1961).
Від 1970 року — член Спілки письменників УРСР.
Навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві (закінчив 1973).
1971—1973 — жив у Москві, після чого повернувся до Києва.
Від 1977 — член Спілки художників УРСР.
В останні роки життя мав проблеми з серцево-судинною системою. Помер у 80-річному віці від інсульту 22 травня 2019 року. Похований разом з батьком на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, ).
Малярські здобутки
Марки
В 1990-ті та 2000-ні роки Юрій Логвин працював над розробкою українських марок.
Він є автором одних з перших серій загальновживаних українських марок.
Серія «Етнографічні сюжети „Давня Україна“», що перебувала в обігу з грудня 1993 по січень 2001 років; Серія «Гетьмани України»; Серія «Історія війська в Україні» (виходить з 2002 року).
Серії художніх робіт «Ню»; «Українська хата»; «Млини України» (2010); «Вітряки України» (2011);
Комікси «Щит Віщого Олега» (1992); «Козацькі дзвони»
Письменництво
Юрій Логвин — автор 20 книжок, де використано його широкі пізнання в українській та світовій історії, етнографії та фольклорі, розрахованих, у першу чергу, на широку дитячу та юнацьку аудиторію:
Північне сяйво (1961) Вогонь на скелі (1965) Мирон Швачка і кінь Сивко Далеким шляхом (1969) Далека веселка (1970) Біла ягничка (1971) Знайомий лев. Письмена минулих днів (1972) Колір для неба (1978) Летить галка через балку (1981) Алі-мореплавець (1982) Мчали коні (1984) Сніжний місяць березень (1986) Таємниця одного діаманта (роман) (1989) Заклятий вершник (1990) Щит Віщого Олега (1992) Козацькі дзвони (1994) Закляття відьмака (роман) (1995) Кайдани та майдани лікаря Хоми Золоті копита (2003) «Танці Шайтана», Теза, 2010. Мої Дікамерони (2013) Колективна збірка оповідань та новел «Придивить до життя» із серії «П'ять зірок» (редакція Міли Іванцової, 2017); «Велосипед мого серця» — колективна збірка малої прози серії «Дорожні історії», 2017; «Підземне царство метро» (колективна збірка малої прози серії «Дорожні історії»), 2017 Звабний аромат порожніх бляшанок: оповідь сучасника (2019)
Робота на Українському радіо Автор, ведучий та виконавець понад 150 годинних художніх і культурно-просвітницьких програм.
Нагороди Відзнака «Золотий письменник України» (2012); Лауреат Міжнародного літературного конкурсу романів «Коронація слова» — 2013.
Примітки
Джерела та література Н. Г. Логвин. Логвин Юрій Григорович // А. Я. Бельдій. Логвин Юрій Григорович //
Посилання Деякі твори письменника Інтерв'ю з художником Я малюю акварельними фарбами 1912 року. 7 улюблених речей художника Юрія Логвина // Газета по-українськи Художник Юрій Логвин — про еротику й порнографію в мистецтві та умах радянської верхівки // Україна молода, 3.08.2012 Каталог марок