Олекса Миколайович Нови́цький (20 квітня 1914, Пії — 26 червня 1992, Київ) — український радянський поет, перекладач; член Спілки радянських письменників України з 1939 року. Заслужений працівник культури Грузинської РСР з 1964 року.

Життєпис Народився року в селі Піях (нині Обухівський район Київської області, Україна) в селянській сім'ї. Закінчив педагогічний технікум імені Бориса Грінченка, який тоді був відділом Київського університету. Після закінчення педтехнікуму працював учителем у селах Гатному та Білогородці.

З 1932 по 1940 рік працював у редакціях газет «Молодий пролетар», «Більшовик», «Комсомолець України», «Вісті», «Київська правда», часописах «Вітчизна», «Україна» та в редакції «Визначні місця України». Виконував обов'язки літературного працівника, завідувача відділом літератури та мистецтва, заступника редактора. У 1940 році у складі діючих частин Червоної армії перебував у Бессарабії та Північній Буковині. Одночасно протягом 1939—1941 років навчався у Літературному інституті в Москві.

Учасник німецько-радянської війни. Працював військовим кореспондентом газет «Комуніст», «Радянська Україна», «Красная Армия»Новицький Олекса Миколайович / Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.. Член Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1942 року. Фронтові будні пов'язані з боями на особливому бронепоїзді «За Родину» в районах Дебальцеве, Родакове на Донбасі (Південно-Західний фронт). У серпні 1942 року, біля станції Кутейникове на Дону був поранений. Після одужання виконував обов'язки начальника відділу молодіжно-партизанського мовлення на радіостанції імені Тараса Шевченка при Раді Міністрів УРСР. Нагороджений медаллями «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеня, «За перемогу над Німеччиною», орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)Новицкий Алексей Николаевич / Память народа ..

Після війни працював деякий час секретарем Павла Тичини.

Помер у Києві 26 червня 1992 року. Похований разом з дружиною у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49А ).

Творчість Вірші почав писати ще у шкільні роки, друкувався з 1930 року. Перші вірші надруковані в журналах «Більшовиченята», «Червоні квіти», «Молодий більшовик», «Глобус». Видав збірки поезій: «Ми йдемо на бій» (1942), «Живи, Україно» (російською мовою, 1943), «Україна сонячна моя» (1966), «Славлю мою Батьківщину» (збірка пісень, 1978).

Поезії поета публікувалися у численних альманахах, колективних збірках та журналах, значна їх частина покладена на музику композиторами Костянтином Данькевичем, Сергієм Козаком, Станіславом Людкевичем, Львом Ревуцьким («Люблю я тебе, Україно!», «Розлягалися тумани», «Колгоспна застольна», «Розмова Дніпра з Волгою», «Ти любов моя»).

Автор тексту пісень до фільмів: «Блакитні дороги» (1947), «Калиновий гай» (1953), «Доля Марини» (1953), «Народжені бурею» (1957), «Киянка» (1960), «Спадкоємці» (1960), «Серед добрих людей» (1962). Його пісні перекладені на російську, грузинську та казахську мови.

Займався художніми перекладами на українську мову творів із різних мов світу: аварської, азербайджанської, албанської, англійської, башкирської, білоруської, болгарської, вірменської, грецької, грузинської, естонської, єврейської, іспанської, італійської, кабардинської, казахської, калмицької, киргизької, китайської, корейської, латиської, литовської, німецької, польської, російської, румунської, сербохорватської, таджицької, татарської, туркменської, турецької, угорської, узбецької, фінської, французької, чеської, чуваської, шотландської, японської (вірші та поеми Миколи Бараташвілі, Сандро Шаншіашвілі, Францішека Богушевича, Якуба Коласа, Янки Купали, Івана Вазова, Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Павла Антокольського, Олександра Блока, Сергія Єсеніна, Михайла Лермонтова, Олександра Пушкіна, Муси Джаліля, Расула Гамзатова).

Був упорядником двотомної антології «Поезія грузинського народу» (1961, у співавторстві з Тенгізом Андуладзе), антології молодої поезії «Сонячне гроно» (1970), «Райдужними мостами. Українсько-грузинські літературні зв'язки» (1968), «Голоси Азербайджану» (1981) та інших видань, редактором кількох збірників перекладів.

Творчості Тараса Шевченка присвятив низку віршів: «Голос Кобзаря» (1942), «Здрастуй, земле Тарасова!» (1944), «Пам'ятник в Канаді» (1956), «Шевченко і Олдрідж» (1957), «Сеспель перекладає „Катерину“» (1960), «Слався, великий Кобзарю» (1964), а також розвідок «Тарас Шевченко і Акакій Церетелі» (1948), «Тарас Шевченко і Айра Олдрідж» (1966).

Переклав українською мовою вірші-присвяти Тарасу Шевченку багатьох поетів: російського поета Василя Лебедєва-Кумача «Народ не забув свого Тараса» (1960), білоруських поетів Максима Танка «Віснику свободи» (1964) та Міхася Климковича «На Віленській дорозі» (1963), грузинських поетів Андро Жванії «Будеш сяяти людству» (1961), Карло Каладзе «Кобзар» (1964), Георгія Леонідзе «Тарасові Шевченку» (1960) та Йосипа Нонешвілі «Дерево Шевченка» (1963), вірменського поета Герама Саряна «Тарасові Шевченку» (1961), казахського поета Гафу Каїрбекова «Акин Тарас» (1964), литовського поета Еугеніюса Матузявічюса «Верба Шевченка» (1963) тощо. Його переклади увійшли до перекладів творчості Володимира Маяковського «Вибране (1914—1930)» у 1940 роціЛада Коломієць. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років. Вінниця: Нова Книга. 360 стор.: сторінки 268—269 ISBN 978-966-382-574-8.

Про творчість поета схвально відгукнулися Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Платон Майборода та інші.

Інше В журналі «Перець» № 8 за 1984 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений 70-річчю митця.

Виноски

Примітки

Література