«Польська операція» НКВС (радянської служби безпеки) 1937–1938 років — антипольська масова етнічна чистка НКВС, проведена в Радянському Союзі проти поляків (яких радянська влада називала «агентами») у період Великого терору. Вона була наказана Політбюро Комуністичної партії проти так званих «польських шпигунів» і зазвичай тлумачилася співробітниками НКВС як така, що стосується «абсолютно всіх поляків».The Great Terror (Chapter 4) – from: "Stalin's Loyal Executioner: People's Commissar Nikolai Ezhov, 1895–1940" by Marc Jansen and Nikita Petrov, pp. 96 (17 / 33). Internet Archive. У результаті було засуджено 139 835 осіб, а 111 091 поляка, які проживали в Радянському Союзі або поблизу нього, було страчено без суду. Операція проводилася відповідно до наказу НКВС № 00485, підписаного Миколою Єжовим.
Більшість жертв розстрілів були етнічними поляками, але не всі: деякі належали до різних меншин із макрорегіону Креси, наприклад, русини; ці групи, згідно з радянським світоглядом, мали певний елемент польської культури або спадщини і тому також вважалися «поляками». Агенти НКВС переглядали місцеві телефонні довідники, щоб пришвидшити процедуру, і затримували людей із прізвищами, які звучали по-польськи.
Попри схожість з іншими операціями, такими як Грецька операція, Фінська операція, Латвійська операція та Естонська операція, Польська операція була найбільшою етнічною акцією розстрілів та депортацій під час кампанії Великого терору — політичних убивств у Радянському Союзі. Згідно з офіційними даними, жертви Польської операції становили 41,7 % засуджених і 44,9 % страчених під час усіх подібних етнічних операцій.
Наказ НКВС № 00485
Цілком таємний наказ НКВС № 00485, озаглавлений «Про ліквідацію польських диверсійно-шпигунських груп і частин військовополонених», був затверджений 9 серпня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) і підписаний Миколою Єжовим 11 серпня 1937 року. Його розіслали до місцевих підрозділів НКВС одночасно з тридцятисторінковим «таємним листом» Єжова, який пояснював, у чому полягала «польська операція». Лист Єжова мав заголовок «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, пораженську та терористичну діяльність польської розвідки в СРСР».Оригінальний документ. Повний текст наказу російською мовою. «О фашистско-повстанческой, шпионской, диверсионной, пораженческой и террористической деятельности польской разведки в СССР.» Хлевнюк О. В. Политбюро: Механизмы политической власти в 1930-е гг. М., 1996. Йосип Сталін схвалив операцію, сказавши: «„Дуже добре! Викорчовуйте й надалі це польське шпигунське болото. Знищуйте його в інтересах СРСР…“»The Great Terror (Chapter 4) – з: «Stalin's Loyal Executioner: People's Commissar Nikolai Ezhov, 1895–1940» Марка Янсена та Микити Петрова, с. 95 (17 / 33). Internet Archive.
«Наказ» запровадив спрощену так звану «альбомну процедуру» (як її називали в колах НКВС). Довгі списки поляків, засуджених нижчою ланкою НКВС (так званою «двійкою» — комісією з двох осіб) під час попередніх засідань, згодом збирали в «альбоми» й надсилали до проміжних управлінь НКВС, де їх затверджувала «трійка» (комісія з трьох осіб: комуністичний функціонер, керівник НКВС і партійний прокурор). Поляки стали першою великою групою населення СРСР, засудженою в такий спосіб. Після затвердження всього «альбому» страти виконували негайно. Таку процедуру згодом застосовували й під час інших масових операцій НКВС.
«Польська операція» була другою в серії національних операцій НКВС, проведених Радянським Союзом проти етнічних груп, включаючи латвійців, фінів, німців і румунів, на основі теорії про внутрішнього ворога (тобто п’ятої колони), позначеного як «вороже капіталістичне оточення», що проживає вздовж західних кордонів. На думку історика Тімоті Снайдера, це сфабриковане виправдання мало на меті лише приховати санкціоновану державою кампанію масових убивств, спрямовану на винищення поляків як національної (і мовної) меншини. Ще однією можливою причиною, на думку Снайдера, могла бути необхідність пояснити Голодомор, влаштований Радами голод в Україні, який потребував політичного цапа-відбувайла. Високопоставлений радянський чиновник Всеволод Балицький обрав Польську військову організацію, яка була розпущена в 1921 році. НКВС заявив, що вона продовжує існувати. Деяких радянських поляків катували, щоб вони зізналися в її існуванні та виказали інших осіб як шпигунів. Тим часом Комуністичний Інтернаціонал допомагав, переглядаючи свої архіви в пошуках польських членів, створюючи ще одне рясне джерело сфабрикованих доказів.Timothy Snyder (2005), Sketches from a Secret War Yale University Press, p. 129.
Цілі операції
Операція тривала приблизно з 25 серпня 1937 року до 15 листопада 1938 року. Найбільша група осіб польського походження, близько 40 відсотків усіх жертв, походила з радянської України, особливо з районів поблизу кордону з Польщею. Серед них були десятки тисяч селян, залізничників, промислових робітників, інженерів та інших. Ще 17 відсотків жертв походили з радянської Білорусі. Решта — із Західного Сибіру та Казахстану, де заслані поляки проживали з часів поділів Речі Посполитої, а також з південного Уралу, Північного Кавказу та решти Сибіру, включаючи Далекий Схід.
Наступні категорії осіб були заарештовані НКВС під час Польської операції, як описано в радянських документах: Усі «антирадянські та націоналістичні елементи» з районів та областей СРСР, де існувала польська громада. Усі іммігранти з Другої Речі Посполитої. Політичні вигнанці з Польщі. Колишні та нинішні члени Польської соціалістичної партії та інших некомуністичних польських політичних партій. Усі військовополонені з польсько-радянської війни, які залишилися в Радянському Союзі. Члени Польської військової організації, зазначені в спеціальному списку. Усі «церковні елементи», які мають або мали будь-який зв’язок із Польщею.
Етнічний склад Хоча радянська влада стверджувала, що страчені жертви були етнічними поляками, серед убитих були також етнічні білоруси, євреї, українці та росіяни, яких помилково вважали етнічними поляками через їхні прізвища чи релігійну приналежність. 47,3% загальної кількості «поляків», заарештованих у Білорусі, насправді були етнічними білорусами-католиками, багато з яких у 1920-х роках оголошували себе поляками. Вони становили 14,2% заарештованих під час Польської операції по всьому Радянському Союзу (вересень–листопад 1938 року). 13,4% заарештованих були етнічними українцями. 8,8% заарештованих — етнічні росіяни.
Процес страти та кількість жертв Згідно з архівами НКВС, 111 091 поляк та особа, звинувачена у зв’язках з Польщею, були засуджені до смертної кари, а 28 744 — до виправно-трудових таборів; загалом 139 835 жертв. Ця кількість становить 10% від загальної кількості осіб, офіційно засуджених у період Єжовщини, згідно з підтверджуючими документами НКВС.McLoughlin, Посилання, с. 164.
За словами історика Богдана Мусяла: «За оцінками, втрати поляків в Українській РСР становили близько 30%, тоді як у Білоруській РСР... польська меншина була майже повністю знищена або депортована». Мусял також вважає, що «не здається неймовірним, як свідчить радянська статистика, що кількість поляків скоротилася з 792 000 у 1926 році до 627 000 у 1939 році».
Майже всі жертви розстрілів НКВС були чоловіками, писав Міхал Ясінський, більшість із сім'ями. Їхніми дружинами та дітьми займалися згідно з наказом НКВС № 00486. Жінок, як правило, засуджували до депортації в Казахстан на строк від 5 до 10 років. Осиротілих дітей, яких не хотіли брати родичі, поміщали в дитячі будинки, де виховували як радянських, без жодних знань про їхнє походження. Усе майно звинувачених конфісковували. Батьки розстріляних – а також їхні свекри/тесті – залишалися без засобів до існування, що зазвичай вирішувало їхню долю. Статистична екстраполяція, писав Ясінський, збільшує кількість польських жертв у 1937–1938 роках приблизно до 200–250 тисяч залежно від розміру їхніх сімей.
У Ленінграді НКВС переглянув місцеві телефонні книги та заарештував майже 7000 громадян із польським прізвищем, причому переважна більшість таких номінальних «підозрюваних» була страчена протягом 10 днів після арешту.
Також об'єктами нападів стали села Сибіру з польською більшістю. У Бєлостоці, Томська область, 100 чоловіків польського походження були страчені, а їхні тіла скинуті в річку Об. У Полозові, Томська область, 33 поляки були заарештовані, з них 32 страчені, один помер у полоні, а в Вершині 30 поляків були заарештовані (29 чоловіків і одна жінка), з яких одна особа померла під час транспортування до Іркутська, а решта були там страчені.
Малі польські громади у віддалених частинах СРСР також стали мішенню Польської операції. Згідно з архівами колишньої таємної поліції в Тбілісі, лише в Грузії жертвами Польської операції стали щонайменше 89 осіб, а ще 125 поляків стали жертвами інших одночасних операцій, тоді як, згідно з киргизькими архівами, щонайменше 180 поляків загинули внаслідок усіх одночасних операцій Великого терору в Киргизстані.
Оцінки На думку історика Майкла Еллмана, «національні операції» 1937–38 років, зокрема «польська операція», можуть кваліфікуватися як геноцид згідно з визначенням Конвенції ООН, хоча юридичного рішення з цього питання поки що немає.Michael Ellman, Stalin and the Soviet Famine of 1932-33 Revisited PDF файл Кароль Карський стверджує, що радянські дії проти поляків є геноцидом відповідно до міжнародного права. Він зазначає, що хоча знищення було спрямоване й проти інших національностей, і за критеріями, відмінними від етнічної приналежності, але оскільки поляків виокремлювали за етнічною ознакою, це робить ці дії геноцидом.The Crime of Genocide Committed against the Poles by the USSR before and during World War II:An International Legal Study by Karol Karski, Case Western Reserve Journal of International Law, Vol. 45, 2013 Історик Террі Мартін називає «національні операції», включно з «Польською операцією», етнічною чисткою та «етнічним терором». За Мартіном, виокремлення діаспорних національностей для арештів і масових страт «межувало з геноцидом». Історик Тімоті Снайдер назвав Польську операцію геноцидальною: «Важко не розглядати радянську "Польську операцію" 1937–38 років як геноцидальну: польських батьків розстрілювали, польських матерів відправляли до Казахстану, а польських дітей залишали в дитячих будинках, де вони втрачали свою польську ідентичність. Коли понад 100 000 невинних людей було вбито на хибних підставах, що їхня національність є нелояльною, Сталін говорив про "польський бруд"». З іншого боку, Сталін часто хвалив Польщу як хорошу націю, а поляків як хоробрих бійців, третіх за «впертістю» солдатів після росіян і німців. Норман Наймарк назвав сталінську політику щодо поляків у 1930-х роках «геноцидальною»Genocide: A World History, Norman M. Naimark, але не вважав весь Великий терор геноцидальним, оскільки він також був спрямований проти політичних опонентів. Саймон Себаг Монтефіоре висловлює подібну думку.
На думку істориків Олле Сундстрема та Андрея Котлярчука, більшість науковців (наприклад, Ніколя Верт, Майкл Манн та Хіроакі Куромія) зосереджуються на безпековій дилемі в прикордонних районах, що передбачає необхідність забезпечити етнічну цілісність радянського простору по відношенню до сусідніх капіталістичних ворожих держав. Вони наголошують на ролі міжнародних відносин і вважають, що представників етнічних меншин, таких як поляки, вбивали не через їхню етнічну приналежність, а через їхні можливі зв'язки з ворожими СРСР країнами та страх перед нелояльністю у випадку вторгнення.
Виконавці Головними виконавцями «польської операції НКВС» були:
Михайло Фріновський — 1-й заступник народного комісара внутрішніх справ СРСР, начальник ГУДБ НКВС СРСР; Леонід Заковський — начальник Управління НКВС по Ленінградській області, потім начальник Управління НКВС по Московській області та заступник народного комісара внутрішніх справ (НКВС); Борис Берман — народний комісар внутрішніх справ Білоруської РСР;