Скіфія

Скі́фія, або Ски́тіяМ. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. с. 4. (, ) — назва декількох етнополітичних об'єднань, очолюваних безпосередньо кочовиками скіфами-сколотами в різні часи на різних територіях від Нижнього Подунав'я до Закавказзя, згодом розповсюджена на території та етноси, які не мали жодного відношення власне до скіфів-сколотів (як приклад — Скіфія Азійська, про яку повідомляють джерела часів еллінізму та імперії тощо).

Отже, наразі відомі такі державні утворення, очолювані скіфами:  — країна Ішкуза ассирійських та вавилонських джерел;  — Сакасена класичного та античного періоду (у складі Мідії та Персії);  — Скіфія Причорноморська;  — Мала Скіфія у Криму (Тавроскіфія);  — Мала Скіфія у Добруджі. Також окремо можна відзначити: Тираспольська група (ІІІ ст. до н. е. — ІІ ст. до н. е.). — осередок пізньоскіфської культури у пониззі Дністра, де панівною верствою були сармати.

Історія Причорноморської Скіфії (585—260 рр. до н. е.)

У першій чверті VI століття до н. е., після закінчення Закавказьких походів, скіфи мігрували до Пн. Причорномор'я, підкоривши чи знищивши тубільні кочові та осілі групи, чому є підтвердження як у повідомлені Геродота (Історія, IV, 1-4), так і в пам'ятках археологіїБолтрик Ю.В, Фиалко Е. Е. Следы набега скифов на Трахтемировское городище в Среднем Поднепровье. Третья кубанская археологическая конференция. Тезисы докладов международной археологической конференции. Краснодар — Анапа 2001.

Ймовірно, що до Пн. Причорномор'я було перенесено політичний центр Скіфії, але влада її династів ще тривалий час поширювалася і на деякі з синдо-меотських племен (Ксенофонт, «Спогади про Сократа», ІІ, 1, 10; Геродот, Історія, IV, 28) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 28. Лише у першій половині IV ст. синдо-меотські племена поступово (безумовно не без узгоджень з династами скіфів) підпорядковувались Спартокідам, про що свідчать дані епіграфіки (CIRB 6, CIRB 6а, CIRB 9, CIRB 972, CIRB 1015, CIRB 25 тощо)Corpus Inscriptionum Regni Bosporani CIRB .

У Пн. Причорномор'ї скіфи утворили об'єднання, яке, за найбільш аргументованою думкою, мало тричленний адміністративний поділ, який був притаманний державним об'єднанням кочовиків (орда) і пізнішого часу.

До складу кожної з трьох частин орди, в свою чергу «…входили провінції () — спочатку, мабуть, племінні об'єднання, які, в свою чергу, складалися з окремих округів ()… Швидше за все вони існували у тих племінних угруповань, які, формально чи фактично, увійшли до складу Скіфського царства, але зберігали значну внутрішню автономію і частково свою колишню соціальну організацію. Племена, принаймні у кочівників, складалися з родових підрозділів, ймовірно мали багатоступеневу структуру. Останні, в свою чергу, складалися з сімейно-родинних груп також, ймовірно, різних таксономічних рівнів.»A. M. Хазанов. Социальная история скифов. Основные проблемы развития древних кочевников евразийских степей. Москва. «Наука». 1975. Ст. 122. Ймовірно, що такий, чи, принаймні, близький до запропонованого, був соціальний устрій скіфської орди.

Існує думка, що єдиного скіфського об'єднання не існувало, що територія Скіфії була поділена на декілька ворогуючих між собою племен чи груп племен. Спочатку головним аргументом прихильників цієї тези були вирване з контексту повідомлення Страбона «більшістю варварів у цій частині світу керував Атей» та відповідне повідомлення Фукідіда: « …немає народу, який сам на одинці міг би встояти проти скіфів, коли б вони були єдині…» (Історія, ІІ, 97), на тенденційність якого не раз зверталася увага. див. прим. 9-10 до відповідної частини у: Фукидид. История. Перевод и примечания Г. А. СТРАТАНОВСКОГО. М., Ладомир. АСТ. 1999г, у згаданому уривку щодо скіфів (II, 97, (5)) Фукідід повторює слова Геродота щодо фракійців (V.3.)Показовим є таке:

Наразі теза про неспроможність скіфів утворити єдине об'єднання і незалежність полісів від скіфських династів здебільшого постулюється дослідниками елліністичних центрів і є звичайним небажанням сприймати історичні реалії того часу.Майже ні в кого з дослідників-скіфологів не виникає сумніву, що у скіфському загалі існувало таке явище, яке значно пізніше у осетинів називалося Балц — «військова експедиція з метою грабунку чи отримання здобичі»(ИЭСОЯ, т.1.), яка походить з часів військової демократії та донедавна була невід'ємною культури кочовиків. Чи могли би існувати на території Скіфії будь які відносно багаті поліси еллінів без протекції жорсткої деспотичної централізованої влади? Певно ні.Виноградов Ю. Г. Политическая история ольвийского полиса VII—I в. до н. э. — Москва: Наука. 1989. ст.ст. 90-109 Фактично не існує жодних підтверджень щодо будь-яких кризових явищ чи одночасного існування декількох незалежних «царств» у Європейській Скіфії до 270—260 рр. до н. еВ. И. Гуляев. К вопросу о единой Скифии в VII—IV вв. до н. э. // Материалы X Международной научной конференции 29 мая — 3 июня 2001 г. «Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века». — Издательство Ростовского педагогического университета. Саме цим часом датована економічна та політична криза у Пн. Причорномор'ї, яка на пряму пов'язана з савромато-скіфською війною, що поклала край існуванню Причорноморської Скіфії.Виноградов Ю. А., Марченко К. К., Рогов Е. Я. Сарматы и гибель «Великой Скифии» // вди. 1997. № 3. с. 98-99.

Наведена вище ремарка Фукідіда стає більш зрозумілою, якщо провести аналіз династичних конфліктів чи суперечок у правлячому домі скіфів. Отже: бл. сер. VI ст. до н. е. — Савлій вбиває Анахарсіса/Анахурса; бл. 515 р. до н. е. — Іданфірс/Ідантур ув'язнює Марсагета; бл. 447 р. до н. е. — Октамасад вбиває Скіла.

Тобто за близько 100 років історії ми маємо повідомлення щодо трьох суперечностей серед пануючого скіфського роду.

Про криваві суперечки між скіфами (навіть родичами) стисло, але красномовно пише й Геродот.Геродот. Мельпомена, 65 Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 65

Наразі дуже поширена теза, що найбільшого свого розквіту Європейська Скіфія досягла за династа Атея, яка базується на зовнішньополітичній активності саме цього династа (взаємини з Гераклеєю Понтійською,В. А. Анохин. Монеты скифского царя Атея. «Нумизматика и сфрагистика», т.2, Киев-1965, стр 3-15. Візантієм,Clem. Alex. Strom. V, 5, 31, (3) Strom. V, 5, 31, (3) участь у розподілі територій занепавшого Одриського царстваHISTORIARUM PHILIPPICARUM IN EPITOMEN REDACTI A M. IUNIANO IUSTINO , ЮСТИН. Епітома твору Помпея Трога «Історія Пилипа», IX, 2-3 IX, 2-3) та на археологічних пам'яткахЧерненко Е. В., Бессонова С. С. Скифские погребальные памятники степей Северного Причерноморья. Наукова думка. 1986 (переважна кількість «царських» курганів та велике Кам'янське городище датовані саме IV ст. до н. е). Але саме ці археологічні дані можуть бути підставою і для інших висновків — майнова диференсація скіфського суспільства набирала загрозливих форм, велика кількість зубожілих кочовиків була вимушена осідати на землю. Якщо у VII—V ст.ст. до н. е. скіфи були «народом-військом», то тепер основу Скіфії — її степи-пасовища не було кому захищати (доцільно згадати назву нижчого соціального щабля вільних скіфів у Лукіана —  — «восьминогі» — володарі підводи та двох волівВ. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947).

Цілком ймовірно, що з часу Закавказьких походів у скіфів панувала одна династія, але, наразі не вистачає джерел для остаточного вирішення цього питання. Власне Геродот перераховує п'ять поколінь династів щодо подій між започаткуванням Північно-Чорноморської Скіфії та навалою Дарія (Історія, IV, 76): Іданфірс, Савлій, Гнур, Лік і Спаргапейт. Окрім того він досить детально описав перебіг подій у скіфському «царському» домі у другій третині V ст. до н. е. (Історія, IV, 78-80). З пізніх джерел (Страбон, Діодор) відомі імена скіфських династів IV ст. до н. е.див. Скіфські царі

Скіфія за Геродотом Скіфія за Геродотом була в вигляді чотирикутника з однаковою шириною і довжиною. З заходу кордон Скіфії йшов по ріці Істр (Дунай), а зі сходу по ріці Танаїс (Нижній Дон та Сіверський Донець). Борисфен (Ольвії) був розташований посередині скіфської землі. На схід від Дніпра мешкали каліпіди (скіфо-еліни), вище них алазони (східне Поділля), вище алазонів скіфи-орачі (західне Поділля), на схід від Дніпра, на півдні в Гілеї мешкали скіфи-землероби, біля Богу жили бористеніти, як їх еліни називали, вони самі себе називали ольвіополітами. Скіфи-землероби жили до p. Пантікапи, а за нею жили скіфи-кочовики до ріки Геррос. Від Герроса йшла земля царських скіфів — Геродот вказує на три скіфських царства, з яких царство царських скіфів було найбільшим. Скіфських царів ховали в землі Геррос. Савромати розмовляли скіфською, але їх Геродот до скіфів не відносить. Скіфи поклонялись богові війни. При витоку Дністра проходить кордон між неврами та скіфами, при витоку Дністра жили еліни, яких називали — тирити. Річка Бог (Південний Буг) має витік в землі скіфів. Гірке джерело, якого витікає річка, що вливається в Бог через п'ять днів подорожі і за чотири дні подорожі до моря, називається по-скіфськи Екзампай — святий шлях. При цьому джерелі знаходиться кордон між скифами-землеробами та алазонами. Від Дунаю до міста Каркінітіс — стара скіфська земля.

Скіфо-перська війна.за основу використано: Черненко Е. В. Скифо-персидская война. — Киев: Наукова думка. 1984.

Між 515—512 рр. до н. е.(щодо датування походу є два свідчення, перше — Tabula Capitolina вказує на 512 р.до н. е., пізньовавилонські пророцтва називають 515 р. до н. е. роком вторгнення персів до Європи) Дарій Гістасп, перський цар, зібравши неймовірне на той час військо (за різними підрахунками 60-100 тис.) розпочав грандіозну військову кампанію по замиренню чи підкоренню кочовиків північного кордону Персії. Підкорення кочовиків Дарій вирішив провести з заходу на схід — спочатку підкоривши найзахідніше кочове об'єднання — і, пересуваючись далі на схід, підкорювати інші народи до кордону Персії. Уся кампанія була ретельно спланованою акцією, з залученням інформаторів-еллінів, попереднім проведенням сатрапом Аріарамном морської розвідувальної експедиції, під час якої персами було захоплено брата царя скіфів Іданфірса Марсагета, увязненого за наказом скіфського царя.Ктесій Кнідський (ΠΕΡΣΙΚΑ, XIII, (20)) В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947; Саме захоплення опального брата царя свідчать про можливе протистояння у скіфському правлячому домі, й показують рівень проінформованності персів щодо ситуації у Скіфії. Додатково має місце припущення, що внаслідок названої кризи у скіфо-сколотському правлячому домі Дарієм І було сплановано акцію, подібну до описаного у Бехістунському написі походу на саків-тіґрахауда, а саме:

Скіфи, очолювані династом Іданфірсом, розуміючи неможливість своєї перемоги у відкритому двобої, перейшли до «…стратегічного відступу для зміни співвідношення сил на свою користь.»Разин Е. А. История военного искусства. М., 1955

Наразі можна припустити, що військо Дарія дійшло до земель царських скіфів, де почало розбудовувати укріплення. Не дочекавшись відкритої битви, Дарій повів військо до Лісостепу, ймовірно бажаючи захопити зимівники царських скіфів. Знайшовши один з покинутих зимівників військо персів повернулося до степу. Розуміючи неможливість подальшого походу на схід без «замирення» скіфів, знаходячись під постійною загрозою повної деморалізації та знищення його армії кочовиками, Дарій був вимушений залишити частину війська в Скіфії (можливо на недобудованих укріпленнях у Приазов'ї), а з основною частиною повернутися до дунайської переправи. Цей невдалий похід Дарія — наймасштабніша з відомих на сьогодення військових акцій персів.

Скіфо-Боспорські взаємини Наразі немає жодних свідчень щодо скіфо-боспорських відносин до IV ст. до н. е., але неможливо ігнорувати таке: