Григо́рій Тимофійович Сироте́нко (18 березня 1888, Нові Санжари — 21 червня 1925, Полтава) — український політичний діяч, адвокат. Член УСДРП.
Життєпис
Народився в козацькій родині. Закінчив Демидівський юридичний ліцей (Ярославль). Працював в адвокатурі помічником присяжного повіренного.
Під час Першої світової війни був мобілізований як прапорщик запасу в РІА, під час служби отримав чин підпоручика. У серпні 1915 р. потрапив у полон під час захоплення німецькими військами Новогеоргієвської фортеці, де й перебував до кінця лютого 1918 р.
У 1915—1917 роках співробітник Союзу Визволення України в таборі полонених у Раштаті.
У 1917 був головою української громади в офіцерському таборі Ган-Мюнден. Ініціатор українізації цього табору та створення з полонених вояків-українців двох Українських (Синьожупанних) дивізій. У січні—квітні 1918 р. — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. У ніч з 26 на 27 квітня обидві дивізії були розформовані німцями — як ненадійні. Підтримав Симона Петлюру, який виступив у кінці 1918 р. проти режиму гетьмана Павла Скоропадського. Станом на 12 грудня 1918 р — голова Військово-судової управи Дієвої армії УНР.
У кабінеті Володимира Чехівського — міністр юстиції (січень — лютий 1919 р.).
Товариш міністра військових справ у кабінеті Сергія Остапенка, виконував обов'язки міністра (14(13-?) — 22 лютого 1919).
У кабінеті Бориса Мартоса виконувач обов'язків міністра військових справ (9 квітня — 4 липня 1919).
З липня по грудень 1919 р. — радник Міністерства внутрішніх справ УНР.
З 1920 р. нелегально жив у Радянській Україні, у Нових Санжарах, заарештований 21 жовтня 1920-го особливим відділом Південно-Західного фронту.
У травні 1921 підсудний на процесі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів, що проходив у Києві у Верховному надзвичайному трибуналі. Д.Мануїльський виступив державним обвинувачем, обвинувачені: Всеволод Голубович, Назар Петренко, Іван Лизанівський, Іван Часник, Юрій Ярослав, Григорій Сиротенко, Юрій Скугар-Скварський, Сергій Остапенко.
До самогубства за нез'ясованих обставин 21 червня 1925 року в передмісті Полтави (Павленках) був співробітником губернського статистичного бюро.
Вшанування пам'яті У селищі Нові Санжари провулок Пролетарський перейменували на провулок Григорія Сиротенка.
Джерела
Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938; Омельченко Т. Мої спогади про Синіх // 3а Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С 57—67; Киркиченко Ю. До історії українського військового судівництва//3а Державність. — Варшава — 1936. — № 6. — С 65—76. Савченко В. А. Симон Петлюра. Харків, 2004. С. 274. Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР»: Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін. — К.: Темпора, 2013—688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0. (С. 231 — Анкета заарештованого Г.Сиротенка; С. 260 — Протокол допиту Г.Сиротенка).
Посилання