Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Періодизація
Періоди розвитку давньоримської культури
Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.
Царський період Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII століття до н. е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н. е. До VI ст. до н. е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Етруською була остання з царських династій.
Період Республіки Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI—I ст. до н. е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, створюються риторичні школи, копіюються грецькі скульптури. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Період імперії Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе диктатором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н. е. — V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері.
Криза Римської імперії у III столітті відбилася на стані економічного і політичного життя Імперії, на її ідеології. Старі уявлення та ідеї відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була винятком — право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.
Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н. е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.
Потужний культурний рух починається в Римі наприкінці III ст. до н. ери. Його главної особливістю був вплив грецької культури, грецької мови та освіченості. Для молодих і знатних римлян обов'язковим вважалося засвоєння всього того, що викладалося в Греції. Рим формував свою інтелектуальну еліту. Але, крім цього, потреби в освічених людей задовольнялися з допомогою освічених рабів — греків. Численні діячі римської культури (прозаїки, поети, філософи, оратори, юристи, вчителі, лікарі, скупчення у Римі вивезених з грецьких міст картин і статуй, що виставлялися на площах і храмах і служили зразками для римських майстрів. Таким чином, і знати, і простий народ міг познайомитися з грецькою культурою. Починаючи із III ст. до н. ери, особливо великий вплив на римську релігію, почала надавати грецьку. Римські боги ототожнюються з грецькими божествами: Юпітер — з Зевсом, Нептун" — з Посейдоном, Плутон — Аїдом, Марс — з Арештом, Юнона — з Герою, Мінерва — з Афіною, Церера — з Деметрою, Венера — з Афродитою, Вулкан — з Гефестом, Меркурій — з Гермесом, Діана — з Артемідою тощо. Культ Аполлона був запозичений ще Y в. до нашої ери, аналога йому римської релігії був. Одним із шанованих чисто італійських божеств був
Янус зображувався з двома особами. Це божество входу та виходу, всякого початку та кінця, двох сторін єдиного явища. Давньоіталійського походження були домашні боги — Лари, Генії. Римський пантеон ніколи не був замкнутим, до його складу приймалися іноземні божества. Ці процеси тільки віталися, тому що вважалося, Релігійні обряди сприймалися як своєрідні юридичні угоди: правильно з усіма формальностями досконалий обряд вважався гарантією виконання богами прохання того, хто молиться. Характерним проявом практичного мислення римлян була їхня любов до прикладним наукам, особливу роль, серед яких грала юриспруденція — наука про право. Вже з Ш в. до зв. ери можна було отримати консультацію професійного юриста. У II. вже існувала велика юридична література, представлена працями таких авторів, як Муцій Сцевала та Сервій Сульпіцій Руф, які займалися і практичною діяльністю, виступаючи на судових процесах. Розвивалося і красномовство /риторика/, видатним(106 — 43 до нашої ери.). Про геніальне риторичне більше 50 промов, що повністю збереглися, а й цілям було підпорядковано і римську освіту. Во затверджується грецька система освіти, але з деякими особливостями. Математичні науки відходять на другий план, поступаючись місцем юридичним, мови та література вивчаються у точному зв'язку з римською історією, в якій особлива увага приділяється прикладам гідної поведінки предків. Уроки музики та гімнастики замінюються більш практичним навчанням верхової їзди, фехтування. На вищій стадії навчання особливе
Увага, на відміну від Греції, приділяється не філософії, а риториці. На завершальному етапі нерідко робилися освітні поїздки в культурні грецькі центи, особливо в Афіни. Поряд із народною італійською творчістю (культові, обрядові, весільні та інші пісні) на становлення римської літератури сильний вплив мала класична грецька література. Перші твори латиною були перекладами з грецької мови. Найбільшим письменником кінця III — початку II ст. до нашої ери був Плавт(бл. 250—184 р. до н.ери) — знаменитий комедіограф. В свій відбиток римські реалії, хоча герої носять грецькі імена, а дію відбувається у грецьких містах. Дещо пізніше писав свої комедії Теренцій (190—159 до н.ери), який на відміну від Плавта, намагався не використовувати римські сюжети та обмежувався переказом грецьких авторів, особливо Менандра. Римська трагедія була ще більш наслідувальною, слабо пов'язаною з римською дійсністю.
Найбільш вражаючих успіхів римська поезія досягла в I ст до н. ери. Серед багатьох поетів на той час слід зазначити Лукреція (бл. 96-55 р. до н. ери) і Катулла (87-84-бл.54 до н. ери). Лукрецію належить філософська поема «Про природу речей», представляє що дає світ комбінацією атомів і дає поняття теорії еволюції. Поема насичена афоризмами. Катулл був майстром ліричної поезії, у його творах оспівується дружба, тонко передаються настрої та роздуми самого автора. Особливою популярністю користувалися пристрасні та виразні любовні вірші Катулла. Першим прозовим твором латинською мовою була праця Катона Старшого (234—149 до н. ери) «Про сільське господарство»" Визначними пізньореспубліканськими письменниками були Варрон (26-27 р. до н. ери) та Ціцерон. Головний твір Варрона «Стародавності справ божеських та людських» — своєрідна історична, географічна та релігійна Енциклопедія. Його перу належать також численні граматичні, історико-літературні твори, біографії визначних громадян, філософські твори. Цицерон був не лише чудовим письменником і видатним оратором, а й визначним державним діячем, юристом, знавцем філософії. Його творчість відкрила у римській літературі епоху «золотої латині», що вважалася зразком прози.
Витоки римської історіографії сягають ще календарів жерців-понтифіків. В республіканську епоху найбільший внесок у її розвиток внесли Саллюстій (86-35 до н. війна"), а також великий полководець, диктатор Гай Юлій Цезар, який залишив нащадкам «Записки про Галльську війну». Головними завданнями римської історіографії були політична пропаганда, роз'яснення та виправдання зовнішньої та внутрішньої політики держави. На розвиток філософії вплинула грецька культура, де найбільше поширеними були вчення епікурейців, стоїків. Самостійні ж філософські системи в Римі були створені.
Римська архітектура зазнавала сильного впливу етруської та особливо грецької. В своїх споруд римляни прагнули підкреслити ідею сили, мощі, величі. Для них характерні монументальність, пишне оздоблення будівель, безліч прикрас, прагнення до суворої симетрії, інтерес до утилітарних сторін архітектури, до створення переважно не храмових комплексів, а будівель та споруд для практичних потреб. Римські архітектори розробили нові конструктивні принципи, зокрема, широко застосовували арки, склепіння, куполи, поряд з колонами використовували стовпи та пілястри. У II—I ст. до н. ери починають широко застосовуватися бетон, склепінні конструкції. З'являються нові типи будівель, наприклад, базиліки / царський будинок — прямокутна будівля, розділена всередині рядами колон або стовпів на поздовжні частини/, де відбувалися торгові угоди та відбувся суд, амфітеатри, де влаштовувалися гладіаторські бої, цирки, де відбувалися змагання колісниць, терми — складний, оточений парком комплекс, що включав банні приміщення, бібліотеки, місця для ігор та прогулянок. Виникає новий тип монументальної споруди тріумфальна арка. Удосконалення техніки аркового будівництва сприяє активному зведенню мостів, акведуків(від лат. Ayua — вода та duco — веду). Завоювання Римом Греції, елліністичних держав супроводжувалося пограбуванням міст. Поряд із рабами, різними матеріальними цінностями в Рим у величезній кількості ввозилися грецькі статуї та картини. Так, сюди було перевезено твори Скопаса, Праксителя, Дісіппа, Апеллеса та інших відомих грецьких майстрів. Незважаючи на велику кількість оригіналів, вивезених з Греції, народжується великий попит на копії з найбільш відомих статуй. Масове копіювання гальмувало розвиток власне римської скульптури, але водночас час сприяв збереженню грецької, багато творів якої дійшли до нас тільки у римських копіях.
Свій внесок у розвиток скульптури римляни зробили в галузі реалістичного портрета, використовуючи етруські традиції. Портретні статуї набувають домінуючого значення в римській скульптурі, саме у них проявляється її своєрідність. Римлянами були створені тип статуї а т у с, що зображував оратора в тозі, і бюсти, що відрізнялися суворою простотою і відточеною правдивістю образів. У II—I ст. до н. ери були створені такі чудові роботи, як «Брут», «Оратор», погруддя Цицерона в Цезаря. З 51р. до нашої ери починається нова сторінка в Римській історії — історія імперії.