«Парфу́ми: істо́рія одного́ вби́вці» () — роман німецького письменника Патріка Зюскінда, відоміший під скороченою назвою «Парфу́ми», або «За́пахи» (). Твір написаний у стилі постмодернізму, його жанр можна визначити як історичну фантастику з елементами детективу та психологічного роману. Сюжет твору розповідає історію життя вигаданого сироти з надзвичайно гострим нюхом, що перетворюється на геніального парфумера й убивцю.

«Парфуми» були дебютним романом письменника, який відразу отримав схвальні відгуки публіки. Твір неодноразово перевидавали й переклали сорока вісьмома мовами. Перший український переклад побачив світ у 1993 році, окремою книгою роман вийшов 2003 року. У 2006 році роман був екранізований німецьким режисером Томом Тиквером під назвою «Парфумер: Історія одного вбивці». Головні ролі у фільмі зіграли такі відомі актори як Бен Вішоу, Дастін Гоффман, Алан Рікман тощо. 2007 року композитор Ігор Демарін написав за романом рок-оперу «Парфумер» (лібрето Юрія Рибчинського). «Парфуми» залишаються найвідомішим твором у літературній спадщині Патріка Зюскінда.

Історія Історія написання роману невідома через принципову відмову автора від публічності, однак в одному інтерв'ю Патрік Зюскінд сказав, що ідея твору виникла в нього за вісім років до його виданняFrank Degler Aisthetische Reduktionen. Analysen zu Patrick Süskinds ‚Der Kontrabaß‘, ‚Das Parfum‘ und ‚Rossini‘. — Berlin: De Gruyter, 2003. — S. 120—121.. За спостереженнями людей, близьких до письменника, задум міг виникнути у нього навіть раніше, оскільки вже за 10–12 років до видання книги Зюскінд оточив себе багатьма парфумамиJulia Benkert Duft und distanz. — Bayerischer Rundfunk, 2006., а в його квартирі висіла мапа Парижа XVIII сторіччя. Відомо, що письменник здійснив подорож моторолером до Грасса, у якому протягом восьми днів досліджував роботу парфумерів у лабораторії Жана-Оноре ФрагонараWolfgang Delseit, Ralf Drost Erläuterungen und Dokumente zu: Patrick Süskind: Das Parfum. — Stuttgart: Reclam, 2000. — S. 47..

Виданню «Парфумів» передувала п'єса «Контрабас», яка мала не надто великий, але стійкий успіх на сценах німецьких театрів. 1983 року голова швейцарського видавництва «Diogenes» Деніел Кіль запропонував Патріку Зюскінду видати її, але автор обережно зауважив, що п'єси «ніколи не були успішними в книжковому форматі». Однак у 1984 році її видали накладом у 4000 екземплярів.

Після цього видавець зацікавився чи не має письменник у шухляді ще чогось. Зюскінд відповів, що в нього є «історія парфумера „Парфуми“, дія якої відбувається у Франції середини XVIII століття і займає 280 сторінок». Коли Кіль ознайомився з рукописом, він сказав: «Тепер у нас є світовий бестселер». Друк книги розпочався 16 жовтня 1984 року, а на полиці вона потрапила 26 лютого 1985-го. Перший наклад у 5000 примірників розкупили настільки швидко, що протягом того ж року видавець змушений був додрукувати ще сім накладів, так що у вересні 1985-го загалом було продано 100 000 примірників роману.

«Diogenes» продавав ліцензії на переклад із таким розрахунком, щоби їх могли отримати не тільки видавці, котрі найбільше платять. Однак за умовами договорів інші видавці мали зберегти дизайн оригінальної обкладинки, для якого було обрано картину французького живописця Антуана Ватто «Юпітер і Антіопа». Нечисленні винятки з цього правила були зроблені для американських видавництв (через заборону на показ оголеної натури) і для видавництв НДР (щоби запобігти реімпорту книги до ФРН). Уже у 1987 році «Парфуми» переклали 23 мовами, а загальний наклад книги склав понад мільйон примірниківSusanne Drobez Patrick Süskind «Das Parfum»: Faktoren, die den Roman zum Bestseller werden ließen. — Wien: Diplomarbeit, 2008. — S. 32.. Пізніше число мов, на які перекладено роман, збільшилося до 48, а наклад досяг 20 мільйонів примірників. У списку бестселерів журналу «Шпіґель» роман фігурував 470 тижнів, з них 449 тижнів поспіль — унікальний випадок в історії німецької літературиPressedossier Patrick Süskind. — Zürich: Diogenes, 2012..

Перший український переклад, здійснений Іриною Фрідріх, був опублікований у журналі «Всесвіт» у 1993 році під назвою «Запахи. Історія одного вбивці». Надалі права на видання роману українською придбало видавництво «Фоліо», яке випустило серію накладів у 2000-х роках під назвою «Парфуми: Історія одного вбивці»Парфуми: історія одного вбивці: роман / П. Зюскінд; пер. з нім. І. С. Фрідріх. — Х. : Фоліо, 2005. — 288 с..

Сюжет

Частина перша

У Парижі, у смердючій рибній лавці поряд із Кладовищем Невинних, з'являється на світ Жан-Батист Гренуй. Його мати хоче позбутися небажаної дитини, але її задум розкривають, жінку звинувачують у дітовбивстві та страчують, а немовля передають до монастиря і призначають йому годувальницю. Через деякий час та відмовляється доглядати за хлопчиком, бо, за її словами, він «не пахне як інші діти» і одержимий дияволом. Священник, отець Террі, обстоює права немовляти, але злякавшись, що той «безсоромно його обнюхує», влаштовує Гренуя якомога далі від свого приходу — до притулку мадам Гаяр.

Тут дитина живе до восьми років. Інші діти вважають хлопчика недоумкуватим бридким калікою. Однак завдяки надзвичайно гострому нюхові Жан-Батист дивує оточення феноменальними здібностями: вмінням орієнтуватись у повній темряві, передбачати дощ, знаходити приховані речі. Коли Гренуй знаходить заховані мадам Гаяр гроші, вона вирішує його позбутися та передає в чорнороби чинбареві Грімалю. У нього Гренуй працює у важких умовах, зносячи побої і хвороби, єдина відрада для нього — вивчення нових запахів. І парфуми, і помийний сморід однаково йому цікаві. Одного разу на вулиці він відчуває незвичайні пахощі, джерело яких — юна дівчина, що пахне як «сама краса». Гренуй, бажаючи заволодіти запахом, безкарно душить дівчину. Совість не мучить його, навпаки, він щасливий, що володів найдорогоціннішим ароматом у світі. Після цього випадку Гренуй розуміє, що його покликання — бути великим парфумером.

Щоби навчитися цього ремесла, він наймається в учні до парфумера Бальдіні, де вчиться мови формул і тому, як «віднімати» у квітів їхній запах, використовуючи сублімацію. Усі формули ароматів, винайдені Гренуєм, Бальдіні привласнює собі. Однак Жана-Батист розчаровується — не кожен запах можна законсервувати у флаконі. Від метра Гренуй дізнається про існування інших способів видобутку ароматів, якими користуються в Грассі. Передавши марнославному господареві чудові формули парфумів і отримавши за це патент підмайстра, Гренуй залишає вчителя. Незабаром Бальдіні трагічно гине — міст Міняйл, на якому розташовувався його будинок, обвалюється в Сену.

Частина друга

Тепер мета Гренуя — Грасс, але дорогою туди Жан-Батист зупиняється на безлюдній горі Плон-дю-Канталь у печері, де немає запаху людей. Там він насолоджується мріями про аромати й живе самітником сім років, доки не робить жахливе відкриття — сам він ніяк не пахне. Йому необхідні такі парфуми, щоби люди перестали цуратися його і прийняли за звичайну людину. Зі свого притулку Гренуй потрапляє під заступництво псевдонауковця маркіза Таяд-Еспінасса, який у рамках наукового експерименту повертає відлюднику вигляд цивілізованої людини.

Частина третя

Жан-Батист кидає маркіза й добирається до Грасса, де випадково відкриває аромат тринадцятирічної Лаури Ріші, ще розкішніший, ніж у його першої жертви в Парижі. Він вирішує на його основі створити парфуми абсолютної краси, що викликатимуть почуття щирої любові в кожного, хто їх вдихне. Гренуй наймається в підмайстри до вдови парфумера Арнульфо. Тут він вчиться найтоншому способу заволодіння запахом — жировому анфлеражу. Отримані знання він застосовує для видобутку запаху найвродливіших незайманих красунь, яких попередньо убиває, тому що вже дійшов висновку, що живі істоти неохоче потопають у жирі. Коли число його жертв сягає двадцяти чотирьох, батько Лаури Ріші усвідомлює, що ця вишукана колекція красунь просто оправа для найгарнішої мешканки Грасса — його дочки.

Ріші вирішує перешкодити запланованому вбивству. Він таємно вивозить Лауру з міста, плутаючи сліди. Одного лише батько не врахував: вбивця знаходить свої жертви за запахом. Гренуй безпомилково визначає постоялий двір, у якому зупинилися консул Ріші й Лаура. Він отримує останню ноту своїх парфумів. Але його заарештовують щойно роботу закінчено. Серійного вбивцю засуджують до смертної кари. Однак у день страти Гренуй витягує прихований флакон із досконалим парфумом любові. Однієї краплі цього божественного запаху виявилося достатньо для того, щоби розчулити суддів, ката й навіть батька Лаури, який бачить у Жані-Батисті свого сина. Аромат збуджує в присутніх на страті людях тілесну пристрасть, яка переростає в оргію. Користуючись загальним божевіллям Гренуй зникає. Після того як запах розвіюється, люди виявляють себе роздягненими в обіймах одне одного. Зніяковіло вдягаючись, усі негласно вирішують «забути» про ганебну подію. Аби поставити крапку в цій історії, замість Гренуя страчують невинного.

Частина четверта Гренуй повертається до Парижа й на Кладовищі Невинних із голови до ніг обприскує себе парфумами в присутності злодюжок і повій. Ті, засліплені потягом до нього, розривають кумира на частини та пожирають рештки великого парфумера.

Головні герої Жан-Батист Гренуй — протагоніст, у нього неймовірно тонкий і сильний нюх поряд з повним браком власного запаху. Гренуй від народження є моральною потворою, позбавленою звичайних людських почуттів: страху, болю, радості, сексуальної чуттєвості, сорому і сумління. Він сприймає світ суто через єдиний матеріальний аспект — запах. У дорослому віці йому властиві ознаки психопата, соціопата і серійного вбивці. Мати Гренуя — звинувачена у дітовбивстві. Морально й фізично потворна жінка, що уособлює духовне звиродніння, грубий плебс. Жанна Бюссі — простодушна годувальниця з гострою інтуїцією. Не маючи змогу правильно обґрунтувати свої думки, вона відчуває справжню природу майбутнього вбивці. Отець Террі — знавець церковної догматики, уособлення релігійної забобонності і лицемірства. Мадам Гаяр — господиня притулку позбавлена нюху й емпатії через мозкову травму. Ставиться до дітей лише як до способу заробітку. Помирає від злиднів, яких намагалася уникнути все життя. Грімаль — чинбар. Дуже грубий і жорстокий чоловік. Джузеппе Бальдіні — паризький парфумер. Професійний невдаха із бездоганною технічною підготовкою і повною нездатністю до творчості. Зовні доброчесний, але насправді ниций плагіатор і крадій. Маркіз де ла Таяд-Еспінасс — ексцентричний творець «флюїдальної теорії», карикатурний образ, у якому втілені як наукові, так і містичні дослідники природи доби Просвітництва. Мадам Арнульфо — вдова парфумера з Грасса, владна господарка майстерні. Домінік Дрюо — майстер-парфумер з Грасса, коханець мадам Арнульфо, символ грубої сексуальності. Антуан Рішіі — Другий консул Грасса, проникливий чоловік, удовець, чуйний батько із великим амбіціями. Мріє через дочку поріднитися з дворянством. Лаура Ріші — дочка консула, рудоволоса красуня. Остання жертва Гренуя.

Аналіз твору

Структура

«Парфуми» — невеликий за обсягом роман, що складається з 51 глави, згрупованої в чотири розділи, і займає орієнтовно 280 сторінок. Як глави, так і розділи безіменні. Перші три розділи біль-менш однакові за обсягом, а четвертий включає лише одну главу. Така структура твору зумовлена логічним розбиттям тексту на частини, кожна з яких відповідає певному ступеню духовної еволюції головного героя.