Кота́йк () — марз (область) у центральній частині Вірменії. Єдиний марз, який не має міждержавного кордону з жодною державою-сусідкою Вірменії. Водночас Котайк є одним із чотирьох марзів, які безпосередньо примикають до столиці країни Єревану.
До осибливостей рельєфу марзу входять , басейн річки Мармарік, верхня і середня частини сточища річки Раздан, західні схили Гегамського пасма тощо. Межує зі столицею на південному заході, марзами Арагацотн із заходу, Лорі з півночі, Тавуш з північного сходу, Гегаркунік зі сходу та Арарат відповідно з півдня.
Адміністративний центр марзу — місто Раздан, яке є також найбільшим в області. Котайкський марз займає площу 2089 км² (8-ме місце серед марзів Вірменії). За даними 2011 року населення області становило 254 397 осіб.
Західна частина Котайка за античної доби входила до Айраратського ашхару королівства Великої Вірменії, а східна частина входила до складу . Нинішня адміністративно-територіальна одиниця утворилася 1995 року внаслідок об'єднання , і районів колишньої Вірменської РСР. У радянські роки Котайківщина мала розвинуте машинобудування і верстатобудування, які наразі майже занепали.
Котайкський марз є одним з найбільших економічних осередків сучасної республіки. У Раздані досі працюють і гідроелектростанції, які задовольняють частину енергетичних потреб Вірменії. Велика частина золотого запасу країни зберігається в поселенні на лівому березі річки Мармарік. Місто Цагкадзор є центром гірськолижного спорту і відпочинку у Вірменії, який має важливе туристичне значенняՀայաստանի Հանրապետություն Կոտայքի մարզ // Հայաստանի Հանրապետություն, Կոտայքի մարզի քաղաքները. Спадщина області також багата на пам'ятки історії і культури. Її перлиною є язичницький храм Гарні, збудований Ⅰ століття та який вважається одним із самобутніх зразків дохристиянського вірменського зодчества, збережених до наших днів. Примітними також є , побудована Григором Магістросом Пахлавуні, а також монастирський комплекс Кечаріс і Гегардаванк, де зберігався знаменитий гегард (, тобто «спис»), яким римський солдат проткнув бік розпятому Ісусу Христу.
Інші міста — Єгвард, Нор Ачін, Абовян, Бюрегаван, Чаренцаван.
Походження назви За загальноприйнятим тлумаченням, назва Котайк пов'язана з ім'ям Хосрова Ⅲ Котака, царя Великої Вірменії, що володарював у Ⅳ столітті до нашої ери. Проте деякі інші джерела свідчать, що назва стародавньої місцевості зовсім не пов'язана з Хосровом Ⅲ-м, «онуком Хосрова Великого, сина хороброго і могутнього царя Трдата», і може мати етнічне походження.
Припускається, що назва Котайк пов'язана з однойменною назвою давнього племені. Назва місцевості ототожнюється з назвою землі Етун в урартських клинописах. Фіололог й історик Алішан Гевонд вважав можливим, що провінція Котакене, про яку згадує відомий давньогрецький географ Клавдій Птолемей, і є власне Котайком.
Також дехто вважає, що ім'я Котайк пов'язане з ім'ям місцевого князя, який жив у , а інші — з назвою села Кентрон (сучасне Гетамедж) у Котайкському марзі, або ж із назвою села Кот чи Котакар історичного гавару ашхару .
Відомості про Котайк збереглися в «Ашхарацуйц» Ананію Ширакаці та у працях інших літописців. Першим згадує Котайк у вірменських літописах (Ⅶ ст.). Арабський історик Баладзор записисав Котайк під назвою Куйта, а вірменський історик ⅩⅧ століття Мікаел Чамчян називає місцевість Хата () або Хатайоц ().
Історія
Стародавня доба За часів Великовірменського царства західна частина Котайка входила до ашхару (провінції) Айрарат, а східна частина — до ашхару . Відомості про котайкські землі збереглися у картографічному творі «Ашхарацуйц» Ⅶ ст., у працях вірменських літописців , , , Кіракоса Гандзакеці, Степаноса Орбеляна та , у різних старовірменських рукописах і записах тощо. Численні пам'ятки про Котайк є свідченнями його минулого історико-культурного життя. Також відомим дослідником давньої Вірменії був середньовічний історик Мовсесом Хоренаці, якого називають «батьком вірменської історіографії».
Згідно давнім записам, нинішні землі Котайка були заселені тисячі років томуՀայաստանի Հանրապետություն Կոտայքի մարզ // Հայաստանի Հանրապետություն, Կոտայքի մարզի բնական բնակչություն և պատմություն. Околицями міста Раздан було знайдено могили Ⅱ–Ⅰ тисячоліття до н. е., а також рештки караван-сараю ⅩⅢ ст. до н. е. За стародавніх часів урарти, що проживали також землями Котайкського марзу і в прилеглих краях, змогли об'єднати місцеві племена і створити Ванське царство, відоміше як Урарту, до складу якого входить і місцевість сучасного Котайка. Згідно з тими ж урартськими написами, нинішні межі області входили до володінь великого племінного союзу , з яким часто воювали урарту. В околицях міста Абовян знайдено клинописний напис урартського царя Аргішті Ⅰ (Ⅷ ст. до н. е.). У південній частині міста знаходиться кіклопічна кладка, городище і гробниці Ⅱ–Ⅰ тисячоліття до н. е.
Землі марзу Котайк були одним з головних осередків язичництва стародавніх вірмен. Тут знаходиться єдина язичницька споруда, що збереглася на теренах Вірменії, — храм Гарні в елліністичному стилі. В одному рукописі ⅩⅣ століття роком заснування котайкського міста-фортеці Дастакерт вказується 2166 рік до нашої ери.
Середньовіччя
У ранньому середньовіччі (Ⅲ–Ⅴ ст. н. е.) ці землі належали роду , який управляв маєтками вірменського царя. У Ⅴ столітті долина опинилася під владою могутнього вірменського роду Камсаракан, що походив від одного з 7-ми виликих домів Парфії, Карен-Пехлавуні. 1033 року Григор Магістрос, нащадок роду Камсаракан, родоначальник , наказав побудувати в селі Цагкадзор церкву, яку було названо на честь вірменського святого Григорія Просвітителя. Так було засновано монастирський комплекс Кечаріс.
За часів Аршакунів Котайк належав вірменському двору, а в Ⅴ–Ⅶ століттях, за деякими даними, міністерському дому князів . Область Котайк була предметом ворожнечі між домом Аматуні і вірменським князем Григором Маміконяном. Відповідно до записів вірменського католікоса та історика , село Арамус було обителлю вірменських католікосів. У Ⅸ–Ⅹ століттях входила до Багратидського царства, а наприкінці Ⅹ століття перейшла до роду . Пізніше, у Ⅻ–ⅩⅢ століттях, край перебував під владою Закаридів і належала , а також підлеглим йому вірменським князям. У ⅩⅢ–ⅩⅤ ст. частина землі перейшла до Прошянів та . 1253 року, під час панування турків-сельджуків і татаро-монголів, великий хан Мунке подарував частину земель нинішнього марзу князю .
Новий і новітній часи Серед пізніших власників краю були племена огузів Ак-Коюнлу, туркменів Кара-Коюнлу, Сефевідський Іран, а в середині ⅩⅧ століття Котайк входив до , де було утворено та . 1605 року цей край зазнав , здійсненої шахом Аббасом Ⅰ, внаслідок чого місцеві вірмени були змушені покинути свою домівку, багато хто помер.
10 лютого 1828 року скінчилася Російсько-перська війна перемогою росіян. Між сторонами було підписано Туркманчайський мирний договір, за яким каджарська Персія підтверджувала всі умови Гюлістанського договору, а також перехід до царської Росії і Нахічеванського ханств. У 1828–1829 роках, після встановлення російського панування у Східній Вірменії, Кутайк увійшов до складу Вірменської області. 10 квітня 1840 року шляхом об'єднання Грузинської губернії, Вірменської та областей утворено Грузино-Імеретинську губернію. 9 червня 1849 року розпущено попереднє утворення та котайкські землі ввійшли до Еріванської губернії. Край було розподілено між , і повітами. Населення займалося переважно землеробством, тваринництвом, садівництвом. Промислових міст в області не було. Села були невеликі й невпорядковані.
До Жовтневого перевороту першими розповсюджувачами марксистських ідей у Котайці були окремі більшовицькі діячі, які працювали на підприємствах у Баку, Тбілісі та Єревані, а також котайські учні Єреванського єпархіального училища, яке входило до більшовицької спілки «Спартак» (). 1918 року вірменський народ спробував установити власну суверенну державу під назвою Демократична Республіка Вірменія, але зрештою вона не витримала натиску османів та більшовиків з двох сторін. Із придушенням антикомуністичного та остаточним встановлення більшовицького режиму, 1921 року, відбулися перші збори членів компартії Котайку.
На 1 січня 1973 року в Котайці діяло 117 партійних спілок, у котрих діяли 2997 комуністів. У проміжку 1921–1971 років відбулося 36 зборів обласної парторганізації. Перший комсомол цими землями було впроваджено у грудні 1920 року в селі Канакер (нині — східна частина Єревану, район Канакер-Зейтун). Наприкінці липня 1921 року відбулася перша нарада, яка обрала обласний комітет. Натоді організація мала 320 членів. На 1 січня 1972 року в Котайці комсомольський рух нараховував 6729 учасників. Котайк був одним з відсталих сільськогосподарських районів Вірменії. 1700 сімей переселенців були буквально знедолені і бездомні. 1922 року з'їзд безпартійних громадян вирішив самотужки побороти голод в селах, не дочекавашись допомоги уряду. Тоді близько 95 % населення області було ще неписьменним. В усіх селах було відкрито пункти усунення неписьменності та розпочалося впровадження доступної початкової освіти, відкриваючи задля цього відповідні школи. 1926 року в Канакері відкрито семирічну школу, а в Єлговані — колегію. 1925 року вже було 24 школи, в котрих навчалося 2684 учні.
1922 року на колишніх солонцах у селі Дзаг було створено господарство імені М'яснікяна. Вирощені тут сорти тютюну, яблук й огірків згодом поширилися іншими селами області. Перші колгоспи в Котайці було закладено 1928 року в Єлговані (нині село Котайк) та Чатграні (нині Гехашен). Кожен з них поєднував 12 домогосподарств. На початку 1930 року колгоспи впроваджено ще в 24 селах. 1934 року колгоспи гуртували 3514 сімей, 1935 року — 5408 сімей. 1936 року колгоспами було охоплено вже 95 % населення області. 1934 року створено машинно-тракторну станцію, яка обслуговувала 26 господарств. Пізніше ще одну таку станцію було створено у .
Перше промислове підприємство Котайка, завод мінеральної води «Арзні», збудовано 1927 року. 1928 року тут побудовано перший у Вірменії санаторій. Під керівництвом партійної організації області робітники брали активну участь у будівництві Канакерської ГЕС, зокрема її каналу й водосховища. Котайкські робітники також брали участь у будівництві залізниці Єреван—Агстафа, яке розпочалося у 1930-х роках та тривало у 1950-х роках.
У роки Другої світової війни населення Котайківщини внесло свій вклад у боротьбу проти військ країн Осі. 1941 року на фронт пішло 54,7 % комуністів області (407 чоловік). У 1941–1945 роках до лав Радянських Збройних Сил було призвано 7350 чоловік населення області. Орденами і медалями СРСР нагороджено 4735 уродженців. Двом із них, Гранту Бабаяну та , присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а Іван Мірзоєв став кавалером третього ступеня Ордена слави. У роки великої війни працівники Котайка виконали велику роботу в тилу, забезпечивши колгоспне виробництво і доставку продовольства державі в умовах великої нестачі робочої сили. Було викопано , який зрошував 800 га землі водами річки Азат. 1945 року було введено в експлуатацію Гарнійську теплоелектростанцію, а потім запустили Канакерську ГЕС.