Зіткнення під Кам'янським — авіаційна катастрофа зіткнення і падіння двох літаків Ту-134 у селищі Курилівка Дніпровського району, на північ від Кам'янського (тоді Дніпродзержинська) 11 серпня 1979 року, у якій зіткнулися два літаки, внаслідок якої загинули всі гравці футбольного клубу «Пахтакор» (Ташкент), через що трагедія отримала значний резонанс.

Це найбільша авіакатастрофа в історії Ту-134.

Передісторія 8 серпня 1979 року «Пахтакор» у Ташкенті переміг ворошиловградську «Зорю» з рахунком 3:1.

10 серпня команда провела вечірнє тренування на своїй старій базі «Чиготай» і того ж дня на гру до Мінська вирушив дублювальний склад.

Зранку 11 серпня основна команда «Ікарусом» прибула зі стадіону до аеропорту, щоб відлетіти до Мінська рейсом № 7880 на гру вищої ліги чемпіонату СРСР проти мінського «Динамо». З командою прямував також її капітан Михайло Ан, який попри незначну травму бажав зіграти в Мінську, а згодом планував владнати у Держкомспорті в Москві питання щодо своїх виступів у складі збірної СРСР. Загалом вилітало 17 представників футбольної команди «Пахтакор»: 13 гравців, тренер, адміністратор і лікар команди.

Головний тренер Олег Базилевич, який уже довго не бачився із сім'єю, не летів із командою, а напередодні, 10 серпня вилетів до Сочі, де відпочивала сім'я. Він планував провести там добу, а 12 серпня прибути в Мінськ на гру дубля. Не летів разом із «Пахтакором» і коментатор Роман Турпищев, який завжди коментував ігри за участю ташкентців. Напередодні вильоту йому подзвонили з телебачення, щоб бути на репетиції телетрансляції, де буде присутній перший секретар ЦК Компартії Узбецької РСР Шараф Рашидов.

Перебіг подій

11 серпня в Харківському центрі управління чергували 6 авіадиспетчерів. На найнапруженіший сектор старший зміни Сергій Сергєєв посадив недосвідченого 21-річного диспетчера Миколу Жуковського, контролювати його роботу доручив 28-річному Володимирові Сумському, хоча за інструкцією це міг робити лише сам Сергєєв.

Ситуація ускладнювалася тим, що того дня збирався летіти на відпочинок у Крим до Леоніда Брежнєва, який там відпочивав, його друг і «права рука» Костянтин Черненко, тому із самого ранку тримали відкритим один із трьох повітряних коридорів. На маневр іншим літакам залишалося тільки два. Згодом диспетчер Володимир Сумський розповів:Харківська зона і зараз вважається одною з найважчих, а тоді взагалі страшною була. Коли спеціалісти Академії цивільної авіації працювали з нашою катастрофою, то оцінили, що тоді обстановка була непідвладна можливостям людини. Навіть для автоматики має бути обмеження 10—11 бортів. А ми на зв'язку мали 12 літаків!Диспетчери працювали в напруженому графіку без перерви з 7:50. О 12:53 за московським часом у Воронежі піднявся в небо Ту-134А № 65816 Молдовського управління цивільної авіації, що летів за маршрутом Челябінськ-Воронеж-Кишинів. На його борту перебували 89 пасажирів і 6 членів екіпажу.

О 13:11 у Донецьку злетів Ту-134А № 65735 Білоруського управління цивільної авіації, що виконував рейс № 7880 Ташкент — Гур'єв — Донецьк — Мінськ. На його борту перебували 83 особи, серед яких було 17 «пахтакорівців».

Диспетчери погано оцінили ситуацію, і в районі Дніпропетровська літаки мали пролітати з різницею в одну хвилину, а нормою були щонайменше три хвилини. Жуковський не перевірив розташування літаків, борти йшли назустріч один одному під кутом 90° на висоті 8400 м у хмарах. Небезпеку помітив Володимир Сумський — о 13:34 він дав команду білоруському екіпажу набрати висоту 9600 метрів. В ефірі прозвучало:Зрозумів… (позивні пролунали нерозбірливо), 8400.Сумський був упевнений, що відповіли мінчани. Насправді ж ці слова належали екіпажу іншого літака, Іл-62, що летів до Ташкента. Через 70 секунд два літаки зіткнулися на висоті 8400 метрів. Координати зіткнення: 48° 33' 45" північної широти та 38° 40' 38" східної довготи, час: 13:35:38. Першим про катастрофу доповів командир Ан-2 Донецького авіапідприємства, який здійснював регулярний рейс за маршрутом «Черкаси — Донецьк»:У районі Курилівки спостерігаю падіння частин літака. По-моєму, Ту-134.

Після трагедії

Хоча катастрофа трапилася в суботу, перші згадки про інцидент з'явилися в білоруських і молдовських газетах у вівторок. Центральні ЗМІ не згадували про це цілий тиждень, і тільки 18 серпня «Советский спорт» надрукував повідомлення ТАРС про похорон, який відбувся в Ташкенті і який відвідало майже все доросле населення міста. Під час траурної процесії утворився живий коридор від аеропорту аж до Боткінського кладовища, де було поховано більшість загиблих. Там їм встановлено пам'ятник.

Через 9 місяців відбувся суд над звинувачуваними. На лаві підсудних були диспетчери Жуковський та Сумський. Кожного засудили до 15 років у колонії загального режиму. Старшого зміни Сергєєва, а також керівників вищого рангу до суду не викликали навіть як свідків.

Клуб «Пахтакор» після цієї трагедії підсилили добровольцями з різних клубів СРСР. У регламент чемпіонату СРСР з футболу була внесена стаття, за якою протягом трьох років, незалежно від результатів, «Пахтакор» зберігатиме місце у вищій лізі радянського футболу. Тому іронічний і водночас сумний вислів «Пахтакор — чемпіон» набув поширення в 1980-х роках.

На честь футболістів названі вулиці в Ташкенті й інших міста Узбекистану. На місці трагедії встановлено обеліск, а в центрі селища Курилівка біля Дніпродзержинська споруджено пам'ятник футболістам «Пахтакора». Кошти на спорудження надійшли з Узбекистану, а на місцевому рівні ідею підтримала голова Курилівської селищної ради Олена Саєнко. Разом з Аллою Тазетдіновою, вдовою тренера Ідгая Тазетдінова, яка очолила раду ветеранів «Пахтакора», у церемонії відкриття пам'ятника 2009 року, напередодні 30-річчя трагедії. взяв участь заступник директора клубу «Пахтакор» Аскар Талібжанов, рідний брат загиблого в катастрофі адміністратора команди Мансура Талібжанова.

Пам'ятник символізує обірване людське життя, футбол (гранітний м'яч лежить біля постаменту) і вічне життя — журавель, спрямований у небо.

Список загиблих гравців «Пахтакора» Тазетдінов Ідгай Борисович (тренер) Талібджанов Мансур Інамджанович (адміністратор) Чумаков Володимир Васильович (лікар) Ан Михайло Іванович Агішев Равіль Рустамович Аширов Алім Масалійович Базаров Сурожиддін Ахмедович Баканов Костянтин Олександрович Загуменних Юрій Тимофійович Ішбутаєв Шухрат Мусінович Корченов Олександр Іванович Куликов Микола Борисович Макаров Володимир Васильович Покатилов Сергій Костянтинович Сабіров Володимир Валійович Федоров Володимир Іванович Чуркін Віктор Миколайович

Посилання Піке над Дніпропетровщиною. Сьогодні виповнюється 30 років із дня авіакатастрофи, в якій загинула команда «Пахтакор». Тепер у Курилівці поставили пам'ятник футболістам // «Україна Молода» № 145 за 11 серпня 2009 року Память: «Пахтакор-79» BBC: Трагедия «Пахтакора»: как это было По следам авиакатастрофы (гибель ф/к «Пахтакор») (geocaching.su) Оставшиеся на небесах (Блоґ Євгена Панкратова) Последний полет «Пахтакора» (Комсомольская правда, 13 серпня 2009) Світлини пам'ятника футболістам

Примітки