Володи́мир Петро́вич Філа́тов (, псевдонім — «Воталіф»; , с. Михайловка, Протасовська волость, Саранський повіт, Пензенська губернія, Російська імперія —, Одеса, Українська РСР, СРСР) — радянський науковець, офтальмолог, хірург, винахідник, поет, художник, мемуарист, дійсний член Академії наук УРСР (з 1939 року) та Академії медичних наук СРСР (з 1944 року).
Засновник та перший директор, з 1936 року по 1956 рік, Інституту очних хвороб і тканинної терапії НАМН України. За весь період життя Філатов написав близько 460-ти наукових праць та монографій. Разом з тим, він займався громадською та політичною діяльністю — обирався делегатом Надзвичайного З'їзду Рад України, був депутатом Одеської міської Ради депутатів трудящих кількох скликань, депутатом Верховної Ради УРСР I, II, III та IV скликань, членом редакційної колегій багатьох журналів, відповідальним редактором періодичного видання «Офтальмологический журнал». А також прославився захистом церковних пам'яток від наруги правлячим режимом.
Герой Соціалістичної Праці, кавалер чотирьох орденів Леніна, ордену Трудового Червоного Прапора та ордена Вітчизняної війни 1 ступеня, лауреат Сталінської премії, а також нагороджений низкою медалей.
Біографія
Перші роки Володимир Петрович Філатов народився року у російському селі Михайловка, Протасовської волості, Саранського повіту, Пензенської губернії (нині Лямбірський район , Республіки Мордовії) у родині земського лікаря Петра Федоровича Філатова. Він був високоосвіченим медиком, працював у Симбірській губернській земській лікарні і був фахівцем з хірургії та очних хвороб. Сім'я Філатових походила із збіднілих дворян та була майже вся задіяна у медицині — чотири з шести братів Петра Федоровича були лікарями, а інші досягли немалих успіхів у своєму житті: Михайло — був інженером, Абрам — акушер-гінеколог, Нил — талановитий педіатр, основоположник педіатрії Російської імперії, Федір — успішний земський лікар, Борис — вдалий юрист та Микола, також відомий лікар. У 1882 році разом з родиною Володимир переїхав до Симбірська (нині Ульяновськ).
Можливо батько, працюючи у земській лікарні, пробудив у синові любов до медицини. 1892 року юнак закінчив місцеву . Отримавши блискучу освіту, як і більшість талановитих людей, Володимир був особистістю неординарною та багатогранною. Писав вірші та картини, займався музикою та філософією, володів кількома іноземними мовами. Улюбленим заняттям молодика на літніх канікулах був живопис і поезія, але він вирішив присвятити себе медицині, а саме офтальмології. Вважається, що Філатов вибрав галузь медицини, коли якось побачив сліпого чоловіка, який йшов із паличкою та простукував нею свій шлях. Філатов був вражений й інстинктивно вигукнув: «Кожна людина повинна бачити сонце!». Згодом ця фраза стала девізом інституту, який відкрив в Одесі науковець.
Дядько Володимира, Нил Федорович — науковець-педіатр, очолював кафедру Імператорського московського університету (нині Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), саме за його порадою колишній студент гімназії поступив на медичний факультет того ж університету (нині Перший Московський державний медичний університет імені І. М. Сєченова). Тоді серед викладачів університету була низка видатних науковців: кафедру очних хвороб очолювали одні з найкращих офтальмологів того часу — та , курс внутрішніх хвороб читали та , хірургію — Микола Скліфосовський та Олександр Бобров, педіатрію — Нил Філатов, фізіологію — Іван Сєченов, анатомію — , а фізику — Олександр Столєтов. У студентські роки Володимир, приїжджаючи додому на канікули, працював під керівництвом батька у земській лікарні, допомагаючи йому під час амбулаторного прийому хворих та асистуючи при операціях. У Симбірську молодий студент вперше близько познайомився зі стражданнями хворих, які втрачають зір, і корисною практичною роботою лікаря-окуліста, на прикладі свого батька. Серед студентів університету Філатов мав славу лідера, писав наукові праці та зробив свої перші наукові відкриття. У ті ж часи він зацікавився проблемою допомоги хворим, які втратили зір через більмо.
По закінченню університету з відзнакою у 1897 році, за пропозицією Адріана Крюкова, юнак деякий час працював ординатором університетської очної клініки (у 1897—1902 роках) . З 1899 року по 1905 рік Філатов працював ординатором Московської очної лікарні, під керівництвом професора Сергія Ложечнікова.
Одеса
У 1903 році на запрошення професора Сергія Головіна Філатов переїхав до Одеси, щоб почати працювати ординатором у клініці при Одеському університеті. У новому місті він поселився на вулиці Гоголя, за деякими даними з 1905 року розпочав військову службу у царській армії. Та вже наступного року став асистентом кафедри, а у 1908 році захистив, присвячену батьку, докторську дисертацію на тему «Вчення про клітинні отрути в офтальмології». Це велике дослідження, більш ніж на 400 сторінок було присвячене й цитотоксичним сироваткам. 1909 року молодий доктор медицини отримав приват-доцентський курс. А з 1911 року, після від'їзду Головіна до Москви, очолив кафедру очних хвороб Одеського університету (нині — Одеський національний медичний університет), якою керував до 1956 року. Окрім того, з того ж року, будучи вже професором, Філатов був беззмінним головою Одеського офтальмологічного товариства, де неодноразово виступав з доповідями, впливаючи на наукову думку місцевих окулістів. Вже як професор Володимир Петрович приділяв багато уваги викладанню очних хвороб студентам і практикуючим лікарям. Він ретельно готувався до лекцій, сам малював плакати, таблиці та схеми для кращого їхнього сприйняття.
28 лютого 1912 року здійснилася заповітна мрія Володимира Петровича — він зробив першу операцію з методом повної наскрізної кератопластики. Але операція пройшла невдало. Через два роки він зробив другу таку ж операцію з такими ж результатами. Багато років було витрачено на безперервні пошуки, роздуми, сумніви, кропітку та напружену працю.
1913 року науковець запропонував новий метод вимірювання внутрішньоочного тиску — еластотонометрію, а вже через кілька місяців помер його батько — Петро Федорович . У 1914 році Володимир Петрович винайшов (а у 1917 році опублікував) ефективний метод та спосіб пластики за допомогою круглого стебла, який виявився найціннішим внеском у сучасну відновну хірургію та здобув широке визнання хірургів як «філатовське кругле стебло». За допомогою методу круглого стебла, запропонованого ним для пластичних операцій відновлювальної хірургії, було позбавлено від страждань безліч людей, які отримали важкі травми під час Першої світової війни, в результаті чого у них утворилися жахливі дефекти обличчя та інших частин тіла. Ще в період ординатури у професора Адріана Крюкова, молодий науковець працював над оволодінням методик дослідження очей під керівництвом професора Головіна та одночасно вивчав основи патологічної анатомії очей у професора . У той самий час Філатов написав дві свої перші наукові роботи, присвячені опису цікавих випадків вроджених аномалій очей.
За даними на початок 1920-х років у Радянському Союзі налічувалося 238 тисяч сліпих, половина з яких були хворі на більмо . Розвиваючи сміливі думки про пересадку рогівки, Філатов з натхненням представляв їх своїм керівникам, розкриваючи перед ними привабливі перспективи, пов'язані зі своєю ідеєю. Вирішивши це питання, наука збагатилася б ще одним блискучим досягненням. 1924 року він розробив метод повної (а у 1927—1938 роках — часткової) наскрізної кератопластики, для чого спроектував спеціальні медичні інструменти. На відміну від колишньої спроби, цього разу операція пройшла успішно. Однак проблема пересадки рогівки вважалася на той час зовсім безперспективною, тому смілива ідея молодого лікаря не знайшла підтримки у науковому світі. Він продовжував роботу у клініці, уважно вивчаючи різні форми захворювання очей, розвивав і вдосконалював свою оперативну техніку. Сам Володимир Петрович писав, що у ті роки не було ні дня, ні ночі, коли б він не думав над цією проблемою. Згодом, професор ввів у медицину новий ефективний принцип лікування — тканинну терапію, якій присвятив 20 років свого життя. Цей метод знайшов широке застосування в лікуванні не лише очних хвороб, а й ряду загальних захворювань, які раніше вважалися невиліковними, а також у різних галузях медицини, ветеринарії та навіть у народному господарстві.
Серед знайомих офтальмолога були й дивом вцілілі у роки революції колишні офіцери царської армії, які перейшли на бік радянської влади. Буваючи один у одного в гостях, на дачі, а також під час прийому у лікарні друзі та знайомі минулих років, як і колись, обмінювалися думками та практично нічого не значущими розмовами, в яких могли промайнути й антирадянські ноти. Ці обставини дозволили Об'єднаному державному політичному управлінню відкрити у 1930 році чергову справу про «Військово-офіцерські організації», до складу якої були ними ж включені не тільки колишні військові, але й ряд професорів вузів Одеси, деякі з них з часом були розстріляні. 20 лютого 1931 року професора Філатова арештували органи ОГПУ за звинуваченням в участі у «контрреволюційній військово-офіцерській організації». Він пробув у в'язниці 2 місяці, протягом яких зазнав тяжких фізичних та психічних травм, хоча, на відміну від інших в'язнів, з науковцем поводились обережно. Вважається, що віддаленість області наукових досліджень Володимира Петровича від політики свідчить про те, що його тортурам, можливо, не піддавали. Під час допиту Філатов писав багато заяв, спочатку обмовляючи себе, надіючись, що так можна закінчити нестерпні психологічні тортури, а потім спростовуючи свої покази:
Але все ж таки професору довелося обмовити себе та визнати себе винним у причетності до «контерреволюційних» організацій:
Того ж дня ДПУ УРСР постановив відпустити науковця під підписку про невиїзд.
В очній клініці Одеського університету Володимир Філатов почав свої роботи щодо пересадки рогівки при більмах. Тут вперше у світі 6 травня 1931 року він використав рогівку трупного ока, збереженого в умовах зниженої температури, під час операції пересадки і цим розв'язав проблему матеріалу для кератопластики. Він розробив засіб консервації рогівки у вологій камері при температурі +4°С. Володимир Петрович вдосконалив техніку операції часткової наскрізної кератопластики, що поліпшило доступ для виконання. Кератопластика перестала бути клінічним експериментом і стала дієвим засобом повернення зору сліпим з більмами. Вирішення проблеми донорської рогівки поклало початок широкому впровадженню кератопластики у практику та принесло Володимиру Петровичу величезну популярність. Звідусіль хворі з більмами потяглись в Одесу — до Філатова. У 1931—1932 роках науковець створив при Одеській очній клініці першу в СРСР станцію очної швидкої допомоги та протиглаукомний диспансер.
1933 року було проведено дослідження лікувальних властивостей при зниженій температурі тканин та біогенних стимуляторів, які були піддані консервації. Це стало основою для створення дослідником нового методу лікувальної медицини — тканинної терапії, яка згодом дістала широке впровадження у практику охорони здоров'я та ветеринарії. Того ж року на засідання в Московській очній клініці одеський науковець приїхав у супроводі чотирьох пацієнтів. На той час хірург прооперував 96 сліпих очей, з яких 24 після операції стали бачити. Пред'явивши на з'їзді живі докази свого методу, серед яких були люди, які до операції мали 1-5 % нормального зору, а після — 70-100 %, науковець здобув славу та визнання як талановитий офтальмолог і хірург. За розробку методів пересадки рогівки та тканинної терапії 1941 року Філатов був удостоєний сталінської премії.