Черкаси — місто в Центрі Україні, центр Черкаської області. Офіційною датою заснування міста заведено вважати 1286 рікЧеркассы // Украинская Советская Энциклопедия. том 12. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1985. стр.206-207.
Геологічне минуле У розпал крейдяного періоду мезозойської ери (120 млн р.т. ± 10) майже за 40 км на ПдПдЗх від сучасних Черкас упав астероїд (49° 0' Пн широти, 32° 0' Сх довготи), що залишив Ротмистрівський кратер-астроблему діаметром близько 2,7км (Масайтис…, 1976). Пізніше, 65,17 млн р.т. ± 0.64, наприкінці крейдяного періоду мезозойської ери приблизно за 50 км на ПдПдСх від сучасних Черкас упав хондритовий астероїд (48° 45' Пн широти, 32° 10' Сх довготи), що залишив Бовтиський кратер-астроблему діаметром близько 24км (Гуров, Келли, 2003). Обидві катастрофи мали негативно вплинути на давні організми, що жили тоді у мілководному морі на місці нинішніх Черкас.
Давні часи Вже в пізньому палеоліті (40—10 тис. років тому) місце положення Черкас було в зоні стійкої залюдненості і господарської діяльності первісної людини. Для наступної, мезолітичної доби (9-6 тис. р. до н. е.), на території Черкас відомі окремі крем'яні артефакти з місцезнаходження Черкаси-1 поряд з Долиною Троянд (Григорьев, Сиволап, 1988) та ранньомезолітична стоянка Дніпровець в гирлі р. Бігучої на околиці Дахнівки, що відноситься до зимівниківської культури (9-7 тис. р. до н. е.) (Залізняк, Дєткін, Сиволап, 2004).
На березі Дніпра у майбутніх Черкасах (район готелю «Дніпро») у IV ст. н. е. існувало поселення черняхівської культури. Поряд, за ручаєм (пров. Ручай) знаходився могильник (північний портал Хрещатик-Сіті) жителів цього поселення, функціонування якого датується приблизно 350—375 рр. (Сиволап, Сиволап, 1995). Судячи з досліджених археологами і антропологами поховань, основним населенням цього селища були слов'яни і алани, невелика частина його жителів вже були християнами.
XIII—XIV століття Як постійне поселення Черкаси відомі лише з кінця XIV століття. Проте, російський історик І. М. Болтін у своїх дослідженнях стверджував, що Черкаси засновані 1284 року, що на 2 роки раніше за офіційно прийняту дату. Цієї думки також дотримувалися відомі російські та радянські вчені-історики М. М. Карамзін, П. П. Семенов-Тянь-Шанський та інші. Останні наукові дослідження свідчать про те, що Черкаси почали формуватися приблизно у 1360-80-х роках.
Перша письмова згадка, датована 1392 роком, свідчить про Черкаси як про прикордонну фортецю. Від XVI століття місцевий люд, що тяжів до укріпленого міста, як і всіх українців, стали називати черкасами. З кінця XIV століття, перебуваючи у складі Великого князівства Литовського, місто стало центром спочатку воєводства, а потім Черкаського староства. Черкаський замок разом з замками Вінниці, Брацлава і Канева утворював своєрідну лінію оборони на південних рубежах Київської землі, на шляху кримсько-татарських загонів.
Першим воєводою Черкас у 1392 році був воєвода подільського князя Федора Коріатовича Бедрих (Бедришко), першим старостою Черкас у 1409 році був Рафал із Слупова, серед наступних очільників — Кміта Олександрович, Михайло Халецький, Сенько Полозович, Остафій Дашкевич, Данило Тишкевич, князь Андрій ПронськийВ.Сергійчук. Дмитро Вишневецький. — К.: Україна, 2003. — 192 с. ISBN 966-524-129-X с. 44 та інші.
XV—XVI століття
Роль Черкас як захисника руських земель зросла наприкінці XV ст., коли посилились напади кримських татар на Україну. У 1482 місто було повністю спалене внаслідок нападу татарського війська під проводом Менґлі-Ґерая.
Перші згадки про козаків відносяться до періоду, коли намісником черкаським був князь Богдан Глинський (1488—1495), людей якого татари називали «козаками черкаськими» (Грушевський, 1991). Надто уславились черкаські козаки в той період, коли старостою черкаським і канівським в 1515–1535 роках був Остафій Дашкевич (1455—1535). За час свого старостування Дашкевич очолив кілька вдалих походів черкасців проти кримських татар і турків. Урядуючи в Черкасах і Каневі, Дашкевич згуртував навколо себе козаків, зміцнив роль цих міст як центрів формування українського козацтва.
Напад кримського хана Саадет-Герая на чолі 8,5 тис. татарського війська за підтримки 1,5 тис. турецьких яничарів з артилерією призвів до облоги Черкас (1532), яка тривала, за різними даними, від 13 до 30 днів. Після невдалого штурму тривали обстріли Черкаського замку з гармат, але, коли прийшла звістка, що з Києва на допомогу обложеним Дніпром наближається литовське військо, ханові довелося відступити. Оборону очолював Остафій Дашкевич, а напад під його проводом відбивали, окрім штатного гарнізону з драбів, місцеві козаки.
Польський історик, археолог і етнограф XIX ст. Е.Руліковський — автор статті про місто Черкаси у «Географічному Словнику Королівства Польського» — наводить місцевий переказ про те, що ще до переселення за пороги (XVI ст.) козаки мали Січ спершу біля колишнього с. Дахнівка — нині мікрорайону Черкас.
Для оборони міста 1549 року черкасці звели на виступі дніпровської кручі — Дніпровій горі (пізніше Замковій горі) фортецю. Від поля її відділяв широкий рів, саме ж місто розбудовувалось обабіч замку. У районі сучасних вулиць Байди Вишневецького, Хрещатик, Лазарєва та бульвару Шевченка був ярмарковий майдан. До нього з північного заходу, південного сходу та заходу вели шляхи. На виступах круч височіли дерев'яні церкви. Були у місті і муровані будівлі. Серед них — споруди, що містились на території сучасного скверу Хмельницького. Тут була резиденція князів Вишневецьких, укріплена пізніше високими мурами.
Відіграючи роль своєрідного плацдарму у заселенні пониззя Дніпра, Черкаси далі розвивались як місто. Городяни обробляли землю, ловили рибу в Дніпрі та численних річках і озерах, полювали, розводили бобрів, приручали диких коней, тримали пасіки. Водним шляхом Черкаси вже тоді сполучались не тільки з прилеглими до Дніпра землями, а й з Волинню — через Прип'ять та її праві притоки. Центром міського життя у той час був замок, збудований у 1549–1552 роках на місці старого. Він стояв на найвищій, вигідній з погляду оборони, Замковій горі над Дніпром.
1 липня 1569 року відбулося підписання Люблінської унії, згідно з якою Україну (і місто Черкаси) було передано зі складу Великого князівства Литовського до Польської корони. Розпочалася польська колонізація краю.
У 1598 році вибухнуло повстання під проводом гетьмана Криштофа Косинського, котрий загинув у Черкасах від рук челяді черкаського старости Олександра Вишневецького. У 1595 році повстання під проводом Северина Наливайка поширилось на територію Черкащини, міста Канів і Черкаси перейшли під контроль повстанців.
XVII століття
Населення міста брало активну участь у повстаннях під проводом Криштофа Косинського, Григорія Лободи, Тараса Федоровича (Трясила), Павла Бута (Павлюка), Остряниці.
В історії Черкас особливе місце посідає Черкаський полк, який утворений 1625 року як один з полків реєстрового козацтва. Полковниками Черкаськими, відомими за писемними джерелами, були Яків Гугнивий (1637), Марко Топіга (1648–1649), Яцько Воронченко (1649–1651), Василь Шенделицький (1651), Барановський (1651–1652), Яків Пархоменко (1653–1657), Михайло Гамалія (1661–1662, 1667–1668), Ждан Степанович (1675) та інші.
18 грудня 1637 року, переслідуючи козаків Павлюка після їх поразки під Кумейками, польське військо гетьмана польного коронного Міколая Потоцького-«Ведмежої лапи» спалило Черкаси дотла (Боплан, 1651).
У роки Хмельниччини Черкаський козацький полк набув значення адміністративно-територіальної одиниці. Тоді Черкаський полк був одним з найчисленніших і найбоєздатніших, брав участь в усіх важливих битвах козацького війська Богдана Хмельницького. Звідси, із замку (колишньої резиденції Вишневецьких), 8 червня 1648 року Богдан Хмельницький звернувся до російського уряду про бажання возз'єднання з Росією. Текст цього листа викарбувано на гранітній стелі при вході до сучасного скверу Хмельницького. Про написання листа співає українська народна пісня:
У 1677-78 роках величезне турецько-татарське військо штурмувало Чигиринську фортецю. Летучі загони ворога спустошували все навколо, у тому числі міста Черкаси, Канів та інші. Після захоплення турками Чигирина у 1678 році згідно з мирним договором широка (до 20 км) смуга вздовж Правого берега Дніпра була оголошена нейтральною і мала залишатися незаселеною.
Наслідком даного договору став Великий згін людності Правобережжя на Гетьманщину, виконаний за наказом московського уряду сином гетьмана І.Самойловича навесні 1679 року. Рештки населення, уцілілого після турецько-татарського нашестя, були переселені на Лівобережжя з метою не дати утвердитися на Правобережжі залежному від Порти гетьманові Юрію Хмельницькому (Крикун). Було переселено козаків і посполитих усіх 11 правобережних полків, зокрема, й Черкаського. Черкас не існувало 6 років.
Така ж доля спіткала і сусідні міста Черкащини. Повернутися додому черкасці (лише їх невелика частина) змогли лише після 1686 року, коли Черкаси разом із Правобережжям, згідно з Трактатом про вічний мир між Річчю Посполитою та Московським царством, перейшли під владу поляків.
XVIII — початок XIX ст
23 вересня 1711 року цар Петро І видав указ про згін населення (козаків і посполитих) з території Правобережжя (Київського і Брацлавського воєводств) на Лівобережжя з метою позбавити гетьмана Пилипа Орлика можливої підтримки. Взимку 1711—1712 рр. насильно було переселено близько 100 000 чол., таким чином тут було остаточно ліквідовано козацтво. Унаслідок Другого Згону (Крикун) Правобережна Черкащина перетворилась на пустку, особливо постраждали Черкаси та інші міста. 11 квітня 1714 p. за мирним договором між Річчю Посполитою і Туреччиною, укладеним у Константинополі, Правобережжя України, а з ним разом і Черкаси, було остаточно оголошене володінням Польщі. 1791 року місто отримало маґдебурзьке право і герб (існує версія, що привілей Черкаси мали раніше).
Після другого поділу Польщі 1793 року місто відійшло до Росії, ставши у 1795 р. одним з повітових центрів Вознесенського намісництва, а з серпня 1797 року — Київської губернії.
На той час у місті було 535 дворів, 4 церкви, єврейська синагога, 3 шинки, 17 кузень, 8 крамниць, 2 бані та 2 вітряки. Населення становило 3 657 осіб, з них міщан було 471 особа, дворових — 81, казенних селян — 29, купців — 76 осіб.
Першу школу в Черкасах відкрито у 1818 році, це було духовне училище. У 1833 р. відкрилося приходське училище.
Черкащани поклали початок паровому судноплавству на Дніпрі. Ще у 1823 році в селі Мошни під Черкасами кріпаки князя Воронцова збудували пароплав «Бджілка», обладнаний паровою машиною, доставленою з Англії.
У 1828 затверджений генеральний плян міста, архітектор В. Гесте.
Указом 1831 року цар Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, в тому числі втратили право самоуправління і місто Черкаси — замість обраного міщанами бурмистра владою призначався градоначальник. На початку XIX ст. почалась розробка плану генеральної забудови міста, яка здійснювалась потім з обов'язковим дотриманням певних норм і правил. Будівлі й садиби повинні були розміщуватись з суворим урахуванням протипожежних норм (зокрема, наявність брандмаурерів) й інтересів забудови міста в цілому. Споруджувати будинки дозволялось лише при умові використання затверджених типових зразкових проектів з обов'язковим пофарбуванням у відповідний колір. Правила передбачали не тільки кількість поверхів, розміри і розміщення будинку, але й необхідність спорудження господарських приміщень та огорожі з ворітьми. У складанні проектів будинків брали участь відомі архітектори В. В.Стасов, Л.Руска, В.Гесте та інші. Майже вся нагірна територія міста була поділена на рівні прямокутники. Кожен квартал розбивався на 14 ділянок. На довшій стороні розміщувалось 5 будинків, на коротшій — 3. За планом вся територія міста складалась з 952 таких ділянок.
Більшість населення проживало у звичайних українських хатах-мазанках.