«Ба́єр 04» () — німецький професіональний футбольний клуб з міста Леверкузен, Північний Рейн-Вестфалія. Виступає в Бундеслізі, найвищому дивізіоні в системі футбольних ліг Німеччини. Домашні матчі проводить на стадіоні «БайАрена».
Клуб заснований 1904 року співробітниками німецької фармацевтичної компанії Bayer, штаб-квартира якої знаходиться в Леверкузені, звідки клуб і отримав свою назву. Кольорами клубу є чорний і червоний, обидва використовуються як основні кольори для футбольних форм. Місцевими суперниками є «Кельн», «Боруссія» (Менхенгладбах) і «Фортуна» (Дюссельдорф).
1979 року «Баєр 04» вперше піднявся до Бундесліги, а 1988 року здобув свій перший трофей – Кубок УЄФА. 2002 року клуб зайняв друге місце в трьох турнірах, включаючи Лігу чемпіонів УЄФА. Після понад 20 років без срібних медалей 2024 року «Баєр 04» вперше здобув титул Бундесліги, ставши першою німецькою командою, якій це вдалося без поразок, а також встановивши європейський рекорд за кількістю безпрограшних ігор поспіль – 51 гра без поразок до матчу з «Аталантою» у фіналі Ліги Європи УЄФА, який завершився з рахунком 3:0.
Історія Історія команди з Леверкузена тісно пов'язана з хімічним концерном-гігантом (колись фабрикою) Німеччини. Від своїх зародків, клуб та хіміки йдуть нога в ногу, зрештою, сам спортивний клуб задумувався, як спортивне товариство заради гуртування робітників заводу з метою задоволення їх фізичних та культурних потреб поза виробництвом . А вже з роками, коли навички спортовців перейшли до рівня професійного, клуб набув форм осередку фізичного виховання та дозвілля всіх мешканців міста та округи, що культивував різні спортивні та культурні програми. Головним спортивним клубом осередку стала футбольна команда «Баєр-04» в якій зараз грають футболісти-професіонали зі всієї Німеччини та багатьох країн світу.
Передісторія В 1903 році власники одного леверкузенського заводу отримали листа з проханням допомогти зорганізувати спортивне товариство. Саме в лютому (за іншими даними в листопаді) 1903 року, колишній секретар (тогочасний керівник) Вуппертальської гімнастичної асоціації, Вільгельм Гауссхілд зібрав підписи 170 робітників й звернувся з проханням до управлінців фабрики «Малярська фабрика Фрідріха Баєра і Ко.» () щодо створення гімнастично-ігрового клубу (). І лише через рік, у липні 1904 року було засновано найдавніший німецький робітничий спортивно-ігровий клуб, що носив назву «Turn— und Spielverein der Farbenfabriken vorm. Friedr Bayer & Co», який отримав свою скорочену назву — «ТуС 04» ().
На самих початках головним-профілюючим видом стала гімнастика, яка в ті часи була найпопулярнішим спортивним та відпочинковим видом змагань чи дозвілля, як у Німеччині так і в усій Європі. Водночас, частина робітників приходили до клубу поганяти м'яча — це були, в основній масі, молоді робітники чи мешканці міста. Проте, з кожним роком все більше захоплення та заохочення до футболу отримували городяни-фабриканти, тому й у клубі їх чисельність неухильно зростала, що дуже суттєво не сприймалося гімнастичним осередком клубу. Та 15 червня 1904 року «навічно залишиться в скрижалях спортивної історії Леверкузена», про що говорив доктор Альберт Мандел (), перший голова спортивної асоціації Леверкузена та управляючий малярської фабрикиПерелік керівників клубу (від часів його зачинання).
З кожним роком росла прихильність леверкузенців до цієї спортивної асоціації й все більше їх відпочивало та займалося в клубі. На той час світова популярність футболу добралася й до Леверкузена і в його спортивній команді неухильно зростала кількість учасників футбольного гуртка. Через це учинялися конфліктні ситуації, бо йшла мова про фінансування видів спорту, і як наслідок — компромісу так і не вдалося досягти. Тому в 1907 році суперечки ще більше посилилися, коли футболісти в травні зорганізувалися в окрему команду й перестали брати участь у гімнастичних акціях-показах. Через це в липні-серпні цього ж року було зібрано загальні збори й остаточно проведено розподіл на Гімнастичний (176 спортовців) та Футбольно-ігровий клуби (27 спортовців).
З того часу фабричні футболісти почали проводити суттєві (як на той час) виставкові ігри, а в знак солідарності з своїми засновниками — вони взяли собі за кольори і герб клубу, саме відзнаки «малярської фабрики Баєрів». Зрештою, саме до цієї ігрової асоціації приставали спортовці інших видів спорту: боксу, легкої атлетики і попередників гандболу та волейболу. А в серпні 1907 року «червоно-чорні» провели свій перший офіційний товариський поєдинок, вийшовши на поле, у футболках з «баєровським левом» на грудях, проти футболістів з Манфорта ().
Початки футбольного клубу Розподіл на окремі, гімнастичну та ігрову, спортивні гілки пішов на користь гравцям, незважаючи на складні для них фінансові та інфраструктурні умови. Незначна кількість футболістів не могла давати великих фінансових дивідендів (членських внесків), тому лише підтримка малярської фабрики та ентузіазм спортовців рухав цим колективом. Ще однією проблемою стала відсутність свого власного приміщення, оскільки при розподілі довелося залишити гімнастам надану фабрикою будівлю, а прилеглу обладнану територію доводилося спільно ділити з іншими спортовцями (і знову передусім гімнастами) .
Але такі умови не завадили заявити команду 4 лютого 1907 року в регіональній лізі «Кельн Безірксліга» (). Та перші кроки колективу були доволі кволими й, інколи, доводилося пропускати певні ігри, а то й цілі сезони. Хоча, слід відмітити, що суттєвим чинником у такій ситуації стала Перша світова війна, яка суттєво вплинула на людський ресурс та відчувалися певні обмеження для проведення масових акцій.
Лише після війни справи у футбольній команді поліпшилися — повернулася частина футболістів, до спорту навернулося багато мешканців міста та керівництво фабрики стимулювало залучення робітників до спорту. Після війни доволі суттєво своїми позиціями поступилася гімнастика, багато нових видів спорту пізнали леверкузенці. До того ж, ігровикам вдалося нарешті віднайти й добитися від муніципалітету дозволу на експлуатацію та облаштування великої території в міському парку поблизу Дуннау в Леверкузен-Весдорфі () .
Та в 1923 році сталися чергові суперечності між гімнастами та ігровиками, що призвело до остаточного розриву їх стосунків у межах проекту «TuS 04», бо гімнасти заявили про ліквідацію футбольної гілки в клубі. Оскільки ті суперечності стали визначально-концептуальними, гімнасти наполягали на культивуванні фізкультурного оздоровчого руху, тоді як ігровики дотримувалися спортивної доктрини. Як історичні правонаступники «ТуС 04», гімнасти залишили за собою цю назву та початкове приміщення і змінили свої кольори на синьо-жовті.
Натомість, ігровикам довелося започатковувати іншу спортивну структуру, яка отримала наймення «Спортивна асоціація Баєр 04 Леверкузен» (). Основними її членами стали любителі поганяти м'яча (близько 150 робітників «фабрики Баєра»), які й сформували футбольну команду «Футбольний клуб 04 Леверкузен» (). Окрім футболістів, від початків формації асоціації були ще боксери та волейболісти. Впродовж послідуючих 5 років у цій спортивній асоціації почали культивувати ще кілька спортивних видів, які згодом сформували в окремі відділи: боксу, гандболу, волейболу, регбі, боротьби та легкої атлетики.
1930-ті роки Наприкінці 1920-х і початку 1930-х років «Футбольний клуб 04 Леверкузен» грав у регіональних лігах — третій і четвертій лізі Німеччини, поки вони не досягли успіху в 1936 році, пробившись до 2-ї Ліги, що носила назву «Ліга Захід» ().
А загалом, з 1931 року почалося успішне сходження леверкузенських футболістів по футбольних щаблях країни. Так фінальна перемога над командою з Лангенфельда () з рахунком 3:1 дозволила їм піднятися класом вище — до 1-ї Ліги «Кельн Безірксліги» (). А вже наступний сезон команда окрім підвищення в класі, ще й покинула старий свій ігровий майданчик у Дуннау з Леверкузен-Весдорфа і перебралася на новооблаштований стадіон «Ам Стадпарк» (), який залишився рідним для команди аж до середини 1950-х років.
Та найвизначальнішим для команди став 1936 рік, коли вона здобула перемогу в своїй регіональній лізі та в перехідних іграх добилася підвищення в класі — до 2-ї ліги країни. Слід відмітити, що цей успіх був примітний ще й тим, що він стався на фоні значного футбольного підйому в країні й тим цінніший цей успіх здобутий у значній та жорсткій конкуренції. Тому ці успіхи були підтримані громадою Леверкузена і не пройшли повз увагу власників «малярської фабрики» (яка вже носила назву «хімічний комбінат»), які вирішили, у своєму спонсорстві, остаточно стати на сторону футбольного клубу та самої асоціації ігровиків. Отримавши таку значну підтримку команда була на підйомі, а на знак наступництва та відзнаки своїх засновників у травні цього ж року, на футболках футболістів та спортовців асоціації були вишиті Баєр Хрести () — символи хімічного комбінату Friedrich Bayer & Co. та його власників, що вважається однією з перших реклам-логотипів в історії німецького футболу.
Хоча команда отримала суттєву фінансову підтримку та надихалася чисельністю своїх прихильників у Леверкузені і на спортивних майданчиках — успішних результатів довелося ще зачекати. Новачку ліги довелося сутужно через суттєві й тривалі роз'їзди та суттєвий аматорський рівень робітників-футболістів. Команда кілька сезонів балансувала в середині чи внизу турнірних таблиць, саме з такими невтішними результатами футболісти ввійшли в часи Другої світової війни.
1940-ві роки Військова кампанія Німеччини в Другій світовій війні суттєво відобразилася на спортивному житті країни: поріділи лави футболістів, зменшилась кількість команд, ігри в регулярних першостях різних ліг відбувалися не завжди. Внаслідок тих факторів системну оцінку результатів «команди фарбників» було важко визначити. На фоні значної уваги більшості громадян до змагань, адже футбольні матчі ставали святом та віддушиною для громади міста, спортивного прогресу не відбувалося. А от інфраструктура клубу продовжувала розширюватися — у цей час на погано обладнаному спортивному майданчику було вперше побудовано першу трибуну в Леверкузені й від тих часів та галявина отримала повноцінну назву — Стадіон.
Чим ближче ставав кінець війни — тим складніше ставало проводити повноцінні футбольні турніри в Німеччині і, як наслідок, вони були припинені в усіх лігах. Зрештою, не так багато футболістів залишилося в Леверкузені — більшість дорослого чоловічого населення було мобілізовано до лав військовиків 3-го Рейху. Лише кінець війні та відновлення управління в країні поновили більшість сфер життя, а футбол знову став головним святом для Леверкузенців.
Післявоєнний період для команди розпочався знову з регіональної першості — 1-ї Ліги «Кельн Безірксліги». Тепер вони вже були там домінуючою командою-лідером, але кілька років поспіль їм не вдавалося в фінальній серії добитися підвищення в класі. Лише наприкінці 1940-х років команді вдалося здобути свій перший трофей.
В 1949 році леверкузенці вибороли 1-ше місце в регіональній першості й здобули таким чином свій перший післявоєнний трофей-приз. А для підвищення в класі їм довелося знову здолати своїх тогочасних одвічних опонентів — «1 ФК Кельн» (). У першій виїзній грі на «Кельнському треку» () перед очима 25 000 вболівальників міста Кельн гравці з Леверкузена добилися сенсаційної перемоги з рахунком 2:0. Матч відповідь у Леверкузені зібрав ще більшу кількість глядачів, які заполонили «Ам Стадпарк» в передчутті перемоги своєї команди. Але їх спочатку чекало велике розчарування: уже на початок другого тайму гості перемагали з рахунком 2:0, проте підтримувані своїми вболівальниками чорно-червоні «леви» відіграли один м'яч, та невдовзі гості забили третього гола й ще більше загострили атмосферу в матчі. Кінець гри леверкузенці проводили в атаках на ворота гостей, а ті з останніх зусиль відбивалися й таки дотрималися — остаточний рахунок гри залишився 1:3, і цього не вистачило «левам» для сумарної перемоги.