Норма́ндська пові́трянодеса́нтна опера́ція — військова операція американських і британських повітрянодесантних військ, проведена протягом 6 червня — 13 липня 1944 року на території окупованої німцями Франції. Складова висадки військ союзників у Нормандії. Одна з наймасштабніших повітрянодесантних операцій в історії збройних сил Великої Британії та США.
Головним завданням операції було сприяння вторгненню основних сил морського десанту на флангах зони висадкиLt.Gen.Edward M. Flanagan Jr., USA (Ret) A Combat History of American Airborne Forces . Американський компонент повітряного десанту діяв на правому фланзі в районі плацдарму «Юта»Flanagan Jr. р.168-169, у той час, як британський десант діяв ліворуч у районі плацдарму «Сорд». 13 100 американських десантників та 8 500 британських парашутистів здійснили десантування уночі «Дня Д». Згодом союзники перекинули ще 3 937 десантників зі складу планерних частин. Загалом, повітрянодесантними військами союзників було проведено 3 парашутних та 8 посадкових місій.
Невдачі на першому етапі десантування військ у нічний час призвели до розкидання парашутистів на величезній площі та часткової втрати ефекту раптовості під час захвату об'єктів. Німецькі війська не змогли своєчасно відреагувати на промахи союзників під час висадки, щоби знищити десант. Підрозділи Вермахту тримали досить міцну оборону на об'єктах захоплення, визначених для десантників, проте протягом тижня їх було поступово розгромлено.
Застосування повітряного десанту під час Нормандської операції відіграло значну роль у ході вторгнення союзників до Західної Європи.
Планування операції Планування операції із застосуванням повітряного десанту на території Північно-Західної Франції йшло в контексті розробки стратегічної операції «Оверлорд». Після визначення загального задуму операції та місця вторгнення союзників у Європу було вирішено покласти на десант важливе завдання — сприяти успіху висадки з моря головних сил. Для цього Верховне командування Союзних експедиційних сил спланувало застосування повітряного десанту силами 3-х повітрянодесантних дивізій на флангах угруповань, що вторгалисяWarren, Airborne Operations, 2. На американців покладалося завдання полегшити умови висадки на плацдармі «Юта», який на півострові Котантен був відокремлений від основних союзних військ доволі серйозними водними перешкодами.
Ейзенхауер писав: «…виходи з пляжів грали стратегічну роль у наших планах. Якщо противнику вдасться утримати їх, наші війська потрапляють у пастку, поступово знищуються артилерією та іншими вогневими засобами, на що їм немає чим відповісти. Щоб завадити цьому, ми вирішили висадити 2 дивізії американських десантників у глибині плацдарму, з головним завданням — захопити та утримати ці виходи з пляжів.»Flanagan Jr. р.170
Для британців процес планування зосередився навколо міста Кан, володіння яким відігравало значну роль у подальших планах просування союзників углиб континенту. По суті Кан був ключем до прориву з Нормандії у східному напрямку. Тому для створення відповідних умов щодо опанування цим містом, із боку британців виділялася ціла дивізія — 6-та повітрянодесантна під командуванням генерал-майора Річарда Гейла. Хоча вона була сформована лише у квітні 1943 і ще не брала участі в бойових діях, на неї було покладено дуже важливе завдання. Діючи на лівому фланзі в районі плацдарму «Сорд», дивізія мусила захопити та утримати мости на річках та каналах навколо Кана, що відіграли важливу роль у майбутніх наступальних планах англо-американців.
Перед підготовкою вторгнення до Нормандії серед союзників виникли чвари з приводу того, хто буде очолювати хід операції. Після тривалих дебатів вирішили, що незважаючи на відсутність досвіду проведення операцій такого плану, загальне керівництво операцією здійснюватиме британський генерал-лейтенант Фредерік Браунінг. Він був командувачем десантних військ Британії і мав найвище військове звання серед десантниківFlanagan Jr. р.161-162.
Об'єднаний комітет начальників штабів союзників розробив декілька варіантів плану операції, що змінювалися протягом 1943—1944 роківWarren, Airborne Operations, 1-3.. Перша версія плану проведення операції під кодовою назвою «Скайскрепер», передбачала участь в ній менш ніж двох десантних дивізій на околицях Кана та на західному узбережжі півострова Котантен, для підтримки вторгнення до Нормандії п'яти дивізій морського десанту. Після цього пропонувалося у взаємодії з піхотними та танковими військами продовжити бойові дії в загальному напрямку на північний захід на морський порт Шербур. Потім союзники мали намір організувати операцію з прориву оборонних позицій німців у східному напрямку.
23 січня 1944 командування союзників розглянуло перший чорновий варіант плану Нормандської операціїFlanagan Jr. р.164-165. Для десантників найбільш цікавим залишався розділ плану операції в частині, що стосувався участі повітряного десанту. Несподівано в суть справи втрутився начальник штабу Армії США генерал армії Джордж Маршалл. У листі, якого він надіслав генералові Ейзенхауеру, Маршалл настійливо наполягав на проведенні повітрянодесантної операції силами усіх 3-х дивізій поблизу Парижа, обґрунтовуючи це тим, що вторгнення морського десанту пройде дуже швидко, і щоб не гаяти часу, обидва десанти, морський та повітряний, діючи назустріч один одному, зможуть звільнити цю частину Франції дуже швидкоFlanagan Jr. р.165. Верховному головнокомандувачу союзників довелося докласти максимум дипломатичних зусиль, щоб переконати свого керівника в тому, що застосування повітряного десанту відіграє більш значну та менш ризиковану роль, якщо його провести безпосередньо в тиловій смузі противника, сприяючи тим самим успіху вторгнення армії з моря. Також він аргументував тим, що, якщо вторгнення в Нормандію піде не за планом, на такій відстані від головних сил десантники 100 % будуть блоковані та розгромлені в лічені години, і командування союзників нічим не зможе цьому завадити. Врешті-решт начальник штабу армії погодився з висновками Ейзенхауера.
У лютому серед керівництва операцією «Оверлорд» знову набули гостроти дебати з приводу концепції застосування десанту в ході операції. Дехто наполягав на тому, що десантники повинні, як і раніше, створюючи невеликі загони силами до взводу, діяти малими групами та дратувати цим командування Вермахту. Особливо гостро це питання постало перед британським командуванням, для якого це був перший практичний досвід підготовки та проведення десантування цілої дивізії. Деякі керівники відверто пропонували обмежитися застосуванням малих сил. 17 лютого 1944 до штабу 6-ї дивізії прибув командувач повітрянодесантних військ Великої Британії генерал-майор Фредерік Браунінг, який стисло визначив попереднє завдання командирові дивізії, націлив його на те, що до проведення операції «Тонга» буде залучена одна парашутна бригада, що мала ціль захопити мости через Канський канал та річку Орн. Пізніше її дії будуть підтримані протитанковою батареєю, яка прибуде на посилення вже після висадки морського десанту із 3-тю піхотною дивізією. Генерал Гейл категорично не погодився з таким планом, мотивуючи це тим, що сил для виконання такого завдання замало, більш того, зрив цієї задачі може серйозно вплинути в цілому на весь хід операції «Нептун». Після обговорення Браунінг погодився з такими аргументами та віддав наказ на підготовку до використання всієї дивізіїHarclerode, p. 307.
Більш того, командувач військово-повітряних сил вторгнення британський головний маршал Т. Лі-Меллорі вперто відстоював ідею, що застосування повітряного десанту на укріпленнях «Атлантичного Валу» — це злочин; армія втратить чудові дивізії, навіть не встигнувши їх застосувати в бою. Він стверджував, що дуже складні топографічні умови районів приземлення в поєднанні із запеклим опором німців спричинять колосальних втрат десанту: до 70 % у планерах та до 50 % серед парашутистів ще до того, як вони торкнуться землі.
Лі-Меллорі, навіть 30 травня, за тиждень до операції, коли десант вирушив на свої аеродроми зльоту, телефонував Ейзенхауеру та намагався переконати його не робити цього.
Однак командування десантних військ союзників, проаналізувавши тактику дій повітряного десанту на досвіді операцій на Сицилію та Салерно, кардинально змінило концептуальний підхід до застосування військ і захищало його перед своїми керівникамиWarren, Airborne Operations, 3. Якщо раніше десант був навчений одразу після приземлення невеличкими групами вступати в бій, незважаючи на кількісну та якісну перевагу ворога, створюючи тим самим суцільний фронт боротьби в тилу противника, то зараз від цього довелося відмовитися. Було запропоновано такий характер дій: десантники, всіляко ухиляючись від зіткнення з противником, висуваються якомога швидше до об'єктів захвату, де зосереджуються, уточнюють завдання на місцевості і переходять у наступ, використовуючи раптовість нападу. Як пізніше писав генерал Дж. Гейвін, — «результатами Нормандської операції це було доведено, як найбільш ефективне та реалістичне виконання завдання»Flanagan Jr. р.159-160.
При розгляді способів десантування командувач армії генерал О. Бредлі наполягав також на тому, що потрібно забезпечити максимальну концентрацію десантних військ у визначених районах, і тому підтримував ідею висадити посадочним способом, тобто планерами, щонайменше 75 % десанту. Командир 82-ї дивізії генерал-майор М. Ріджвей також виступив на підтримку ідеї масштабного застосування планерів, мотивуючи це тим, що повітряний десант з об'єктивних причин не може отримати надійну вогневу підтримку з боку військово-морських сил, а також основних сил морського десанту, що висадився, а іншим способом артилерію на поле бою доставити неможливо. Планування операції з акцентом на застосування в основному посадочного десанту відбувалося до 18 квітня, коли після першого ж масштабного тренування із застосуванням планерів навчання закінчилися із величезними втратами, поломками та навіть катастрофами планерів. Уже 28 квітня до плану операції були внесені зміни: операція розпочинається в нічний час із висадки парашутного десанту, вдень за ним ідуть планерні підрозділи.
Паралельно з підготовкою вторгнення англо-американці приділяли багато уваги розробці та втіленню в життя одного з найважливіших атрибутів планування військової операції — проведення заходів щодо введення противника в оману стосовно своїх реальних планів. Основні зусилля дезінформування були спрямовані на створенні впевненості серед командування Вермахту, що вторгнення відбудеться через Па-де-Кале і що повітряний десант буде висаджуватися саме тут. Союзники розгорнули інтенсивну роботу. Була створена фіктивна 1-ша група армій під командуванням генерала Дж. Паттона, який був дуже добре знайомий німецькому генералітету за попередніми зустрічами на бойовищах Північної Африки та Італії. Повітря насичувалось роботою радіозасобів, створюючи атмосферу інтенсивного радіообміну між штабами та частинами союзників, що готуються до вторгнення. Армада фіктивних суден та бойових кораблів заповнювала естуарій Темзи та прибережні англійські порти. На південно-східному узбережжі Англії, у Кенті, було зведено багато псевдоаеродромів, на яких базувалися макети транспортних літаків. Кілька спеціально виділених ескадрилей постійно баражували в повітрі, імітуючи форсовані приготування десанту та авіації. Німецькі літаки-розвідники в ході польотів могли наочно впевнитися в серйозності намірів, які підкріплювалися даними агентурної розвідки, що завалювала німецькі штаби інформацією про концентрацію військ на узбережжі Па-де-КалеFlanagan Jr. р.163.