Фінляндія — європейська країна, що знаходиться на півночі Європи . Загальна площа країни — 338145 км² (65-те місце у світі), з яких на суходіл припадає — 303815 км², а на поверхню внутрішніх вод — 34330 км². Площа країни майже вполовину менша за площу території України. Природа Фінляндії відрізняється від природи решти країн Фенноскандії. Разом із Норвегією та Ісландією, Фінляндія найпівнічніша країна на європейському континенті. Майже чверть площі країни розташована за полярним колом.

Етимологія Офіційна назва країни — Республіка Фінляндія, скорочено Фінляндія (; ). Назва країни походить з германських мов і означає fin — фіни, land — земля, країна, тобто «Земля фінів». Сам етнонім «фіни», ймовірно, походить від германського «фінтан» () — мандрівник, бродник, і спершу відносилося до мисливців-збирачів, культурними нащадками яких можна вважати саамів. Термін «фін» стали вживати після призначення у XV столітті єпископа до Споконвічної Фінляндії, південно-західної провінції країни. Відтак церковна влада, що об'єднала цю географічну область, породила у місцевих мешканців відчуття єдності. Фінський топонім Суомі () уперше зафіксовано у давньоруських літописах як сумь. Існує кілька версій походження цього терміна. За однією топонім походить від фінського слова на означення риб'ячої луски і вказує на те, що стародавні жителі шили собі одяг з риб'ячої шкіри. Згідно з іншою, ім'я Суомі носив один данський вельможа, який уклав мир з Карлом Великим. Але найбільш вирогідною є версія, яка виводить етимологію топоніму від естонської назви місцевості Соомаа (), де «соо» — болото, маа — земля, тобто «Земля боліт». Переселенці з цієї області перенесли назву своєї батьківщини і на південно-західну Фінляндію, яка теж стала називатися Суомі. Аналогічна версія виводить топонім напряму від слова земе () — земля. Існує версія, що вважає топонім Суомі спотвореним етнонімом саамів, народу, який жив тут до приходу фіно-угорських племен.

Історія дослідження території

Географічне положення

Фінляндія — північноєвропейська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — з Норвегією (спільний кордон — 709 км), на північному заході — зі Швецією (545 км), на сході — з Російською Федерацією (1309 км). Загальна довжина державного кордону — 2563 км. Найбільша відстань з півночі на південь — 1160 км, максимальна ширина — 540 км.

Фінляндія омивається водами Ботнічної на заході та Фінської затоки Балтійського моря Атлантичного океану на півдні. Загальна довжина морського узбережжя 1250 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км) (у Фінській затоці — 3 морські милі). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 14 морських миль (25,9 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна рибальська зона встановлена на відстань 12 морських миль (22,2 км) і поширюється до кордонів континентального шельфу Швеції, Естонії і Росії. Континентальний шельф — 200 морських миль від узбережжя.

Крайні пункти

Час

Час у Фінляндії: UTC+2 (той самий час, що й у Києві). Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія

Фінляндія розташована в межах Балтійського кристалічного щита. У льодовикову епоху її території піддавалася покривному зледенінню. Льодовики згладили пагорби і заповнили більшість улоговин своїми відкладеннями. Під вагою льоду відбулося прогинання території, а після деградації зледеніння утворилося Іолдійове море, попередник сучасної Балтики. Попри підняття суходолу зі швидкістю 1 см на рік, багато улоговин дотепер зайняті озерами і болотами.

Сейсмічність

За характером сейсмічності територія Фінляндії належить до пасивних континентальних окраїн. Головну тектонічну роль відіграє Балтійський кристалічний щит, що має блокову будову і який охоплює велику площу Скандинавського і Кольського півостровів, Фінляндію і Карелію. Він протистоїть руху літосферних плит на північ у результаті субдукції Африканської плити під Європейську. По краях щита численні розломи, з якими пов'язані мілкофокусні землетруси. Епіцентри яких утворюють сейсмічний пояс уздовж північних берегів Скандинавського півострова. Виділяється сейсмічна розломна зона вздовж північного берега Балтійського моря і Ботнічної затоки, з продовженням до Кандалакської губи Кольського півострова. Всередині кристалічного щита сейсмічні розломи утворюють прямокутну мережу північно-східного північно-західного простягання. Особливістю землетрусів є відносно великі площі (до 105 км²) розповсюдження сейсмічних коливань за відносно малих магнітуд; деякі з них сильно проявляються на поверхні землі.

Рельєф

Середні висоти — 164 м; найнижча точка — рівень вод Балтійського моря (0 м); найвища точка — гора Халті (Халтіатунтурі) (1328 м), знаходиться на крайньому північному заході, на кордоні з Норвегією. Фінляндія — горбисто-рівнинна країна. Абсолютні висоти звичайно не перевищують 300 м. Як спадок льодовикової епохи чітко виділяються на поверхні землі ланцюги озів — вузьких витягнутих гряд, складених водно-льодовиковими пісками і галечниками. Вони використовувалися для прокладання доріг через заболочені низовини, що займають більшу частину країни. Гряди льодовикових відкладень (морени) перетинають численні долини та підпирають річки, сприяють роз'єднаності стоку й утворенню безлічі порогів і водоспадів.

Узбережжя Південне і південно-західне узбережжя досить сильно порізане фіордами, але не настільки глибокими як узбережжя Норвегії.

Острови

Біля берегів Фінляндії знаходиться близько 180 тис. різної площі островів. Аландський архіпелаг — найбільший архіпелаг, що лежить у гирлі Ботнічної затоки між Фінляндією і Швецією. Складається з понад 6,5 тис. скелястих рифів (шхер), і гранітних островів, з яких тільки 35 населені. Архіпелаг Турун (Турку), тягнеться з південного-заходу на захід, поєднуючи територію країни з Аландськими островами.

Клімат

Територія Фінляндії лежить у помірному кліматичному поясі перехідного від морського (на південному заході) до напівконтинентального типу (Лапландія). Крайня північ — на межі субарктичного. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, можливими штормами, значний сніговий покрив. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження надмірне, на південному узбережжі достатнє. Влітку температура досить часто піднімається до +20 °C, часом сягає +30 °C у південних та східних частинах країни. Взимку в багатьох районах температура опускається до -20 °C. Середня температура в Гельсінкі в липні складає +17 °C, а в лютому -5,7 °C.

На далекій півночі сонце не заходить за обрій протягом близько 73 днів, створюючи ефект літніх білих ночей. У цьому регіоні зимою сонце залишається за обрієм 51 день. Лапландія незмінно демонструє найнижчі зимові температури.

Фінляндія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.

Внутрішні води

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 110 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 690 км² зрошуваних земель.

Річки

Річки країни належать басейну Балтійського моря Атлантичного океану; на крайній півночі — басейну Баренцового моря Північного-Льодовитого океану.

Численні невеликі канал з'єднують річки й озера країни, іноді в обхід водоспадів. Найбільше значення має Сайменський канал, що зв'язує озеро Сайма з Фінською затокою біля Виборгу (частина каналу проходить територією Ленінградської області Росії і використовується Фінляндією згідно з міжнародним договором).

Озера

У Фінляндії нараховується близько 190 тис. озер різного розміру, що сумарно займають 9 % площі країни. Найбільше відоме озеро Сайма на південному сході, що має важливе значення для сплаву лісу і транспортування вантажів у внутрішніх районах, не забезпечених залізничними й автомобільними дорогами. Озера Пяйянне на півдні, Нясиярві на південному заході й Оулуярві в центральній частині Фінляндії разом з річками теж відіграють важливу роль для водного сполучення. Усі озера мають залишкове льодовикове походження і утворилися після танення останнього плейстоценового зледеніння.

Болота

Третину території Фінляндії займають болота (включно із заболоченими лісами). Торф широко використовується як підстилка для худоби і набагато рідше як паливо. У ряді районів проведено меліорацію боліт.

Ґрунтові води

Ґрунти

Фінляндія — країна з холодним помірним кліматом, де ґрунтоутворення відбувається повільно через довгу зиму, значну кислотність лісової підстилки й потужні льодовикові відклади. Її ґрунти формувалися протягом останніх 10–12 тис років після відступу льодовика, і сьогодні вони відображають вплив останнього льодовикового періоду, багатовікової лісової рослинності та зволоженості ландшафтів.

Найтиповіший ґрунт Фінляндії — підзол. Це кислий, бідний на базові катіони ґрунт, що утворюється під хвойними лісами на грубозернистих матеріалах льодовикового походження. У таких ґрунтах у процесі підзолізації органічні кислоти вимивають залізо й алюміній із верхніх горизонтів, створюючи світлій елювіальний шар і темніший під ним підзолистий шар. Підзоли займають приблизно половину площі Фінляндії і характерні для біль­шості лісових екосистем країни.

Другий за значенням тип — гумусові торф'яні ґрунти. Ці органічні ґрунти формуються в болотистих пониженнях, де рослинні рештки накопичуються швидше, ніж розкладаються. Значна частина території Фінляндії колись була покрита болотами — і навіть сьогодні велика частина ландшафту має товсті торфові шари.

Менші за площею, але важливі з аграрної точки зору — супіски й глинисті ґрунти у річкових долинах і на знижених ділянках рівнин. На них частіше ведеться землеробство, і через природну вологість вони часто потребують дренажу. Також по краях водойм і на недавніх алювіальних відкладах трапляються флювіальні ґрунти — молоді, нерозвинені ґрунти, утворені з наносного матеріалу.

Через холодний клімат та часті морози ґрунти Фінляндії часто мають низьку продуктивність для сільського господарства без додаткових заходів (наприклад, лімування підзолів чи дренаж торфовищ). Вологість ґрунтів велика: багато читаються як глейові або потребують штучного осушення для ефективного використання. Льодовикові відклади значною мірою визначили текстуру ґрунтів. Переважна частина території вкрито моренними глинами, супісками та пісками, що впливає на водопроникність, здатність утримувати поживні речовини і навіть розвиток рослинності.

Рослинність

Майже ⅔ території Фінляндії вкрито лісами, що поставляють цінну сировину для лісопереробної та целюлозно-паперової промисловості. У країні виростають північно- й південнотайгові ліси, а на крайньому південному заході — змішані хвойно-широколистяні. Клен, в'яз, ясен і ліщина проникають до 62° пн. ш., яблуня зустрічається на 64° пн. ш. Хвойні породи поширюються до 68° пн. ш. Північніше лежать лісотундра і тундра.

Фінляндія — країна великих лісів і численних озер. Ліси складають її основне багатство, їх називають «зеленим золотом Фінляндії».

Тваринний світ

Зоогеографічно територія країни належить до Європейсько-Сибірської тайожної провінції Циркумбореальної підобласті Голарктичної області.

Тваринний світ Фінляндії досить бідний. Зазвичай в лісах живуть лось, білка, заєць, лисиця, видра, хохуля. Ведмідь, вовк і рись зустрічаються тільки в східних районах країни. Різноманітний світ птахів (до 250 видів, у тому числі тетерук, глухар, орябок, куріпка). У річках і озерах водяться лосось, форель, сиг, окунь, судак, щука, ряпушка, а в Балтійському морі — салака.

Стихійні природні явища