Щириця Павло Степанович (17 січня 1938, с. Боровиця, Чигиринський район, Черкаська обл. — 18 вересня 2020, Київ) — український кінооператор. Член Національної спілки кінематографістів України та Історичного клубу «Холодний Яр», рідний племінник холодноярського отамана Якова Мамая-Щириці.
Біографічні відомості
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960).
Працював на Українському телебаченні редактором та оператором. З 1970 р. — на студії «Укртелефільм».
Фільмографія Зняв стрічки: «Дружбі народів присвячується», «Київська весна» (1973), «Майстерність», «Симфонії дружби», «На землі батьків», «3О років визволення Радянської України» (1974), «П'ятирічка машиніста Порхуна», «Пилипівка», «30 років Великої Перемоги» «БАМ — будова століття» (1975), «Український мільярд» (1976), «Відгукніться, сурмачі» «Пароль дружби» (1977), «Великий хліб України» (1978, Диплом ВДНГ СРСР), «Ювілей Академії наук УРСР», «Київська весна» (1979), «Один день і все життя», «Сім нот у тиші», «Якби я був чарівником», «Формула творчості» (1981), «Життя віддане живому. Академік Холодний», «Невидимка з мікросвіту», «Шлях до хліба. Академік Ремесло», «Балтійські родичі слов'ян» (1982), «Андрій Малишко», «Бригадний підряд на фермах» (1983) та ін.
Громадська діяльність
У 1960-ті Павло Степанович допомагав В'ячеславові Чорноволу, з яким дружив зі студентської парти. Переховував у своїй квартирі те, що просив Чорновіл. Був членом Національної спілки кінематографістів України.
27 — 28 жовтня 1996 р. Павло Щириця взяв участь у першому вшануванні героїв Холодного Яру. Був з телекамерою. Його зйомки лягли в основу документального фільму «І повіє огонь новий» (режисер Гурам Петріашвілі). 3 січня 1997 р. Павло Щириця став членом Установчої конференції Історичного клубу «Холодний Яр». Пишався своїм дядьком — отаманом Яковом Мамаєм-Щирицею.
Джерела і посилання Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С. 174—175. Роман Коваль. Павло Степанович Щириця (17.01.1938, с. Боровиця, Чигиринщина — 18.09.2020, Київ)