Іва́н Андрі́йович Линниче́нко ( — ) — український історик-славіст, археограф, педагог, кримознавець. Професор Імператорського Новоросійського університету (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова)в Одесі. Народився у Києві. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наукЛинниченко Иван Андреевич сайт «Информационная система Архивы Российской академии наук» і Краківської академії наук. Помер у Сімферополі.

Біографія Народився у родині київського професора Андрія Линниченка та росіянки Скворцової.

У 1875 році закінчив зі срібною медаллю Першу Київську гімназію, вищу освіту здобув на історичному факультеті Київського університету.

З 1884 року працював у Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса). Його історичні дослідження відобразилися у численних нарисах, відгуках, історіографічних та критичних примітках: «Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси», «Критический обзор современной литературы по истории Галицкой Руси», «Архивы в Галиции», «Новые материалы для биографии Гоголя», «Общественная роль армян в прошлом Юго-Западной Руси» та інші.

Від 1895 р. — професор.

Також значний був внесок Івана Андрійовича Линниченка у кримознавство та літературознавство.

Революція та полеміка з Грушевським Іван Андрійович Линниченко розглядав історію України з позицій великодержавного шовінізмуЛинниченко Иван Андреевич / Советская историческая энциклопедия. — : Советская энциклопедия. Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982. . В 1917 році у брошурі «Малоруське питання та автономія Малоросії. Відкритий лист до професора Грушевського», Іван Андрійович Линниченко, вступив у полеміку з Михайлом Грушевським, щодо можливості існування Української держави. Він виступив проти етнографічого підходу до історії та піддав критиці основні положення концепції «відрубності», пропонуючи своїм опонентам відкриту дискусію («Я пишу сподіваючись на таку само відповідь незгодних зі мною…»). У 1919 році за наказом більшовицької влади Іван Андрійович Линниченко був звільнений з посади викладача університету. Після падіння більшовицької влади у місті та занятті його Добровольчою армією Линниченко деякий час працював у «Особливій нараді», потім виїхав до Криму.

Останні роки життя Помер у Сімферополі, як згадував його приятель Арсеній Маркевич, провівши останні роки життя у злидняхНепомнящий А. А., Крымоведение в творчестве И. А. Линниченко, сайт НБУВ. Стійке неприйняття нової влади відобразив у записах особистого характеру «День контрреволюційного професора» ().

Праці Линниченко, И.А. Взаимные отношения Руси и Польши до половины XIV& ст. Ч.1. Русь и Польша до конца ХІІ в. Киев, 1884. Линниченко, И.А. Брачные разводы в древней Польше и Юго-Западной Руси // Юридический вестник. 1890, Т.6, Кн. 3. Линниченко, И.А. Юридические формы шляхетского землевладения и судьба древнерусского боярства в Юго-Западной Руси XIV-XV в. // Юридический вестник. 1892, Кн. 3-4. Линниченко, И.А. Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV — XV вв. Москва, 1894. Линниченко, И.А. Грамоты Галицкого князя Льва и значение подложных документов как исторических источников // Известия Отделения русского языка и словесности РАН. Т.9. Вып. 1. Санкт-Петербург, 1904, С. 80—102. Линниченко, И.А. Рецензия На: Лянскоронский В. История Переяславской земли. Одесса, 1912. Линниченко, И.А. Рецензия на: Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914 // ИОБО. Одесса, 1916, В. 1-2., Т.V. Линниченко, И.А. Патриархальные градоправители. Одесса, 1916. Линниченко, И.А. Вече в Киевской области, «Университетские известия», Киев, 1881.

Примітки

Бібліографія Статті Толочко О.О., Дві не зовсім академічні дискусії: І. А. Линниченко, Д. І. Багалій, М. С. Грушевський // Український археографічний щорічник: Нова серія. — , 1993. — Вип.2. С.92-103; Джулинська З. І., І. А. Лінниченко: «Українське питання» та справа національної освіти на початку ХХ століття // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип.11. — С.266—271. Музичко О. Педагогічна діяльність І. Линниченка в Одесі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: етапи, особливості, значення // Південний Захід. Одесика. — 2007. — Вип.4. С.167—190; Музичко О. Польща та поляки у науковому та суспільно-політичному дискурсі професора одеського Новоросійського університету І. А. Линниченка (1857—1926) // Поляки на Півдні України та в Криму. — Одеса-Ополє-Вроцлав. — 2007. — С.306—319; Музичко О. Діяльність професора Новоросійського університету І. Линниченка у наукових і громадських товариствах у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. // Чорноморська минувщина. — Вип.2. — Одеса, 2007. С.120—129; Музичко О. Теоретико-методологічні проблеми історичної науки в інтелектуальній спадщині професора І. А. Линниченка (1857—1926).// Історіографічні дослідження в Україні. — Вип.19. — , 2008 С.74-96. Непомнящий А. А. И. А. Линниченко: неизвестные страницы биографии известного историка // Непомнящий А. А. Подвижники крымоведения. — Симферополь, 2006. — С.169—187. Музычко А. Профессор и революция: общественно-политические взгляды И. А. Линниченко в 1917—1920 годах // Ассоциация европейской культуры «Золотая акация» Юго-Запад. Одессика: Историко-краеведческий научный альманах. — Одесса: Печатный дом, 2013. — Т. 16. — С. 266—280.

Довідники Ясь, О.В. Линниченко Іван Андрійович // Непомнящий, А.А. Линниченко Іван Андрійович //

Линниченко // Посилання Історіографічні студії професора І. А. Лінніченка