Балянус

Баля́нус, або морськи́й жо́лудь, жолудя́нка (Balanus, від  — «жолудь») — найпоширеніший і найбагатший видами рід інфраряду вусоногих (Cirripedia). Тіло цих рачків захищене вапняним будиночком, схожим зовні на жолудь або закритий бутон тюльпана (звідси наукова та друга українська назви цих тварин), з якого час від часу висовуються вусикоподібні ловецькі ноги. До вільного руху здатні лише личинки, дорослі особини ведуть прикріплений спосіб життя та іноді поселяються на рухомих об'єктах. Морські жолуді приносять велику шкоду судноплавству: вони часто обліплють дно кораблів, в результаті чого вага судна зростає на кілька тонн.

Види Рід містить такі види:

Balanus balanus (Linnaeus, 1758) Balanus bloxhamensis Weisbord, 1966 Balanus borsodensis Kolosváry, 1952 Balanus calidus Pilsbry, 1916 Balanus campbelli Filhol, 1886 Balanus chisletianus Sowerby, 1859 Balanus citerosum Henry, 1973 Balanus connelli Cornwall, 1927 Balanus crenatus Bruguiére, 1789 Balanus curvirostratus Menesini, 1968 Balanus darwinii Seguenza, 1876 Balanus ecuadoricus Pilsbry & Olson, 1951 Balanus flosculoidus Kolosváry, 1941 Balanus gizellae Kolosváry, 1967 Balanus glandula Darwin, 1854 Balanus hohmanni Philippi, 1887 †Balanus humilis Conrad, 1846 (extinct) †Balanus imitator Zullo, 1984 (extinct) Balanus irradians Zullo & Guruswami-Naidu, 1982 Balanus irregularis Broch, 1931 Balanus kanakoffi Zullo, 1969 Balanus kondakovi Tarasov & Zevina, 1957 Balanus laevis Bruguiere, 1789 Balanus laguairensis Weisbord, 1966 Balanus leonensis Weisbord, 1966 Balanus microstomus Philippi, 1887 Balanus minutus Hoek, 1913 Balanus mirabilis Krüger, 1912 Balanus newburnensis Weisbord, 1966 Balanus nubilus Darwin, 1854 Balanus ochlockoneensis Weisbord, 1966 Balanus pannonicus Kolosváry, 1952 Balanus parkeri Zullo, 1967 Balanus perforatus Bruguiére, 1789 Balanus poecilus Darwin, 1854 Balanus polyporus Pilbry, 1924 Balanus provisoricus Kolosváry, 1961 Balanus pulchellus Ren, 1989 Balanus rhizophorae Ren & Liu, 1978 Balanus rostratus Hoek, 1883 Balanus sauntonensis Parfitt, 1871 Balanus similis Weltner, 1922 Balanus spongicola Brown, 1844 Balanus subalbidus Henry, 1974 Balanus tamiamiensis Ross, 1964 Balanus trigonus Darwin, 1854 Balanus tuboperforatus Kolosváry, 1962 Balanus tumorifer Kolosváry, 1962 Balanus uliginosis Henry, 1973 Balanus vadaszi Kolosváry, 1949 Balanus veneticensis Seguenza, 1876 Balanus withersi Pilsbry, 1930

Загальна характеристика Доросла тварина укладена у вапняну раковину, яка прикріплена до субстрату і складається з шести пластинок. Чотири пластинки утворюють кришечку і можуть розсуватися завдяки дії спеціальних м'язів. Рачок лежить на дні будиночка спинною стороною вниз, висовує кінцівки між розкритими пластинками і здійснює ритмічні помахи, заганяючи в будиночок воду з харчовими частинками.

Невеликих розмірів - 1,5 см в діаметрі ( Balanus amphitrite ). Найбільшим видом балянусів є гігантський морський жолудь (B. nubilis). Був вперше описаний Чарлзом Дарвіном, що досягає 7 см в діаметрі і 12,7 см у висоту.

Забарвлення найчастіше сіре або білувате, з фіолетовими або коричневими поздовжніми смужками.

Відносяться до обростувачів, так як прикріплюються своєю широкою підошвою до будь-яких підводних предметів - каменів, раковинам молюсків, сваям пірсів та інших підводних споруд, коріння дерев, днищ судів, також можуть прикріплюватися до різних морських тварин. Клейка речовина, що виробляється у балянусів для закріплення на поверхні, дуже стійка, бо не піддається впливу сильних кислот, лугів і органічних розчинників, витримує температуру понад 200 °C .

У свою чергу на масивних стулках балянусів часто поселяються м'які губки, для яких будиночок є міцним фундаментом. При цьому оброслий морської губкою рачок добре маскується серед морських обростань.

Життєвий цикл Розвиток морського жолудя, як і інших вусоногих раків, включає кілька фаз - яйце, личинку і дорослого рачка. Личинки морського жолудя вільно плавають і мають дві стадії: Наупліус (перша стадія), Ципріс (друга стадія).

У тропічних видів повний личиночний розвиток займає 3-5 діб, у холодноводних видів - від двох тижнів до одного місяця і більше.

Циприсовидні личинки не харчуються, деякий час плавають і, потрапивши у сприятливі умови, осідають, прикріплюються до субстрату за допомогою передніх антен.

Дорослі рачки, після прикріплення позбавляються можливості рухатися та ведуть нерухомий спосіб життя.

Морські жолуді ростуть досить швидко. У тропіках деякі види досягають статевої зрілості через 8-16 днів після осідання. У більш холодних Балтійському, Чорному і Азовському морях B. improvisus для цього потрібно три місяці.

Залежно від виду тривалість життя коливається від 1-2 до 5-7 і більше років.

+ Стадії життєвого циклу Balanus improvisus Наупліус Ципріс Дорослі особини на раковині мії піщаної (Mya arenaria)

Розмноження

Як і більшість інших торацикових, морські жолуді — гермафродити, але пристосовані до перехресного запліднення.

Кожна особина має одночасно чоловічі та жіночі статеві залози. Яйцеводи відкриваються при основі передньої пари грудних ніжок, і виходячі з них яйця потрапляють в мантійну порожнину. Сім'япроводи впадають у довгий трубкоподібний чоловічий статевий орган (пеніс) — виріст редукованого черевного відділу, поміщений безпосередньо позаду задньої пари грудних ніжок.

При спарюванні пеніс розпрямляється, висовується з раковини назовні і проникає в мантійну порожнину сусідньої особини, виділяючи туди сперму, яка запліднює яйця. У тих, хто сидить зазвичай в безпосередній близькості один до одного особин подібний процес перехресного запліднення здійснюється без будь-яких ускладнень. У дослідах по ізоляції окремих особин показана можливість їх самозапліднення і розмноження в самостійноДив. статтю про торацикових ракоподібних на сайті «InterNevod». .

Після запліднення купки яєць об'єднуються у мантійній порожнині батьківської особини тонкими хітиновими оболонками в яйценосні пластинки і приступають до дроблення.

Холоднолюбні види морських жолудів ( B. balanus ) утворюють яйця влітку, запліднюють взимку, і личинки виходять на волю навесні. Теплолюбні види ( В. improvisus ) протягом літа встигають відкласти яйця декілька разів.

Як відомо, балянуси утворюють численні колонії. Навколо однієї особини може почати рости ще кілька або кілька личинок можуть осісти в одному місці. У цьому випадку через якийсь час, коли вони збільшаться у розмірах, збереження звичайної форми напівеліпса вже буде неможливо. Тоді балянуси починають «вростати один в одного» — не рости як зазвичай, а втискатися в сусідні особини. Це допомагає захистити колонію від хижаків (хоча таких мало) Яковіс Е. Л. Структура та елементи динаміки бентосний спільноти, пов'язаної з агрегації балянусів і асцидій в Онежском затоці (Біле море): дис. … Канд. біол. наук: 03.00.08 / Яковіс Євген Леонідович; С.-Петербург. держ. ун-т. — : 2002. — 164 с.

Посилання