Безоар: «Тверді утворення із щільно збитої шерсті тварин, волокон рослин і т. ін., які нагромаджуються в шлунково-кишковому тракті…»: «тверді утворення із щільно зваляного волосся тваринного походження або волокон рослин, що їх часто виявляють у травному тракті…», безоаровий камінь ( bâzahr) — конкремент (камінь) органічного походження, що є конгломератом неперетравних речовин (частіше за все шерсті чи волосся) в шлунку або в кишці жуйних тварин, коней, козлів, рідше у свиней та собак, інколи в людини. В давнину широко вважався універсальною протиотрутою.
Утворення Безоар утворений зі щільно зваляного волосся або волокон рослин. У великих копитних безоар може досягати величини 5-7 см у діаметрі і мати майже правильну кулясту форму.
Утворюється при порушенні функції системи травлення й нестачі мінеральних речовин у кормах. Наявність безоару може спричинити непрохідність кишки, виразку чи кровотечу.
У людей утворення безоарів може бути пов'язане з порушеннями травлення викликаними резекцією шлунка, а також з нав'язливими станами при яких люди жують і ковтають власне волоссяBezoars.
Козла звичайного (Capra aegagrus) нерідко називають «безоаровим», тобто таким, у якого при розтині нерідко виявляють безоариBezoar Goat.
Історія Арабська медична література приписувала безоару виняткові лікувальні властивості. Його уявляли протиотрутою від отрут змій, скорпіонів, різних комах, ліками від укусів собак, засобом від отруйних рослин та різних хвороб, а також індикатором отрут. Про нього писали такі діячі, як Ях'я ібн аль-Батрік близько 800 року. Тому царі та сановники використовували посуд, як-от чаші, виготовлений з безоару, та ножі з безоаровими ручками. Марновірство описувало, нібито в присутності отрути безоар змінює колір; а щоб нейтралізувати отруту, камінь треба прикласти до місця укусу, рани, чи проковтнути у вигляді порошку. Через труднощі з отриманням безоарового каменю, він був дорогоцінним подарунком для царів. Маймонід згадує два різновиди безоарових каменів у своїх працях: один мінерального походження, а інший тваринного.
Безоари були важливими предметами в кабінетах курйозів імператора Священної Римської імперії Рудольфа II та в колекціях з природничої історії. Часто їх зберігали не тільки як ліки, а й як коштовності та ознаку високого статусу. Королева Англії Єлизавета I носила перстень з безоаром.
Зі зростанням популярності безоарів у XVI ст. збільшувався скептицизм щодо їхніх лікарських властивостей. У 1567 році французький хірург Амбруаз Паре описав експеримент для перевірки властивостей безоара: корабельного кока засудили до смертної кари, і йому запропонували прийняти отруту й безоар. Паре дав кухареві безоаровий камінь, але це не допомогло засудженому, кухар помер у муках через сім годин після вживання отрути. Хоча більшість безоарів були європейського та східного походження, відомо і про американські. Вони цінувалися менше. Деякі з підроблених безоарів містили токсичні сполуки ртуті та сурми.
У XVIII ст. з розвитком токсикології віра в лікувальні властивості безоару зникла. У своїй роботі «Загальна токсикологія» Матьє Орфілла (1787–1853) вказує, що безоарові камені більше не використовувалися для лікування отруєнь.
Дослідження властивостей безоарів, проведені Густавом Арреніусом та Ендрю Бенсоном з Океанографічного інституту Скріппса в 1998, показують, що в окремих випадках безоар справді може усувати отруту з розчинів, у які занурений. Арсенати заміщують фосфати у брушиті, що міститься в каменях, тоді як арсеніти зв'язується зі сполуками сірки в білку деградованого волосся.
Згадки в мистецтві У серії романів про Гаррі Поттера безоар — камінь, що є протиотрутою до більшості відомих отрут.
Згадується в манзі та аніме «Монолог травниці», де головна героїня заради отримання цього каменю розкриває злочин.
Див. також
Ріг єдинорога Ропуховий камінь
Галерея
Примітки
Література