Мисте́цтво Ура́рту — історико-регіональний тип мистецтва, що належить до напрямку Стародавнього Сходу.
Мистецтво держави Урарту зазнало сильного впливу майстрів сусідньої Ассирії, провідної держави того періоду. Розквіт урартського мистецтва припав на VIII століття до н. е. в період найбільшого піднесення Урарту. До наших днів дійшли бронзові статуетки ювелірні прикраси зброя та інші вироби ремісників Урарту.
Загальні відомості Науці відома відносно невелика кількість пам'ятників урартського мистецтва. На відміну від пам'яток інших держав Стародавнього світу, всі відомі предмети урартського мистецтва можуть бути охоплені одним дослідником.
Урартське мистецтво формувалося під значним впливом сусідньої Ассирії, і, попри явні стильові відмінності, протягом тривалого часу вважалося одним із напрямків ассирійського. Учені й мистецтвознавці відзначають такі характерні риси урартського мистецтва: 1) більш виражене, ніж в інших культурах Стародавнього Сходу, слідування канону; 2) перевага надається орнаментам на противагу життєвим сценам; 3) тенденцію до багаторазового копіювання старих зразків замість подальшого творчого вдосконаленняПіотровський Б. Б. Мистецтво Урарту VIII—VI ст. до н. е.., Видавництво Державного Ермітажу, Ленінград, 1962 Афанасьєва В. К., Дьяконов І . М.Мистецтво Передньої Азії 2 — середини 1 тисячоліття до н. е.. / / Пам'ятники світового мистецтва. Випуск II (перша серія). Мистецтво Стародавнього Сходу, «Мистецтво», Москва, 1968 . Таким чином, стиль роботи урартських ремісників залишався незмінним протягом декількох століть і, як наслідок, поступово дедалі більше спрощувався та примітизувався.
Історія вивчення мистецтва Урарту
У XIX столітті пробуджений інтерес європейців до старожитностей Близького Сходу надихнув археологів на наповнення європейських музеїв. Однак у той період, про існування Урарту науці не було відомо, і руїни Тушпи і Русахінілі на місці міста Ван в Османській імперії вважалися археологами слідами далекої і малоцікавої провінції Ассирії. Справді, відкриття при розкопках Ніневії, що проводилися Лейардом в Іраку, затьмарюють знахідки на березі озера Ван. Довгий час пошук урартських старожитностей хвилював швидше шукачів скарбів, чим археологів.
Таким чином, у XIX столітті в європейські музеї (Британський музей, Лувр, Ермітаж та інші) почали потрапляти предмети урартського мистецтва, знайдені приватними збирачами. Однак слабка вивченість Урарту і відсутність археологічних даних привели до того, що спочатку вчені класифікували урартські старожитності або як ассирійські, або як Сасанідські. Лише до середини XX століття, коли вивчення Урарту істотно просунулося вперед, і коли розшифрували урартський клинопис, пам'ятники урартського мистецтва були коректно класифіковані. Великий внесок у вивчення урартського мистецтва внесли також систематичні археологічні розкопки давніх урартських міст Тейшебаїні і Еребуні, що проводилися в радянські часи на території Вірменії.
Категорії мистецтва Урарту
Пам'ятки урартського мистецтва вчені поділяють на декілька категорій.
Бронзові статуетки
Урартські майстри могли виготовляти великі бронзові статуї. Так при розграбуванні Мусасіру ассирійці захопили бронзову статую урартського царя Аргішті I масою 60 талантів (близько 1,8 тонни). Однак до нашого часу не дійшло ні бронзових виробів такого ж розміру, ні навіть їх фрагментів.
Виявлені невеликі бронзові статуетки з Урарту фактично поділяються на три групи: прикраси трону урартських царів, прикраси мідних казанів і рідкісні статуетки урартських богів. Фактично всі урартські статуетки належать до «парадного» (придворного) прикладного мистецтва.
Трон урартських царів
Наприкінці XIX століття шукачі скарбів продали в європейські музеї декілька невеликих бронзових фрагментів, які при детальнішому огляді виявилися частинами одного і того ж урартського царського трону.
Частини трону, що збереглися, були виготовлені із бронзи «литтям по моделі, що виплавляється». Така методика передбачає, що кожна деталь індивідуально виготовляється спочатку з воску, потім покривається вогнетривкою формою, а потім віск випалювали розплавленим металом. Тому кожна фігурка виготовлялася окремо, відповідно, серед них немає абсолютно однакових. Позолота наносилася на фігурки з допомогою простого обгортання фігурок в тонкі золоті пластини.
+ Уламки бронзового трону урартських царів Уламки зібрані місцевими жителями міста Ван наприкінці XIX століття і продані в декілька різних європейських музеїв в період з 1877 з 1885 роки. Уламки урартського трону опинилися в Британському музеї Ермітажі, Луврі, музеї Метрополітен і в приватних колекціях Парижу й Брюсселю . Бронзові фігурки — частини трону, що зберігаються в Ермітажі, Санкт-Петербург, Росія. Фігурки зроблені з бронзи, що зберегла сліди позолоти. Обличчя звірів і божества, що стоїть на бику праворуч, були виконані з каменю, ймовірно, із дорогоцінною інкрустацією, тому майже всі обличчя і не збереглися.Симетричні верхні частини трону: ліворуч з Ермітажу, праворуч — замальовка пари із Британського музею. На підставі такої подібності вчені і змогли визначити, що це частини одного і того ж виробу. Крім цього, всі фігурки мають характерні заглиблення, що призначені для кріплення до горизонтальних і вертикальних деталей. Кожен елемент кріплення був позначений відповідним ієрогліфічним знаком.
Прикраси казанів
Бронзові фігурки для прикрашання казанів — одні з найбільш масово збережених предметів урартського мистецтва. За цими фігурками вчені на початку XX століття вперше ідентифікували урартський стиль у мистецтві.
Урартські парадні мідні казани, очевидно, переважно використовувалися в ритуальних жертвоприношеннях. Наприклад, аннали ассирійського царя Саргона II згадують бронзовий посуд, що наповнюється вином «узливань» при здійсненні жертвоприношень богу Халді. Фігурки, що прикрашають казани, відливалися окремо, а потім приклепувалися до самих посудин.
Серед фігурок, що прикрашають казани, відзначені голови биків, а також крилаті божества, зазвичай жіночі, чоловічі рідше. Існує припущення, що ці божества були зображеннями бога Шівіні та його дружини богині Тушпуєа. Техніка лиття бронзових прикрас для казанів розповсюджувалась із Урарту в сусідні країни Малої Азії, зокрема у Фригію, і є одним із видів близькосхідного мистецтва, яке проникло в Європу. Урартські прикраси для казанів були виявлені на території Греції та Італії, їх знаходили в Родосі, Афінах, Беотії, Дельфах, Олімпії і етруських гробницях. Спочатку багато урартських прикрас були прийняті дослідниками за античні, однак із середини XX століття після детальних досліджень ці прикраси казанів були ідентифіковані і одностайно зараховані до пам'ятників урартського мистецтваPallottino M. Urartu, Greece and Etruria / / East and West, IX, № 1—2, Rome, 1958 Amandry P.Objets orientaux en Grèce et en Italie aux VIIIe et VIIe siècles avant Jésus-Christ / / Syria, XXXV, 1—2, Paris 1958 Maxwell-Hyslop KRUrartian Bronzes in Etruscan Tombs / / Iraq, XVIII, 2, 1956 . Вченими навіть відзначені випадки, коли урартські бронзові фігурки для казанів використовувалися іншими народами вдруге для прикраси нових посудин.
+ Зразки прикрас урартських мідних казанів. Зберігаються в Музеї анатолійських цивілізацій в Анкарі. Ліворуч котел із фігурками биків, виявлений в районі Вану. Вгорі котел, виявлений при розкопках фригійського міста в Туреччині, який, тим не менш, також зараховують до урартського мистецтва. Фігурка, яка прикрашає котел, ймовірно, зображення урартського бога сонця Шівіні.
Статуетки богів
До кінця XX століття були виявлені лише три бронзові статуетки, що зображують урартських богів. Очевидно, божества виготовлялися з бронзи лише для релігійних церемоній. Одна із статуеток, можливо бога Халді, зберігається в Британському музеї, а дві інших в Історичному музеї Вірменії (копії в музеї "Еребуні "). + Бронзові статуетки урартських богів Зберігаються в Історичному музеї Вірменії (копії в музеї «Еребуні») в Єревані. Ліворуч: Статуетка урартського бога війни Тейшеби. Була виявлена в 1941 році у при розкопках на Кармір-Блурі в руїнах урартської фортеці Тейшебаїні, названої на честь цього бога. Праворуч: Статуетка богині Арубаїні, дружини бога Халді. Багаторазово перекуповувалася приватними збирачами старожитностей, а в 1936 році потрапила в Історичний музей Вірменії. Можливо, спочатку статуетка була виявлена на березі озера Ван.
Зброя До окремої категорії урартського мистецтва дослідники відносять предмети урартської зброї, що належали урартським царям. Таке парадне озброєння мало у своєму складі шоломи, мечі, сагайдаки, щити і Кольчуги. На таких предметах зображалися типові близькосхідні мотиви: леви і бики, змії, крилаті божества, вшанування дерева життя.
Шоломи
Вченим відомо досить багато урартських шоломів — тільки при розкопках Тейшебаїні їх було виявлено більше двадцяти. Парадні царські шоломи не відрізнялися за формою від простого бойового шолома урартського воїна, однак містили художнє карбування. + Парадний шолом урартського царя Сардурі II Знайдений при розкопках міста Тейшебаїні на пагорбі Кармір-Блур. Зберігається в Історичному музеї Вірменії в Єревані. Розгортка зображення на шоломі. Напис на шоломі:Богу Халді, владиці, цей шолом Сардурі, син Аргішті, присвятив заради життя Переклад Б. Б. Піотровський з книги:Піотровський Б. Б.Кармір-Блур II, Результати розкопок 1949—1950, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, 1952 .Фрагмент зображення на шоломі, що містить мотив «дерева життя»
Щити
Вченим відомо декілька парадних бронзових урартських щитів. Всі парадні щити були прикрашені концентричні колами левів та биків. Такі щити не були призначені для ведення бою, товщина бронзового листа, характер кріплень в задній частині таких щитів свідчить про те, що вони використовувалися для жертв (наприклад, храмам), де вішалися на стіни. Діаметр таких щитів коливався від 70 см до метра. Зображення наносилися штампом, а потім розчеканювалися різними інструментами. Композиція щитів була продумана таким чином, щоб ні одна з фігур не здавалася при огляді переверненою. Декілька таких щитів були виявлені в районі Вану, звідки потрапили в Британський музей і музеї Берліна, 14 таких щитів були виявлені при розкопках Тейшебаїні на Кармір-Блурі.
Відомо також про існування золотих урартських щитів, які не збереглися. Ассирійський цар Саргон II, що описує багатства при розграбуванні Мусасіру заніс до списку шість золотих урартських щитів масою по 6,5 кг.
+ Парадні бронзові щити урартських царів. виявлені при розкопках міста Тейшебаїні на пагорбі Кармір-Блур. Зберігаються в Історичному музеї Вірменії в Єревані. Щит Сардурі II. Клинописний напис на краю щита:Богу Халді, владиці, цей щит Сардурі, син Аргішті, присвятив. Величчю бога Халді Сардурі, цар могутній, цар великий, цар країни Біаінілі, правитель Тушпа-міста Переклад Б. Б. Піотровський з книги:Піотровський Б. Б.Кармір-Блур III, Результати розкопок 1951—1953, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, 1955 . Праворуч угорі — промальовка щита.Щит Аргішті I. Клинописний напис на краю щита:Цей щит належить зброярні Аргішті, сина Менуа. Аргішті, син Менуа, цар могутній, цар великий, цар країни Біаінілі, правитель Тушпа-міста. Богу Халді, владиці, цей щит Аргішті, син Менуа, присвятив Переклад Г. А. Мелікішвілі з книги:Мелікішвілі Г. А.Урартские клинообразные надписи, Видавництво АН СРСР, Москва, 1960 . Праворуч вгорі — промальовка щита.
Сагайдак
При археологічних розкопках було виявлено лише три царських сагайдаки, причому всі три на території Вірменії при розкопках останнього оплоту Урарту — міста Тейшебаїні. Один із колчанів був перевезений у Державний Ермітаж, два інших зберігаються в Національному історичному музеї Вірменії. Царські сагайдаки були виконані із бронзи, на лицьовій поверхні карбуванням нанесені зображення урартських воїнів.