Джон Першинг

Джон Джозеф «Чорний Джек» Першинг (; 13 вересня 1860 — 15 липня 1948) — американський воєначальник, генерал армій США (1919), Верховний Головнокомандувач об'єднаними силами США під час Першої світової війни в Європі.

Першинг був єдиним у США військовим, хто за життя отримав найвище військове звання «генерал армій США».

Біографія

Юні роки Джон Джозеф Першинг народився 13 вересня 1860 року на фермі поблизу містечка Лаклед у штаті Міссурі. Джон був старшим з шести дітей родини бізнесмена Джона Флетчера Першинга та Енн Елізабет Томпсон, він мав ще двох братів та трьох сестер; ще три дитини померли у дитинстві. Предки Першинга по лінії батька були вихідцями з Ельзасу, котрі емігрували у середині XVIII століття до Філадельфії. У роки Громадянської війни батько підтримував сторону Союзу, служив маркітантом при 18-му Міссурському волонтерському піхотному полку.

1878 році Першинг здобув середню освіту у школі в Лакледі, і став учителем для місцевих афроамериканських дітей. Продовжуючи свою викладацьку кар'єру, Першинг паралельно навчався у Державній нормальній школі (нині Державний університет Трумена) в Керксвіллі, штат Міссурі, яку закінчив у 1880 році зі ступенем бакалавра в галузі наукової дидактики. Через два роки він подав заявку на вступ до Військової академії США. Пізніше Першинг зізнався, що військова служба для нього мала другорядне значення, головним було поступити до Вест-Пойнта, оскільки рівень освіти тут був набагато кращим, ніж тієї, яку можна було здобути в сільській частині Міссурі.

Восени 1882 року Першинг прийняв присягу кадета у Вест-Пойнті. Завдяки своїм відмінним лідерським якостям швидко рушив службовими сходами; незабаром отримав звання першого капрала, першого сержанта, першого лейтенанта та першого капітана — вищого звання у середовищі курсантів військового навчального закладу. Він навіть удостоївся честі командувати почесною вартою, яка салютувала похоронному поїзду президента Улісса С. Гранта, коли він проходив повз Вест-Пойнт у серпні 1885 року.

Початок військової служби Влітку 1886 року Першинг закінчив навчання в Академії, посівши 30-те місце у своєму класі з 77-ти кадетів, і отримав перше офіцерське звання — другий лейтенант. На випуску суперінтендант Вест-Пойнта, генерал Веслі Меррітт його похвалив, відмітивши, що Першинг стане видатним офіцером. У той час Першинг розглядав можливість звернутися з клопотанням до армійського керівництва, щоб армія дозволила йому вивчати право і відтермінувала початок обов'язкової військової служби. Він також розмірковував над планами кількох своїх одногрупників, з якими думав зайнятися розробленням іригаційного проєкту в Орегоні. Але, зрештою, він відкинув обидві ідеї та вирішив розпочати дійсну військову службу піхотним офіцером.

30 вересня 1886 року Першинг прибув на службу до підрозділу «L» 6-го кавалерійського полку, дислокованого у форті Баярд, який знаходився на території Нью-Мексико. Під час служби в 6-му полку, Першинг брав участь у кількох індіанських походах і був відзначений за дії проти апачів за свою сміливість.

З 1887 до 1890 року Першинг служив з 6-м полком на різних військових базах та фортах у Каліфорнії, Аризоні та Північній Дакоті. У цей час він також став експертом зі стрільби, в 1891 році отримав друге місце в стрільбі з пістолету та п'яте у стрільбі з гвинтівки серед усіх солдатів армії США.

9 грудня 1890 року Першинг зі своїм полком прибув до міста Сіу, штат Айова, де взяв участь у придушенні останнього повстання індіанців Лакота. Хоча він та його підрозділ не брали участі в різанині на Вундед-Ні, 1 січня 1891 року через три дні після цієї події, вони вступили в бій з воїнами сіу, які атакували фургони 6-го кінного полку. Першинг та його підрозділ проскакали більше шести миль до місця нападу індіанців та відбили атаку противника, змушуючи їх відступити. Це був би єдиний випадок, коли Першинг особисто брав участь у сутичці з індіанцями.

У вересні 1891 року він був призначений професором військової науки і тактики в Університеті Небраски-Лінкольна, перебуваючи на цій посаді до 1895 року. 20 жовтня 1892 року Першинг підвищений у званні до першого лейтенанта. У цей час Першинг одночасно відвідував юридичний коледж університету, де у 1893 році здобув освітній ступінь бакалавра права.

У 1895 році його призначили командиром підрозділу 10-го кавалерійського полку, одного з оригінальних полків так званих , частин американської армії, які комплектувалися афроамериканцями під командуванням білих офіцерів. З форту Ассіннібойн на півночі центральної Монтани Першингом була проведена експедиція на південь та південний захід, яка зібрала та депортувала велику кількість індіанців крі до Канади.

У 1897 році Першинг став викладачем тактики у Вест-Пойнті й інструктором роти «A» кадетів. Через строгість та високу вимогливість його незлюбили курсанти, давши йому прізвисько «Ніггер Джек», за його колишню службу в 10-му кавалерійському полку. Згодом кличка перетворилася на «Блек Джек» і залишалася з ним до кінця життя.

Іспансько-американська та філіппінсько-американська війни На початку іспано-американської війни перший лейтенант Першинг був полковим квартирмейстером 10-го кавалерійського полку. У липні 1898 року він бився на пагорбах Сан-Хуан на Кубі, за що був відзначений за хоробрість. Його безпосередній начальник прокоментував спокійну поведінку Першинга під обстрілом, сказавши, що той «холодний, як глечик з колотим льодом». Надалі молодий офіцер у складі 10-го кавалерійського полку брав участь в облозі та капітуляції Сантьяго-де-Куби.

26 серпня 1898 року Першинг був призначений офіцером з боєприпасів та майором Волонтерських сил США. У березні 1899 року, після перенесеної малярії, він очолив Управління митниці та островних справ, яке здійснювало нагляд за окупаційними військами на територіях, здобутих в іспано-американській війні: у військовій адміністрації США на Кубі, в Пуерто-Рико, на Філіппінах та Гуамі. 12 травня 1899 року він був почесно звільнений з числа волонтерів і повернувся до свого постійного звання першого лейтенанта. Втім, вже 6 червня 1899 року був знову призначений майором Волонтерських сил, на цей раз помічником генерал-ад'ютанта.

17 серпня 1899 року, невдовзі після початку філіппінсько-американської війни, Першинг прибув до Маніли, де був призначений у департамент Мінданао і Холо і командував силами, які брали участь у придушенні філіппінського повстання. 27 листопада 1900 року був призначений генерал-ад'ютантом свого департаменту і прослужив на цій посаді до 1 березня 1901 року. За дії на річці Кагаян під час спроби знищити філіппінський опорний пункт у Макажамбо він був відзначений у наказі.

30 червня 1901 року Першинг був почесно звільнений з лав волонтерів, і повернувся до звання капітана регулярної армії, до якого був підвищений 2 лютого 1901 року. Служив у 1-му кавалерійському полку на Філіппінах. Згодом його розподілили до 15-го кавалерійського полку, де він служив офіцером розвідки та брав участь у акціях проти Моро. За хоробрість, проявлену в боях на озері Ланао, був відзначений у наказі. У червні 1901 року він служив начальником Кемп Ланао, Філіппіни.

У червні 1903 року Першинг отримав наказ на повернення до США. Президент Теодор Рузвельт, вражений здібностями Першинга, подав клопотання до Генерального штабу армії про підвищення Першинга до полковника. У той час підвищення армійських офіцерів здійснювалося переважно відповідно до вислуги років, а не по заслугах, і хоча широкому загалу було відомо, хто такий Першинг і що він заслуговує стати полковником, армійське керівництво відмовилося змінити традицію просування по службі й не дало згоди на присвоєння дострокового звання Першингу. Це розлютило Рузвельта, але оскільки Президент мав право називати і просувати армійських офіцерів тільки у генеральські звання, його можливості підвищити Першинга у полковники були обмежені.

У 1904 році Джона Першинга призначили помічником начальника штабу Південно-західної дивізії армії, дислокованої в Оклахома-Сіті. У жовтні 1904 року він поступив на навчання до Воєнного коледжу армії США, а потім отримав розпорядження на проходження служби до Вашингтона, округ Колумбія, для виконання «загальних обов'язків без призначення».

1905 році його відрядили військовим аташе до Токіо. Того ж року немолодий вже офіцер одружився з донькою американського сенатора від штату Вайомінг, кавалера Медалі Пошани, Френсіса Воррена. Той у різні часи був головою комітетів з військових справ та асигнувань. Цей союз із дочкою потужного політика продовжував сприяти кар'єрі Першинга навіть після смерті його дружини в 1915 році.

У російсько-японській війні Першинг перебував в ролі спостерігача при японській 1-й армії генерала Курокі Тамемото в Маньчжурії, після чого повернувся до Сполучених Штатів восени 1905 року. Президент Рузвельт застосував свою президентську владу і присвоїв Першингу звання бригадного генерала, що було схвалено Конгресом. Стрибок через три звання і понад 835 старших офіцерів, підвищення по службі породило звинувачення в тому, що призначення Першинга стало результатом його політичних зв'язків, а не лідерських якостей. Однак кільком іншим молодшим офіцерам також було присвоєне звання бригадного генерала, з випередженням їхніх однолітків та старших за вислугою офіцерів, серед них Альберт Л. Міллс (капітан), Таскер Х. Блісс (майор) та Леонард Вуд (капітан). Підвищення Першинга, хоч і було незвичним, проте не було безпрецедентним і мало підтримку багатьох солдатів, які захоплювалися його здібностями.

У 1908 році Першинг нетривалий час служив військовим спостерігачем США на Балканах. Наприкінці 1909 року він повернувся до Сполучених Штатів і був знову призначений на Філіппіни, де прослужив до 1913 року. Перебуваючи на Філіппінах, він служив командуючим фортом Мак-Кінлі, недалеко від Маніли, а також був губернатор провінції Моро. Останній з чотирьох дітей Першинга народився на Філіппінах.

У 1913 році його було рекомендовано нагородити медаллю Пошани за його дій у битві при Бад-Багсаку під час повстання Моро. Він звернувся до генерал-ад'ютанта з проханням не присвоювати йому вищої нагороди, хоча рада, яка розглядала рекомендацію, вже проголосувала проти, перш ніж отримати лист Першинга. 1922 року ці події були переглянути повторно й комісія висловила рекомендацію нагородити генерала Першинга Хрестом «За видатну службу». Але, на той час начальник штабу армії США Першинг не схвалив цю рекомендацію та не підписав документи на своє нагородження. 1940 року Першинг все ж таки отримав Хрест за його героїзм у битві при Бад-Багсаку, а президент Франклін Д. Рузвельт вручив його на церемонії, приуроченій до 80-річчя Першинга.

Мексиканська експедиція

20 грудня 1913 року Першинг отримав наказ прийняти командування 8-ю бригадою у Президіо в Сан-Франциско. 24 квітня 1914 року, з огляду на загострення обстановки на кордоні між Сполученими Штатами та Мексикою бригада була передислокована до Форт Блісс, штат Техас, прибувши туди 27 числа.

Після року перебування у форті Блісс, Першинг вирішив взяти туди свою сім'ю. Домовленості були майже завершені, коли вранці 27 серпня 1915 року він отримав телеграму, в якій повідомлялося про пожежу в його будинку в Президіо в Сан-Франциско, де загорілася лакована підлога і полум'я швидко поширилося, що призвело до смерті від диму його дружини Хелен Френсіс Воррен та трьох маленьких дочок, Мері, 3 роки, Ен, 7 років, та Хелен, 8 років. Вижив лише його 6-річний син Френсіс. Після похорону на цвинтарі Лейквью в Шаєнні, штат Вайомінг, Першинг повернувся до форту Блісс разом із сином Френсісом та своєю сестрою Мей і приступив до виконання обов'язків командувача.