Ти́тло, або титла (з ← — «напис») — в середньовічній латинській, грецькій і слов'янській писемностях надрядковий діакритичний знак у виді хвилястої або зиґзаґоподібної лінії, що вказує на скорочення написаних під ним слів або числове значення букв.
Історія Виникло в латинській писемності як один з елементів винайденої Тіроном (I століття до н. е.) системи скорочень; з латиниці прийшло у грецьке письмо, звідти — в старослов'янське та інші варіанти кириличної і глаголичної писемності.
В давній кирилиці титло ставилось особливо над назвами божественних осіб, спершу зважаючи на письмове табу (наприклад: Бг҃ъ = Богъ), а потім просто для скорочення і обов'язково над буквами з числовим значенням (наприклад: а҃= 1). За візантійським зразком титло могло також покривати надрядкові букви.
Знайшло застосування в криптографії і стенографії. Графічні варіанти титла служать палеографічною прикметою, яка дозволяє уточнити датування рукопису.
Існував вислів «за титлу зачепивсь» — тобто «почав розбирати написане» (наприклад, у «Марусі» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «Так отже за титлу було зачепився та й розібрав потроху…»).
Варіанти У церковнослов'янській мові, вживаються принаймні шість варіантів титла: титло (просте) слово-титло добро-титло рци-титло глаголь-титло он-титло
Титло і слово-титло згадані у «Граматиці Мелетія Смотрицького» (1619).Василь Німчук. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства // Мелетій Смотрицький. Граматика слов'янська (1619). — Київ: «Наукова Думка», 1979.Ѡ Тітлѣ и ѡ Словотітлѣ // Мелетій Смотрицький. Граматика слов'янська (1619). — Київ: «Наукова Думка», 1979.
Галерея
Див. також Кирилична система числення
Примітки
Література
Посилання