У́мар, або Ома́р (; Umar; — ) — 2-й халіф Арабського халіфату (634—644). Один із найвпливовіших послідовників ісламського пророка Магомета; у сунітській традиції — другий. Народився у Мецці, Аравія. Спадкоємець халіфа Абу-Бакра. Розширив кордони халіфату за межі Аравії, перетворивши його на багатонаціональну імперію. Вів війни із християнською Візантійською й зороастристською Сасанідською імперіями. Підкорив Палестину і Сирію (636—640), Межиріччя (638—640), Єгипет (639—643), Персію (642—644)Hourani, p. 23.https://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/History/Caliphate.html. Запровадив нову систему ісламського літочислення. Встановив намісництва у провінціях, сприяв арабській колонізації завойованих земель, а також ісламізації підкорених народів. Дозволив немусульманам сповідувати свою релігію, в обмін на окремий податок. Зокрема, завоювавши Єрусалим, дав можливість євреям мешкати в ньому та відкрито сповідувати юдаїзм. Був відомим правознавцем, заклав основи ісламської юридичної системи. Першим прийняв титул повелителя правовірних. Загинув від руки раба-перса в мечеті, в Медіні, Аравія. Похований у медінській мечеті Пророка. У сунітській історіографії ідеалізується як побожний і справедливий монарх; у шиїтській традиції постає як тиран-узурпатор. Прізвисько — Розрізнювач (, al-Farooq, аль-Фарук, «той, хто розрізняє [між добром і злом]»).
Ім'я та титул У́мар (; ʻUmar, , «Довгожитель») — власне, особове ім'я. У́мар І — у західній історіографії з номером правителя. У́мар ібн аль-Хаттаб (; ʻUmar ibn al-Khaṭṭāb, , «Умар, син Хаттаба; Умар Хаттабович») — з патронімом. У́мар Розрізнювач (, Umar al-Farooq, Умар аль-Фарук, «Умар, який розрізняє [між добром і злом]») — за прізвиськом. Умар ібн аль-Хаттаб ібн Нуфайль ібн Аді ібн Абд аль-Узза ібн Риях ібн Абд Аллах ібн Курайш ібн Разах ібн Аді ібн Кааб ібн Луай Абу Хафс аль-Адаві — повне ім'я з хроніки «Тарік аль-Русул ва аль-Мулук» (або «Тарік ат-Табарі») Ібн Джаріра ат-Табарі від 915 року —4:195. Ома́р () — у латинських джерелах Ома́р, син Катаба () — у латинських джерелахWillemi Tyrensis. Historia І:І..
Умар казав, що посідає посаду халіфа (посланця Божого) тільки як представник єдиного законного правителя — пророка Мухаммеда. Абу Бакр називав себе «заступником халіфа», а Умар спочатку проголосив себе «заступником заступника посланця Божого». Цей громіздкий титул пізніше був замінений більш короткими — «халіф» та «повелитель правовірних».
Біографія Доісламський період
Умар народився в Мецці в роді Бану Аді, який відповідав за арбітраж між всіма родами. Його батьком був Хаттаб ібн Нуфайль, а матусею була Хантама бинт Хішам, з племені Бану Макзум. В юності він випасав верблюдів свого батька на рівнинах поблизу Мекки. Його батько був купцем та славився розумом серед членів свого племені. Умар казав: Мій батько, аль-Хаттаб був суворою людиною. Він змушував мене важко працювати, якщо ж я не працював, як треба, він бив мене і примушував працювати до знемоги. Muhammad Husayn Haykal (1944). Al Farooq, Umar. Chapter 1, p. 45.
Незважаючи на низький рівень освіти в доісламській Аравії, Умар навчився читати і писати в юності. Хоча сам не був поетом, він мав любов до поезії та літератури.Haykal, 1944. Chapter 1. Згідно з традицією курайшитів,Умар ще в підлітковому віці вивчав бойові мистецтва, верхову їзду та боротьбу. Він був високий, фізично сильний та прославився як видатний борецьMuhammad ibn Jarir al-Tabari, History of the Prophets and Kings. Він був також талановитим оратором, який став наступником свого батька як арбітра між родами курайшитівHaykal, 1944. Chapter 1, pp. 40–41.
Згодом Умар зайнявся торгівлею і здійснив кілька поїздок в Візантію і Персію, де як він казав, зустрічався з різними вченими та аналізував життя візантійського і перського суспільств. Як торговець він був невдалим.Tabqat ibn Sa'ad. Chapter: Umar ibn Khattab Як і його оточення, Умар зловживав алкоголем до моменту прийняття Ісламу.Haykal, 1944. Chapter 1, p. 47.
За життя Мухаммада
Початкова ворожнеча до ісламу 610 року Мухаммад ( мир йому та благословення Аллага - Без цієї приставки мусульманам заборонено вживати імена пророків) почав проповідувати Іслам. Як і багато інших в Мецці, Умар був ворогом ісламу, і він навіть погрожував вбити Мухаммада. Він вирішив захищати традиційну політеїстичну релігію Аравії. Він був непохитний і жорстокий в протистоянні Мухаммаду. Haykal, 1944. Chapter 1, p. 51. На одній з нарад курайшитів він рекомендував вбити Мухаммада. Armstrong, p. 128. Умар твердо вірив у необхідність збереження єдності серед курайшітів. В Ісламі, він бачив причину розколу та розбрату. Коли через численні переслідування Мухаммад наказав деякім своїм послідовникам емігрувати в Абісинію, Умар вирішив вбити Мухаммада власноруч. Haykal, 1944. Chapter 1, p. 53.
Навернення до ісламу Умар навернувся в Іслам в 616 році, через рік після переселення (гіджри) частини мусульман в Абісинію. Цю історію розповів Ібн Исхак в книзі «Сира расулу-Ллах» («Життя посланника Аллаха», ). Коли Умар вришів вбити Мухаммада, на своєму шляху він зустрів свого найкращого друга Нуайм бін Абдуллу, який таємно перейшов в Іслам. Коли Умар повідомив йому, що він має намір убити Мухаммада, Нуайм дуже злякався, тому що Умар був людиною слова. Щоб відвернути його увагу, Нуайм сказав йому, щоб він спочатку навів лад в своєму власному будинку, де його сестра і її чоловік прийняли Іслам. Коли він прийшов в будинок сестри, Умар виявив, що його сестра і її чоловік, Саїд бін Заїд, читають вірші з Корану, з сури Та Гаas-Suyuti, The History of Khalifahs Who Took The Right Way (London, 1995), pp. 107—108.. Він почав сваритися зі своїм зятем та бити його. Коли його сестра прийшла, щоб врятувати свого чоловіка, він також почав сваритися з нею. І все ж вони продовжували говорити «ви можете вбити нас, але ми не будемо відмовлятися від ісламу». Почувши ці слова, Умар вдарив свою сестру так сильно, що вона впала на землю кровотечею з її рота. Коли він побачив, що він зробив зі своєю сестрою, він почув провину і попросив свою сестру дати йому те, що вона читає. Його сестра відмовила і сказала: «Ти нечистий, і жоден нечистий не може торкнутися Письма.» Він наполягав на тому, але його сестра не дозволяла йому доторкнутися до сторінок, якщо він зробив рітуальне омиття тіла (вуду). Умар нарешті здався та омив тіло, а потім почав читати вірші, які були: Воістину, Я Бог, і немає Бога, крім Мене! Тож поклоняйся Мені звершуй молитву, щоб пам’ятати про мене (Коран 20:14)Коран українською : переклад смислів. Переклад Михайла Якубовича. — К. : Основи, 2015. — 448 с. Він заплакав і сказав: «Звичайно, це слово Аллага. Я свідчу, що Мухаммад Посланник Аллага». Почувши це, Хаббаб ібн аль-Аратт, який сховався, коли Умар зайшов, вийшов зсередини, так і сказав: ". О, Умар, радісна вість для тебе. Вчора Мухаммад молився Аллагу,: «! О, Аллах Зміцнити іслам або Умаром або Абу Джаглем, як би ти не вподоби. Здається, що його молитві була дана відповідь на твою користь».
Умар потім пішов до Мухаммеду з тим же мечем, з допомогою якого мав намір убити його і прийняв Іслам перед ним і його супутниками. На той час Умару було 39 років.Tartib wa Tahthib Kitab Al-Bidayah wa al-Nihayah by ibn Kathir, published by Dar al-Wathan publications, Riyadh Kingdom of Saudi Arabia, 1422 Anno hegiræ (2002), compiled by Muhammad ibn Shamil as-Sulami, p. 170, ISBN 978-9960-28-117-9
Абдулла бін Масуд сказав: Воістину, прийняття 'Умаром ісламу було справжньою перемогою, його переселення - справжньою підтримкою, а його правління - справжньою милістю. Клянуся Аллахом, ми не могли молитися біля Кааби, поки Умар не прийняв іслам, а після того, як він прийняв його, він продовжував битися з ними (курайшитами), поки вони не дали нам спокій і дозволили нам молитися. Serat-i-Hazrat Umar-i-Farooq, Mohammad Allias Aadil, p. 30}}
Переселення до Медіни (гіджра) Після переселення в Медину Умар ібн аль-Хаттаб став одним з найближчих сподвижників пророка Мухаммада і видав за нього свою дочкуИслам: ЭС,1991, с.241. Він брав активну участь у всіх важливих справах молодої мусульманської державиА. Али-заде, 2007.
Умар ібн аль-Хаттаб брав участь у всіх походах мусульман, самостійно очоливши один рейд загону в 30 чоловік. Він брав участь в битвах при Бадрі, Ухуді, Хандак, Хайбар та інших битвах. В боях проти многобожників він показав небачені зразки самовідданості і героїзму, заслужено ставши одним з лідерів мусульманської держави.
У 632 році, після смерті Мухаммада постало питання про те, хто очолить мусульманську умму. На місце голови громади віруючих претендували Абу Бакр ас-Сиддик і Сад ібн Убада. З ініціативи Умара посада халіфа була запропонована Абу Бакру. Під час правління Абу Бакра Умар був його радником, вдало доповнюючи його своєю енергією і рішучістю. В кінці серпня 634 року вмираючий Абу Бакр рекомендував Умара ібн аль-Хаттаба як свого наступника. Перед смертю Абу Бакр ас-Сиддік написав послання, яке було зачитано в усіх містах халіфату. Ось текст цього послання: «В ім'я Аллаха, Милостивого, Милосердного! Це останній заповіт Абу Бакра ібн Кухафи перед його розлукою з цим світом і переходу в світ вічний, перебуваючи в положенні, коли невіруючий стає віруючим, нечестивий знаходить свої переконання. Я ставлю керувати вами Умара ібн аль-Хаттаба, не бажаючи вам нічого, крім блага. Згідно мого знання, він терплячий і справедливий - таке моя думка про нього. Однак він може виявитися несправедливим і змінитися - адже я не знаю сокровенного. У будь-якому випадку я хотів лише блага, і кожній людині дістанеться лише те, що він придбав: Скоро дізнаються ті, які чинять несправедливо, куди вони повернуться.(Сура 26 «Аш-Шуара (Поети)», аят 227) Али Мухаммад ас-Салляби. Умар ибн аль-Хаттаб. Второй праведный халиф / Пер. с араб., прим., комм. Е. Сорокоумовой. — М.: Умма, 2011. — 110 с Мусульманська громада одностайно присягнула новому халіфу.
Халіф Мусульманські завоювання
Під час правління Умара мусульманські володіння за межами Аравії. Завойовницькі походи при Умарі успішно продовжувалися. У 633 році була підкорена Південна Палестина, потім Хіра. У вересні 635 року, після шестимісячної облоги капітулював Дамаск, а за рік, після поразки візантійців біля річки Ярмук, Сирія перейшла до рук мусульман.
Сирія та Палестина
За правління Омара видатним полководцем Халідом ібн аль-Валідом 636 року був узятий Дамаск. Вирішальний бій Халіда із об'єднаними, але незгідними між собою силами греків, християнських арабів та вірмен відбувся дещо раніше здачі міста — 20 серпня 636 року, біля річки Ярмук (Ієромакс). Візантійське військо було майже все винищено. У 638—640 роках були скорені одна за одною сильні сирійські фортеці (з них Цезарея 640 року була взята Муавією лише внаслідок зради одного юдея). Завоювання Сирії стало можливим завдяки тому, що Візантія, виснажена війною з Іраном, вже не могла утримувати достатню кількість військ в прикордонних районах країни.
Персія та Межиріччя Ситуація в Ірані була схожою: країна була ослаблена через політичну та релігійну нетерпимість старої династії Сасанідів, через набіги тюрків і хозар, а також війною з Візантією. Війна з Персією ознаменувалася блискучою перемогою арабів при Кадісії, поблизу Хіри (637), де Саад ібн Абу Ваккас розбив об'єднане перське військо під проводом хороброго Рустама, яке страждало відсутністю одностайності вождів. Того ж, 637 року, завойовано було всю Вавилонію, з Ктесифоном (Медаїном), столицею царя Ездігерда, до самих до Мідійськіх гір. У 638—640 роках були зайняті Межиріччя й Хузестан, 641 року підкорено Мосул, що захищав Месопотамію з півночі. Ці перемоги вирішили наперед остаточне завоювання Ірану. Тоді ж араби захопили район Мосула. Однак в той момент Умар призупинив походи арабських воїнів на Схід, вважаючи, що час для завоювання Ірану ще не настав. Згодом іранці назвали халіфа Умара узурпатором, а день його смерті стали відзначати як свято.