Олександрі́я (колишні назви — Усівка (Усиківка), Бечея (Беча), Олександрійськ) — місто у Кіровоградській області України, адміністративний центр Олександрійської міської громади та Олександрійського району.
Назва 1740-і — хутори козаків Миргородського полку Кременчуцької сотні у числі яких був зазначений і хутір Григорія Усика разом з братами 1746 - 1753 - сільце Усиківка. 1758—1784 — Бечея. 1784—1795 — Александрійск, згодом Александрія. 1795—1806 — Усівка. з 1806 — Александрія, повітове місто у складі Херсонської губ.
Географія Місто розташоване на сході області, за 75 км на північний схід від обласного центру.
Південною околицею міста проходить автошлях (Брест — Махачкала). Із півночі до нього примикає (Полтава — Слобозія). Олександрією протікають дві річки та балка — Інгулець, Березівка та Яр Сторожовий. Березівка впадає в Інгулець на території міста.
Рельєф Олександрія розташована на Придніпровській височині з загальним нахилом території з північного заходу на південний схід. Рельєф являє собою здебільшого плато, або підвищену хвилясту рівнину розчленовану густою мережею річкових долин і балок, а також ярів. У балках, що простягаються з заходу на схід, південні схили пологі, а північні крутіші, дуже вкриті ярами, у таких місцях відкриваються древні докембрійські породи.
Середня висота плато близько 200 м над рівнем моря. Проте спостерігається значна різниця абсолютних висот. Оточують місто з трьох сторін висоти, які мають відмітки 136 м — 142 м. Саме на них розташовані основні промислові зони міста.
Клімат Клімат помірно континентальний. Літо тривале та спекотне, зима коротка, малосніжна. Опади за рік розподіляються нерівномірно, за літній період випадає кількість опадів 336 мм, за холодний — 177 мм.
Через Олександрію з південного заходу на північний схід проходить вісь високого атмосферного тиску що розділяє область на дві частини панування різних повітряних мас — північно-західну (лісостеп), вологі маси з Атлантики і північно-східну (степ), континентальні маси з Азії і зумовлює різноманітність фізико-географічних умов регіону.
У зимові місяці переважають північні та північно-східні вітри. Влітку господарюють вітри північні та північно-західні.
Циклони (середземноморські, атлантичні та ін.) і антициклони (сибірські, східні континентальні та ін.), часто призводять до різких похолодань влітку і відлиг взимку. Такі кліматичні умови зумовлюють дуже мінливу погоду, особливо зимою.
Середньорічна температура повітря в Олександрії +7,3…+7,8 °C. Переважають вітри північні, північно-західні і північно-східні. Середньорічна швидкість вітру становить 3,9 м/с, вологість повітря 61—65 % (максимальна в грудні — 84—86 %, мінімальна в серпні — 43—48 %). Безморозний період триває 246—255 днів, а вегетаційний становить 207—215 днів.
Літній період — 114—130 днів. Температура самого теплого місяця (липня) становить +20,2…+21,2 °C, максимальна +39 °C.
Зима триває 110—119 днів. Середня температура самого холодного місяця (лютого) становить −5,7…−6,1 °C, максимально низька — −35 °C.
Гідрологія
Стік річок характеризується великою мінливістю в різні пори року через залежність від атмосферних опадів. Велику роль відіграє снігове живлення, тому близько 70 % стоку припадає на березень — травень, через танення снігів і весняні зливи, на червень — серпень — 10 %, на осінній сезон близько 5 %, на зимовий період 15 %, велику роль відіграє також підземне живлення.
Олександрія перебуває у зоні нестійкого зволоження. Середньорічна кількість опадів становить 510—530 мм. Нерівномірно опади розподіляються за порами року. Мінімум їх припадає на зимові місяці — 14—18 %, максимум на літо — 40 %. За теплий період року випадає 70 % атмосферних опадів, за холодний період — 30 %.
До поверхневих вод міста належать річки Інгулець, Бешка, Березівка, Войнівське водосховище на річці Інгулець, ставки, затоплені відпрацьовані кар'єри і буровугільні розрізи.
Геологічна будова В основі геологічної будови залягають докембрійські кристалічні породи, вік переважної більшості яких сягає за мільярд років. Ці кристалічні породи часто виходять на поверхню. На берегах річок, у межах нашого краю виявлені гнейси, граніти, кварцити, різноманітні піски, глини та суглинки; часто на глибині до 70 м залягають шари бурого вугілля, що сприяє розвитку гірничої справи.
Природа Природно-кліматичні умови Олександрії сприятливі для вирощування озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а також садівництва й овочівництва.
Рослинність Лісова рослинність міста — дуб, клен польовий, клен гостролистий, акація, тополя, ясен, калина, верба. На території міста знаходиться два лісових масиви: Звенигородський лісовий масив загальною площею 287 га і лісовий масив біля Будинку ветеранів загальною площею 83 га. Площа загальних насаджень становить 862,48 га.
Тваринний світ Тваринний світ лісів представлений досить великою кількістю видів: сарни, дикі кабани, вовки, зайці-русаки, лисиці, їжаки, кроти, миші лісові, кажани, багато птахів, а в водоймах риби — карасі, лящі, окуні тощо.
Історія
Виникнення У якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко. Перші згадки про це зафіксовані ще у 1576 році. Як складова частина Запорожжя, Олександрійщина входила до держави Богдана Хмельницького.
Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком, разом із побратимами та молодими козаками (джурами). Відповідно до даних вивчення подворових ревізій XVIII ст. на території міста на початку 1740-х замешкали козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку «Григорій Усик із братом Сидором, Пилип Усик із братом Кирилом». Хоча й вони не були першими поселенцями цієї місцевості. Ще з кінця 1730-х тут мешкали Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з Багацької сотні. Усики полишили поселення у зв'язку з переселенням сюди сербів і створенням шанцю Бечея, й надалі Усики серед мешканців поселення не зафіксованіДо історії заснування поселення Усівка Н. Жахалова. Блог Олександрійського краєзнавчого музею.
Таким чином за дату заснування поселення можна брати 1739 рік, коли тут почали жити підсусідки козака Кременчуцької сотні Михайла Овраменка: Степан Терещенко та Роман Касян«До історії заснування поселення Усівка». 28 січня 2015. Блог Надії Жахалової.
Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення Усівці було надано в 1754 р., після будівництва на місці нинішнього Кропивницького фортеці.
Історичним центром міста є місце біля впадіння річки Березівки в Інгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).
У 1989 році розглядався проєкт створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку імені Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Проект не був реалізований.
Нова Сербія У 1752—1764 роках в Усівці була розміщена 3-я рота новосербського Пандурського полку. У цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви Бечей (серб. Бечеј, Bečej) — місто в Сербії. Взимку 1769 року місцеве населення разом із гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Кирим Ґерая.
Російська імперія
У 1764 році Нова Сербія була ліквідована, а Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.
З 1784 року намісництво було поділене на дві губернії: Новоросійську та Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом із назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрія. 1793 року тут було 120 хат-мазанок, населення — 738 осіб.
Під час чергової адміністративної реформи 1795 року повітовий центр перенесено до містечка Крилів, поселенню повернуто стару назву Усівка, а Крилів почав іменуватися Олександрією.
У 1803 році розглядався проєкт створення з Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проєкті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Крилову повернуто попередню назву, а Усівка знову стала Олександрією в статусі повітового центру, тепер — Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються у 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
1858 року в Олександрії налічувалося 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптек. У місті проводилися 3 ярмарки: Сирний, Петропавлівський, Миколаївський.
У 1850-х роках налічувалося близько 700 будинків, переважна більшість із них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. У місті нараховувалося три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час у місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця й не дуже якісну воду в колодязях«Одесский вестник» № 42, 1856 Повна стаття в перекладі українською .
Впродовж 1830—1850-х років у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Лише 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала одна аптека.
У 1855 році через Олександрію проходила телеграфна лінія, що сполучала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, у Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торговельної справи та кустарних виробництв.
Скасування кріпацтва та низка інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році відкрилася залізнична лінія Харків — Миколаїв, яка пройшла через станцію Користівка, а у 1901 році залізниця прокладена через місто у напрямку станції П'ятихатки. У 1905—1906 роках у місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.
У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар із двома служителями. У той час працювала одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було побудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.