Васи́ль Заха́рович Борода́й (18 серпня 1917, Катеринослав — 19 квітня 2010, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1955 року (голова правління у 1968—1982 роках). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1967 року, дійсний член — з 1973 року; почесний член Російської академії мистецтв з 1991 року; академік Академії мистецтв України з 1997 року. Батько художниць Тетяни та Галини Бородаїв, дід художниці Дарії Одайник.
Біографія Народився року в місті Катеринославі (нині Дніпро, Україна) в сім'ї листоноші. Протягом 1932—1934 років навчався у школі фабрично-заводського учнівства «Юний металіст» у рідному місті, по закінченні якої працював токарем верстатобудівного заводу. У 1936 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив з відзнакоюВасиль Бородай — корифей мистецтва пластики / Блоги ukrhome.net..
У Червоній армії з серпня 1941 рокуБородай Василий Захарович / Память народа. . Учасник німецько-радянської війни, під час якої спочатку командував ротою розвідниківОлександра Залогіна. Василь Бородай: народний художник. / Портал «ДніпроКультура»., потім окупував Польщу, Чехію, РумуніюВасиль Бородай — батько монументальних символів Києва / Український інтерес.. Член ВКП(б) з 1945 року.
Після війни повернувся до Дніпропетровська й працював майстром у скульптурному цеху. Упродовж 1947—1953 років навчався в Київському художньому інституті, був учнем Михайла Лисенка, Лева Муравіна, Олени Яблонської, Володимира БолдирєваБородай Василь Захарович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 129., Таїсії Гайчук-Раздорської. Дипломна робота — скульптура «Олександр Невський».
З 1953 року працював скульптором науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР. У 1966—1973 роках обіймав посаду ректора Київського художнього інституту (професор з 1971 року). Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975—1985 роки). Був делегатом XXV з'їзду Компартії України (10—13 лютого 1976 року).
Мешкав у Києві в будинку на вулиці Великій Житомирській, № 8а, квартира № 14. Помер у Києві 19 квітня 2010 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).
Учні
Атаманчук Володимир Борисович; Багаліка Юрій Васильович; Белень Михайло Олексійович; Бурда Василь Федорович; Валієв Анатолій Васильович; Гайдар Ольга Олександрівна; Ганзенко Володимир Миколайович; Глемязь Петро Васильович; Гоголь Василь Данилович; Голець Ірина Павлівна; Головко Володимир Пилипович; Гордєєв Віктор Сергійович; Грицюк Владислав Михайлович; Дідур Денис Іванович; Дідур Іван Денисович; Дмитрів Михайло Андрійович; Древецький Анатолій Анатолійович; Єрмаков Сергій Володимирович; Єршов Геннадій Олексійович; Забой Аліса Василівна; Загайкевич Стефан Михайлович; Закревський Василь Васильович; Калуєв Валерій Георгійович; Карпов Євген Олександрович; Карунський Олександр Михайлович; Кисельов Юрій Олександрович; Козлов Леонід Леонідович; Концевий Володимир Павлович; Корвач Андрій-Василь Богданович; Корчовий Василь Іванович; Кудрявченко Георгій Олександрович; Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна; Кухар Роман Романович; Кущ Анатолій Васильович; Липовка Віктор Романович; Лисаківський Микола Михайлович; Марголіна Діна Марківна; Марченко Юрій Андрійович; Мацюк Олександр Васильович; Михайлевич Валентина Вікторівна; Міненко Володимир Олексійович; Найда Руслан Анатолійович; Небоженко Володимир Павлович; Непорожній Анатолій Кузьмович; Нікулін Георгій Владленович; Новак Юлія Вікторівна; Озюменко Андрій Сергійович; Озюменко Петро Сергійович; Олашин Василь Степанович; Олексієнко Сергій Миколайович; Олійник Микола Олексійович; Прокопов Євген Йосипович; Швецов Валерій Валентинович. </div>
Творчість
Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт: Станкові роботи
Композиції «Юність» (гіпс тонований, 1951; Сімферопольський художній музей); «Уходили комсомольцы…» (1955—1957; Національний художній музей України); «Земля моя» (1957, Одеський національний художній музей); «Козак-бандурист» (гіпс тонований, 1961; Черкаське управління культури); «Дума про волю (Тарас Шевченко)» (гіпс тонований, 1961; разом з Іваном Воропаєм; Національний музей Тараса Шевченка); «Тарас Шевченко» (оргскло, 1964, разом з Анатолієм Білостоцьким та Оксаною Супрун; Національний музей Тараса Шевченка); «Мовчання» (граніт, 1964); «Вода прийшла» (1964); «Деснянка» (оргскло, 1973); «Пам'яті товариша» (мідь, 1974); «Вічна слава героям» (1975); «Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков» (бронза, 1975); «Перемога» (оргскло, 1975); «Україна» (оргскло, 1976); «А мати чекає» (1985); Портрети «Іван Богун» (гіпс тонований, 1954; Національний музей історії України); «Петро Панч» (мармур, 1960; Дніпровський художній музей); «Угорська студентка» (1960; Закарпатський художній музей); «Павло Тичина» (граніт, 1963; Чернігівський історичний музей); «Лев Ревуцький» (дерево, 1963; Національний художній музей України); «Василь Касіян» (1973; Національний художній музей України); «Тетяна Яблонська» (1974; Національний художній музей України). </div> Автор серії скульптурних та графічних творів «По Єгипту» (1961—1964): «Спрага» — кована мідь, «Мовчання» — граніт, «Ранок» — граніт та інші.
Пам'ятники Миколі Щорсу у Києві (у співавторстві, 1954; демонтований 9 грудня 2023); Лесі Українці в Міському парку Києва (бронза, 1957); Партизанам-ковпаківцям у місті Яремче Івано-Франківської області (кована мідь, граніт, 1967; архітектори Анатолій Ігнащенко, Семен Тутученко); Чекістам у Києві (1967; демонтований 28 травня 2016 рокуУ Києві демонтували пам'ятник чекістам на Либідській площі / Еспресо. 28 травня 2016); Юліушу Словацькому в Кременці (бронза, граніт, 1969; архітектор Анатолій Ігнащенко); Тарасові Шевченку в Арров-парку поблизу Нью-Йорка у США (бронза, граніт, 1970; архітектор Анатолій Ігнащенко); Василю Скопенку у місті Сандомирі в Польщі (1971); Жовтневій Революції на теперішньому майдані Незалежності в Києві (1977, у співавторстві з Валентином Знобою; демонтований 12 вересня 1991 року); Батьківщина-Мати у Києві (1981); Засновникам Києва у Києві (1982); «А мати жде…» у селі Миколаївці, Макарівського району, Київської області; Тарасові Шевченку у Білому Бірі у Польщі, (граніт, 1986); Петру Калнишевському у селі Пустовійтівка Роменського району Сумської області (1992, у співавторстві); Тетяні Яблонській у смт Седневі Чернігівської області, на території творчої бази Національної спілки художників України (2006). <small>Миколі Щорсу<small>Чекістам<small>Юліушу Словацькому<small>Жовтневій революції<small>Батьківщина-Мати»<small>Засновникам Києва<small>«А мати жде…»<small>Тарасу Шевченку у Польщі Брав участь у всеукраїнських виставках з 1954 року, всесоюзних з — 1951 року. Персональні виставки відбулися у Києві та Москві у 1964 році, Одесі у 1965 році, Копенгагені у 1968 році. Групова виставка разом з Тетяною Яблонською, Євгеном Волобуєвим, Миколою Глущенком пройшла протягом 1965—1968 років у Баку, Кишиневі, Ризі, Мінську.
Відзнаки Нагороджений радянськими орденами: Вітчизняної війни І (4 лютого 1945) і ІІ (2 вересня 1944; 6 квітня 1985Бородай Василий Захарович / Память народа. Юбилейная картотека. ) ступенів, Червоної Зірки і Червоного Прапора (28 квітня 1945), Трудового Червоного Прапора (1967 ), Леніна (2 липня 1971), Жовтневої Революції (1982), Дружби народів (1987); українськими орденами: «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999), князя Ярослава Мудрого V ступеня (20 серпня 2007); срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту»); золотою медаллю імені Митрофана Грекова (1969; за пам'ятник партизанам-ковпаківцям в Яремче); Почесні звання СРСР Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1960 року; Народний художник УРСР з 1964 року; Народний художник СРСР з 1977 року. Лауреат Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років»).
Інше У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця.
Примітки
Література
Лобановський Б. Б. «Василь Захарович Бородай». — , 1964; ; Фогель З. В. «Василь Захарович Бородай». — : Советский художник, 1968, 111 с., илл. ; ; Бородай Василь Захарович // ;
Бородай Василь Захарович // ; Бородай Василь Захарович // , С. 76;
Бородай Василь Захарович // ;
Бородаї // ; Бородай Василь Захарович // ; Бородаї // ;
Бородай Василь Захарович // ; ; Г. Скляренко. Бородай Василь Захарович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А-В / [головний редактор Г. Скрипник]; НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019. С. 152—153. ISBN 978-966-02-8960-4. </div>