Яре́мче (до 2006 — Яремча) — місто в Україні, адміністративний центр Яремчанської міської громади Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Яремче — кліматичний курорт і центр «зеленого» туризму Прикарпаття та цілої Гуцульщини. За 35 км дорогою розташований гірськолижний курорт Буковель (село Поляниця).
Географія Фізична географія Місто Яремче розташоване на річці Прут, на автошляху Івано-Франківськ — Рахів — Ужгород. Залізницею сполучає місто з обласним центром, Тернополем, Києвом, Чернівцями, Львовом та іншими містами. Яремче і регіон розташовані в міжгірній улоговині Українських Карпат, у межах гірського масиву Ґорґан (гори, які мають асиметричні схили й гострі гребені), у південно-західній частині Івано-Франківської області, неподалік від Покутсько-Буковинських Карпат та Чорногори. Висоти гір коливаються від 400 м до 1542 м. Яремче оточено горами зусібіч: з півдня і південного заходу хребет Явірник, з заходу — Щівка, Чорногориця, Синячка, зі сходу — Маковиця.
На території Яремчанського краю розташований Карпатський національний природний парк, створений 3 червня 1980 року відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 376, який має загальнодержавне значення і входить до складу природно-заповідного фонду України. Площа парку становить 50 495 га. Рельєф території національного парку формувався протягом тривалого часу: близько 35 млн років тому на цій території існував океан Тетіс. На дні океану нашаровувалися пісок, глина, вапняк, які після відступу води скам'яніли та під дією природних зовнішніх факторів утворили сучасні гори.
У Яремчі струмки Боярський, Малявський та Явірницький впадають у річку Прут.
Клімат Клімат Карпат визначається географічним положенням гір та значною висотою над рівнем моря. На їхню територію має вплив континентальне й морське повітря помірних широт, а інколи сюди проникають арктичні повітряні маси. Клімат Карпат дуже вологий з порівняно низькими річними температурами повітря. Температура січня на Прикарпатті становить −4°, −3°С, а в горах −6° до −12°С. Зима м'яка і багатосніжна. Зрідка бувають дуже холодні зими. Середні температури липня на Прикарпатті становлять +18°, +19°С, у горах +7° до +13°С. Опадів у передгір'ях — 900 мм, у верхів'ях гір — до 2000 мм (с. Руська-Мокра, Тячівський район, Закарпатської області).
Із підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8—10 днів і на 5—6 днів закінчується раніше. У замкнутих котловинах часто застоюється важке холодне повітря і температура може бути нижча, ніж у навколишніх горах. Це явище називається інверсією температур.
Ґрунти Ґрунти у Карпатах різноманітні і відповідно до кліматичних умов розміщуються вертикальними поясами. На Прикарпатті сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, вище 1200—1400 м — бурі гірсько-лісові ґрунти, на висоті 1500—1600 м — сіро-бурі, вище 1600 м (під субальпійськими луками) — гірсько-лучні.
Флора На території Карпатського національного природного парку налічується близько 1100 видів рослин (54 % усієї флори українських Карпат). Основним видом рослин Карпатського парку є хвойні ліси, зокрема смерекові, соснові, а також ялиці білої. Окрім хвойних дерев у національному парку поширені букові ліси, переважно у басейні річки Прут.
Трав'яна рослинність національного парку представлена різними деревами, чагарниками і чагарничками, серед останніх поширені чорниця, брусниця, журавлина, сланка верба, наскельниця. Чимало видів рослин, зокрема коренебульбистих і цибулинних — підсніжник звичайний, білоцвіт весняний, шафран Гейфелів, занесено до Червоної книги України. Статистика свідчить: із 132 видів вищих судинних рослин Карпат, які занесено до ІІ-го видання Червоної книги України, 80 ростуть на території Карпатського природного парку.
Фауна На території Карпатського природного парку проживає велика кількість різноманітних видів живих організмів — від найпростіших до ссавців. У парку налічується 48 видів ссавців, 110 птахів, 11 риб, 10 земноводних, 6 плазунів, до Червоної книги України внесено 32 представники фауни.
Найпоширенішими у національному парку є велика кількість птахів, гризунів, дещо менше живе хижаків і парнокопитних. Серед птахів звичайними є зяблик, вільшанка, вівчарик-ковалик та інші. Птахи бореального комплексу представлено наступними видами: снігур, горіхівка, глухар, білоспинний і трипалий дятли, золотомушка жовточуба та інші.
Із дрібних ссавців поширені: мідиця мала, звичайна та альпійська; рясоніжка мала, миші хатня і мишак жовтогрудий, полівка північна, вивірка карпатська (підвид вивірки звичайної), нориця снігова, щур гірський, вовчок сірий, соня лісова та ліскулька. З парнокопитних найчастіше трапляються олень благородний, сарна європейська, свиня дика. Рідше — куниці лісова і кам'яна, борсук, вовк, кіт лісовий, рись, видра річкова, горностай і ведмідь бурий.
У гірських потоках водиться форель струмкова.
Із земноводних часто трапляються тритони альпійський і карпатський, саламандра плямиста, жаби — гостроморда і трав'яна, із плазунів — веретільниця, вуж звичайний, мідянка, гадюка звичайна, ящірки прудка та живородна.
Історія Вважають, що першим поселився на цій місцевості бідняк Ярема і від його імені пішла назва поселення. Утворене в 1787, статус міста — з 1963. 14 грудня 2006 ВР України відновила назву міста — з Яремча на Яремче. До Яремча приєднано два стародавні села — Дора та Ямна, які розміщені відповідно нижче і вище за течією річки Пруту. У цих селах збереглися окремі залізничні станції.
Стародавні часи Археологічних знахідок у районі Яремча небагато. У праці відомого археолога Ярослава Пастернака (1892—1969) «Станиславівщина в сивій давнині» є дані про те, що в селі Дора, в гірському ярі над Прутом, 1874 року знайдено разом кільканадцять штук різного крем'яного знаряддя з надбужанського сирівцю. Був це так званий крем'яний скарб, що засвідчує наявність зв'язків праісторичної Станиславівщини із західною Волинню тодішнім товарообмінним шляхом, що йшов з околиць Володимира вздовж річок Бугу і Серету в Подністров'я й Покуття.
Як стверджує доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника В. Клапчук, вік перших археологічних знахідок поблизу с. Дори сягає 40 000 років. З часів мезоліту (11—7 тис. р. тому) є конкретні докази переходів первісної людини через цю територію: в Старуні Івано-Франківського району знайдено вироби з обсидіану, родовища якого відомі на Закарпатті; в околицях сусіднього Делятина виявлено так звану площанську культуру, що пов'язана з комплексом знахідок, розповсюджених у Паннонії.
Княжі часи
Активне заселення Гуцульщини відбулося у княжу добу. Це відбилося в топонімах Яремчанщини — гора Маливо, потік Боярський (Дора), село Микуличин.
Відомий львівський історик Петро Сіреджук у «Хронології найдавніших згадок міст і сіл Галицької Гуцульщини» наводить дату першої згадки за архівним документом с. Дора — 1618 рік, Ямна — 1618 рік і Яремче — 1787 рік. Цікавою була символіка села Дора XIX—XX ст., до складу якої тривалий час входило Яремче: постать лева, що крокує вліво (по-геральдичному). Лев зображений з піднятою лівою лапою.
Помітний слід в історії українського народу залишило карпатське опришківство. Наприкінці XVII століття в околицях Дори і Ямни з'являлися опришки. У загоні Нестора, якого 1618 р. шляхті вдалося спіймати біля Делятина, був один селянин з Ямної. Мешканці Дори і Ямної були учасниками загонів Пискливого та Пинті у 1703—1704 рр.; Григорія Дранки (дорянці Семен Кочержук, Семен Баюрак, Юрко Панчук, Петро Марчук) 1734 р. Славетний ватажок опришків Олекса Довбуш часто бував в околицях Яремча. У селі Ямна проживала сестра Довбуша і звідси походив його побратим і племінник Павло Орфенюк, тут його підтримували однодумці Павло та Степан Дроніви. Уродженцем Дори був побратим і продовжувач справи Довбуша Василь Баюрак.
Після смерті Олекси Довбуша (1745) Павло Орфенюк створив свій загін, але наприкінці 1745 року поляки його розгромили, а сам опришок загинув у бою біля с. Довгілля.
Дорянин Василь Баюрак, очоливши опришків, «стрясав» панів у всіх гірських селах. До його загону зокрема належали Стефан Бабчук та Олексій Іваничук з Ямни. У 1754 році Василя Баюрака засуджено на жорстоку смерть. Польський поет Францішек Карпінський, очевидець цієї страти, згадував, що перед смертю ватажок Баюрак попросив гірську сопілку, на якій зіграв сумні гуцульські мелодії.
Часто селян залучали до будівництва дороги Делятин — Яблуниця. Ініціатором і реалізатором будови був станиславівський староста Франц Краттер. Свою посаду він обіймав з 1821 по 1833 роки, будова дороги тривала кільканадцять років, була завершена у 1847 році. Неподалік від Стежки Довбуша було кілька чепурних вілл, а за ними повисла над шосе велика скеля, що була на схилах Маковиці, названа «Каменем Краттера».
Гуцули займалися тваринництвом, особливо вівчарством, орної землі було обмаль, доводилось виконувати передусім грошові та натуральні повинності на громадських роботах. Селяни платили грошима подимне, рогівщину, різні контрибуції. Відсутність орної землі позбавляла феодалів можливості вести в горах фільваркові господарства, а тому панщина відігравала незначну роль. У 1786 році при описі ґрунтів Дори записано: «В тому селі фільварку ніколи не бувало».
Яремче вперше згадується 1787 року в так званій Йосифінській метриці — першому поземельному кадастрі Галичини — як присілок Дори. У присілку Яремче (1787) проживало 7 родин дорівчан: Петра Бойка, Івана Гнатіва, Федора Савчука, Миколи Стуса, Григора Стифурака, Григора Штифурака та Андруха Халашнюка.
Остання чверть XVIII століття — початок XX століття
В окреме село Яремче виділилось 1895 року після будівництва залізниці Делятин — Вороненка. 1894 року тут був побудований один з найбільших у Європі арковий залізничний міст з прогином 65 м у просвіті, розрахований інженерами Станіславом Косінським і Зигмундом Кулькою за теорією пружних арок на основі досліджень товариства австрійських інженерів у Відні. Під час Першої світової війни міст був зруйнований, відновлений повністю та повторно відкритий 13 липня 1927 року. Фінансування здійснювала Чехословаччина, яка хотіла скерувати через Карпати свій транзит до Румунії та СРСРТомін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — іл. — С. 159. — ISBN 978-617-655-000-6.. На жаль, у 1944 році під час Другої світової війни міст був знову зруйнований.
Розквіт Яремча як курортної місцевості розпочався 1894 року. До 1899 року тут було зведено 50 дерев'яних і мурованих вілл. Їхніми власниками були пани Баранцевич, Бик, Чекалюк, Е. Фішлер, М. Фішлер, доктор Гелертер, доктор Градер (дві вілли), Гальперн, Гірш, Кавецький, княгиня Юліяна Пузина, Козловський (дві), Кеглер (дві), аптекар Крижановський, Лам (дві), радник Луцький, Медушинський, Карл Обст, радник Огірко, Перфецький, Рапацька, начальник збирачів податків Розенфельд, Шайнер, Скшинський, Скупневич, інженер Шпорек (сім), радник Штенцель, Таллер, доктор Волянський, Збосіл, Згігляр (дві), Зофалова (дві). У середньому будівництво однієї вілли коштувало 7 000 корон. Яремче все ще було присілком Дори. Бажання стати окремим населеним пунктом було велике.
25 серпня 1896 року створений туристичний клуб «Клуб Яремчанський», головою якого став радник Зонненвенд. Маркувалися стежки для прогулянок у гори, зроблено сходинки до водоспаду Пробій, визначено місця для риболовлі. «Клуб Яремчанський» робив усе, щоб привабити відпочивальників і нарешті відділити Яремче від Дори.
Під час літнього сезону відкрито поштову контору. У 1899 році видавець Леон Забалевич організував випуск газети «Яремче», яка виходила раз на тиждень і тільки в відпочинковий сезон. У 1902 році станиславівський фотограф Артиховський у своїх двох віллах відкрив фотосалони. Він також продавав листівки з видами Яремчі.