Ілля́ш Богаче́нко (1614, невідомо — після 1658, невідомо) — український козацький політичний та військовий діяч, учасник Хмельниччини, член Значного військового товариства в Чигирині (1649), полковник звягельський (1649) і чигиринський (1650, 1651, 1658).
Біографія Ілляш Богаченко народився 1614 року, проте точне місце його походження залишається невідомим.
Є підстави вважати, що рід Богаченків належав до доволі заможних та впливових, а сам Ілляш користувався значним авторитетом серед козацтва. Про це свідчить той факт, що вже невдовзі після початку Хмельниччини він увійшов до складу Значного військового товариства — козацької еліти, яка підпорядковувалася безпосередньо старшині або самому гетьманові й фактично виконувала роль місцевої шляхти. Саме в цей час, у 1649 році, Богаченко вперше отримав полковницьку булаву, очоливши Звягельський полк замість Івана Донця. Сучасники подій залишили опис цього призначення: «став на місце Донця, котрого Хмельницький скинув з полковництва через те, що погано керував і більше пив, ніж щось робив».
Керувати таким полком Богаченкові було непросто. Його вояки складалися переважно з учорашніх селян, які вперше взялися до зброї й не мали бойового досвіду. Лише кілька десятків серед них можна було назвати «козаками старинними», здатними навчити інших та підтримати порядок у строю. Решта ж була погано озброєна: більшість не мала самопалів і шабель, а користувалася радше сільським знаряддям — рогатинами й бердишами. Артилерія полку хоч і нараховувала п’ять гармат, але для їхнього перевезення потрібні були значні ресурси — по чотири коні на кожну. Пороху ж бракувало, і навіть той, що був, доводилося ділити економно.
За таких умов Богаченкові доводилося виявляти неабияку організаторську вправність: перетворювати натовп новобранців на військову силу, підтримувати дисципліну, надихати бійців і компенсувати брак озброєння хитрістю та рішучістю. Полковникові потрібно було не лише командувати, а й фактично вчити своїх підлеглих основам військової справи, водночас тримаючи полк у готовності виступати на бій.
Попри всі труднощі, старання полковника не пропали марно. Уже того ж 1649 року його полк, хоч і очолений Михайлом Тишею, зумів здобути Острог — одну з найпотужніших і найукріпленіших польських твердинь на Волині. Сам факт, що вчорашні селяни, яких Богаченко вивів на шлях війни й навчив воювати, змогли подолати такий форпост, свідчив про результативність його зусиль, а також неабиякий організаторський талант.
Надалі тричі очолював Чигиринський полк. Вперше це сталося в жовтні 1650 року під час переходу влади від Федора Вешняка до Михайла Криси. Завдяки тому, що Богаченко зарекомендував себе з якнайкращого боку, вже в лютому наступного року знову став на чолі полку, тимчасово заміщаючи відсутнього Крису.
Був приставом московського посольства Родіона Стрешнєва та Мартем’яна Бредихіна до Богдана Хмельницького у вересні—грудні 1653 року.Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 10 (1878)
Останній раз Богаченко стояв на чолі Чигиринського полку у вересні-жовтні 1658 року. Це дає підстави вважати, що він володів прихильністю Івана Виговського, адже без згоди гетьмана не зміг би отримати командування над «столичним» полком, навіть тимчасово.
Після жовтня 1658 року ім’я Богаченка у джерелах більше не зустрічається, його подальша доля невідома.
Джерела Коваленко Сергій Богаченко Ілля // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 3 // С. С. Коваленко. — Київ: Стікс, 2009. — 480 с. Кривошея В. В. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Спеціальність 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Кривошея Володимир Володимирович; НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса. — Київ, 2005. — 634 с. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с. — ISBN 978-966-02-4850.