Період застою чи Епоха застою (рос. Пери́од засто́я, Эпо́ха засто́я) — політична криза, що використовується для позначення одного з останніх періодів існування СРСР 1965-1985 р. Чіткого та обґрунтованого визначення початку та кінця періоду застою в джерелах немає. Зазвичай застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час керівництва якого (1964–1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Кінець періоду застою умовно припадає на початок розпаду СРСР. Саме поняття «період застою» утворилося лише після 1986 року, під час «Перебудови». Власна (концепційна та офіційна на той час) назва цього періоду, вживана радянською пропагандою — «розвинений соціалізм»«Розвинутий соціалізм» — концепція, висунута у 1967 р. і закріплена у преамбулі Конституції СРСР 1977 р., яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «стрибок» у комунізм. Має пройти час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». Основні складові «розвинутого соціалізму» — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ»; Стверджувалося, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС. Генеральний секретар ЦК КПРС Ю.Андропов концепцію «розвинутого соціалізму» дещо узгодив з існуючими реаліями, визнавши існування у радянському суспільстві протиріч і національних проблем. Але вирішення цих проблем повинне здійснюватися шляхом «наведення порядку» і прискореного науково-технічного прогресу. Побудова розвинутого соціалізму не повинна припиняти «ідеологічну боротьбу з впливом Заходу»..

Походження поняття В СРСР термін «застій» веде своє походження від звітної доповіді ЦК КПРС XXVII з'їзду КПРС, прочитаної М.Горбачовим, в якій констатувалося, що «протягом низки років у житті суспільства почали проступати застійні явища» як в економічній, так і в соціальній сферах. Жодних вказівок на точний час початку «проступання застійних явищ» ані в цій доповіді, ані в інших промовах М.Горбачова дано не було; імена Л.Брежнєва чи когось із інших своїх попередників у зв'язку з «застійними явищами» М.Горбачов ніколи не згадував, і словосполучення «період застою» він не вживав. Тенденція до безпідставного розтягування тої «низки застійних років» аж до моменту початку керівництва Л.Брежнєва з'явилася згодом у публіцистиці та в ЗМІ, де і сформувалося кліше «період застою».

Передумови та початок застою На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економіки СРСР в основному завершилося. При цьому, через низький рівень технічного розвитку держави та низький рівень споживання, екстенсивний шлях подальшого розвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкі результати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та на початку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинах збільшувалися, їх споживання та рівень життя громадян постійно зростали.

Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвитку вичерпалися. Так, у восьмій п'ятирічці (1965—1970) національний дохід щороку зростав у середньому на 7,5 %, у дев'ятій (1971—1975) — на 5,8 %, а в десятій (1976—1980) лише на 3,8 %, і далі цей показник зменшувався.

З 1970-х років з радянської пропаганди зникло гасло «доженемо й переженемо», бо почалося і надалі прискорювалося технічне відставання СРСР від розвинених країн Європи та США. Ефективність виробництва товарів масового споживання зменшилась.

Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а також на квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977 році оголосив про суттєве (на деякі товари — у рази) підвищення цін на ряд товарів та послуг: алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, хутра, вироби з кришталю, ювелірні вироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почали зникати з полиць магазинів. Формувалося явище товарного дефіциту — одна з характерних прикмет застою.

Політичними та ідеологічними маркерами початку застою можна вважати 25-й з'їзд КПРС (лютий — березень 1976) та дві сесії (шоста та сьома позачергова) Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (1977).

На 25-му з'їзді КПРС Л. Брежнєв проголосив про побудування в СРСР «розвиненого соціалізму» як закономірної та тривалої фази на шляху до комунізму. Хронологічні рамки такої фази не визначалися, на відміну від проголошеного М.Хрущовим у 1961 році плану побудови комуністичного суспільства до 1980 року.

На шостій сесії Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (липень 1977) Л. Брежнєва було обрано Головою Президії Верховної Ради СРСР. Таким чином він ставав номінальним головою держави, зберігаючи при цьому за собою посаду Генерального Секретаря ЦК КПРС. Сьома (позачергова) сесія Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (жовтень 1977) прийняла нову Конституцію СРСР. Стаття 6 нової конституції проголошувала КПРС «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних та громадських організацій».

Особливості періоду застою

Економіка СРСР Економічним змістом періоду застою було поступове просування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантські проєкти-новобудови (як КАМАЗ, БАМ та ін.), розпочаті ще напередодні застою, та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США (де стрімко розгорталася науково-технічна революція) сягало кількох десятків відсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося. Найвідсталішою галуззю народного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. За період з 1970 до 1990 р. відставання СРСР у продуктивності праці у сільському господарстві збільшилося з 4-кратного до 10-кратногоАграрная реформа. Реформирование земельных отношений.

Одними з найважливіших наслідків науково-технічної революції, що справді революціонізували всі технологічні процеси в усіх галузях, були різке розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва новітніх конструкційних матеріалів, а також широке впровадження мікропроцесорних технологій та персональних комп'ютерів. Тут технічне відставання СРСР ставало дедалі безнадійнішим. Радянські підприємства ставали неконкурентоспроможними; на кінець періоду застою вони були нездатні навіть відтворювати закордонні зразки. СРСР у 1980-ті роки став світовим лідером у виробництві сталі, але цей успіх був наслідком того, що у промислово розвинених країнах метал витіснявся новими полімерними та керамічними матеріалами, яких СРСР не мав, або мав у дуже невеликій кількості та невисокої якості.

Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірну централізацію та жорсткість. Як приклад, за весь час існування СРСР була випущена всього одна модель автоматичної пральної машини — «В'ятка-автомат».

Переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства. Близько 2/3 наукового потенціалу СРСР працювало на військово-промисловий комплекс (ВПК). Велика кількість оборонних підприємств була зосереджена в Україні. Це стало причиною високого рівня безробіття під час економічної кризи початку 1990-х років, коли уряд уже не мав можливості, через брак валюти, фінансувати ВПК у колишньому обсязі.

При розподілі державних інвестицій (а в СРСР інших не могло бути) та інших ресурсів бралися до уваги насамперед інтереси ВПК. Як наслідок, галузі, що виробляли продукцію масового вжитку, занепадали. Перш за все це позначилося на якості такої продукції. Якість автомобілів, холодильників, телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, годинників, фотоапаратів, велосипедів виробництва СРСР ще задовольняла невибагливого радянського споживача. Але в порівнянні з закордонними аналогами радянські моделі виглядали вкрай застарілими, або просто недосконалими, як з технічного, так і з естетичного погляду. Асортимент таких товарів був дуже вузьким. Водночас якість одягу, взуття, меблів та багатьох інших товарів була, як правило, дуже низькою. Навіть за умов товарного дефіциту склади торговельних баз затоварювалися продукцією кравецьких та взуттєвих фабрик, яка не знаходила збуту. За рішенням уряду в усіх містах були відкриті магазини розпродажу лежалих товарів з великими знижками (до 70 %), щоб звільнити місце на складах для нових партій продукції такої ж якості.

П'ятирічні плани

Період застою хронологічно відповідає десятій і одинадцятій п'ятирічкам.

Внутрішня та зовнішня торгівля Обсяг виробництва товарів широкого споживання був недостатнім, щоб покрити грошову масу, яку мало на руках населення. Країні загрожувала гіперінфляція. Керівництво СРСР знайшло вихід у нарощуванні видобутку та експорті корисних копалин, насамперед нафти. На вторговані гроші імпортувалися одяг, взуття, меблі, харчові продукти та деякі інші товари народного споживання. «Нафтодоларами» також оплачувалися військово-політичні амбіції вищого партійного керівництва. Такій політиці сприяла міжнародна кон'юнктура: у середині 1970-х розпочалася світова енергетична криза. Ціна на нафту на світовому ринку суттєво зрослаІсторичний графік цін на нафту, що спонукало СРСР нарощувати експорт енергоносіїв. Саме в цей час СРСР почав експлуатувати нові потужні нафтові родовища у Західному СибіруХронология событий развития нефтегазодобывающего комплекса. Цей збіг дозволив Радянському Союзові протягнути своє існування на додаткові 10 — 15 років, які згодом і одержали назву «період застою». Зрештою, валютні надходження від вивозу сировини стали складати більше половини від загальної вартості експорту. Залежність радянської економіки від вивозу сировини ставала критичною. Структура експорту СРСР, який претендував на роль великої держави, нагадувала структуру експорту якої-небудь африканської чи латиноамериканської країни. Закордонні ЗМІ іронічно називали СРСР «Верхня Вольта з ракетами». Експорт товарів промислового виробництва був спрямований здебільшого до соціалістичних країн — сателітів СРСР та до країн, що розвивалися. Все ж певна частина радянських виробів постачалася і до промислово розвинутих країн: автомобілі «Lada» (експортний варіант Жигулів), деякі моделі цивільних літаків, механічних годинників та фотоапаратів, горілка та ін. Вироби, призначені для експорту, виготовлялися за спеціальними стандартами, які відрізнялися від стандартів для внутрішнього ринку.

Зовнішня політика

Радянська зовнішня політика періоду застою була непослідовною. Ще 24 з'їзд КПРС у 1971 р. проголосив боротьбу за мир у всьому світі першочерговою задачею партії та радянського уряду.

У цьому напрямку радянська дипломатія досягла певних успіхів, уклавши зі США дві угоди по обмеженню стратегічних наступальних озброєнь (рос. ограничение стратегических вооружений) ОСВ-1 (травень 1972) та ОСВ-2 (червень 1979).

Проте ратифікація США договору ОСВ-2 була зірвана вторгненням радянських військ до Афганістану наприкінці 1979 р. Співробітництво між СРСР та США (що розпочалося наприкінці 1960-х) у всіх галузях було згорнуто, Холодна війна знову загострилася.

Намагаючись поширити свій політичний та економічний вплив у світі якомога ширше, СРСР надавав військову допомогу будь-яким режимам в Азії, Африці, Латинській Америці, які у своїх внутрішніх чи зовнішніх конфліктах по таку допомогу зверталися. Радянський уряд направляв у такі країни зброю, техніку, військових спеціалістів, гроші, ще більше виснажуючи економіку СРСР.

Внутрішня політика

Структура державної влади