Радиви́лівський райо́н (у 1939–1993 роках — Червоноармійський) — колишня адміністративно-територіальна одиниця Рівненської області України. Районний центр — місто Радивилів. Ліквідований відповідно до Постанови Верховної Ради від 17.07.2020 р. №3650 «Про утворення та ліквідацію районів».
Географія Природно-заповідний фонд Ботанічні заказники: Лев'ятинське болото, Михайлівський, Урочище «Кишка», Урочище «Савчуки», Урочище «Ситенське», Урочище «Солонівське»
Лісові заказники: Немирівський ліс
Ботанічні пам'ятки природи: Вікові дерева сосни, Дерево гледичії, Острів Замок, Пороховня
Комплексні пам'ятки природи: Дендропарк «Радивилівський», Парк «Зарічненський»
Заповідні урочища: Буковий ліс, Букові насадження, Глинсько, Гора «Красна», Гора «Цимбал», Козацькі могили, Сосновий ліс, Соснові насадження, Урочище «Пустиця», Яценькове озеро
Об'єкти без природоохоронного статусу: Бараннє урочище, Березовий гай (урочище), Липа на хуторі Марковичі
Історія
Утворення району Радивилівський район існує з 17 січня 1940 року. До того територія нинішнього району входила до Кременецького і Дубенського повітів Волинської губернії. З Червоноармійського на Радивилівський перейменований у 1993 р.
У 1939 році край увійшов до складу Української РСР. Цьому передували Народні Збори Західної України, які відбулися у Львові 26—28 жовтня. Серед депутатів цих зборів були й представники Радивилівщини — Феодосій Додь, Ганна Токмина, Іван Івасюк, Павло Хейло, Ваврін Савчук та інші. Вони разом з іншими прийняли декларації про встановлення радянської влади на Західній Україні і прийняття її до складу СРСР з включенням до УРСР, про конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх без викупу в користування селянам, про націоналізацію банків і великої промисловості.
15 листопада ІІІ сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Адміністративно-територіальним поділом 27 листопада 1939 р. було утворено Рівненську (Ровенську) область, 17 січня 1940 р. — 30 районних і одну міську раду (в Рівному). Радзивилів перейменували на Червоноармійськ, і він отримав статус міста районного підпорядкування . Був створений і Козинський район з районним центром селом Козин. 15 грудня 1940 пройшли «вибори» до місцевих рад депутатів трудящих. З 26 лютого 1940 року в Червоноармійську почала діяти міська рада. Головою райвиконкому призначений Завадський, секретарем Тимофеєв, але вирішальний вплив на прийняття не тільки ідеологічних, а й господарських рішень мав райком компартії і його секретар Наметчанюк. У Козині секретарем райкому був Лісовий. Тут конфісковано млин, маслозавод, панську і церковну землю.
У лютому 1940 року в області організували 856 сільських рад і призначили їх керівників. У Червоноармійському і Козинському районах серед керівників сільрад були В. Ваврищук (Копані), С. Миколюк (Коритне), Д. Воронко (Перенятин), В. Бречко (Пустоіванне), К. Ступак (Дружба), С. Коритнюк (Теслугів), Л. Нагребецький (Хотин), Й. Станіславчук (Савчуки), М. Пасєка (Курсики), К. Ханенко (Солонів), С. Бігунський (Пляшева), П. Валентюк (Срібне), І. Гойда (Великі Жабокрики — Довгалівка)… У березні відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, від Рівненщини визначили повпредами секретаря обкому партії Бегму і колишню батрачку Єфимчук-Дячук. До Верховної Ради УРСР з участю й жителів наших районів було «обрано» 10 депутатів (С. Козічук, К. Хомич, П. Чабан та ін.).
У Червоноармійську почали діяти середня школа, школа робітничої та сільської молоді з українською мовою навчання (до 1941 р. в Червоноармійському районі було 28 шкіл, у тому числі 2 середні — в райцентрі і Крупці), в нове русло спрямовувалася художня самодіяльність, яка повинна була славити партію, визвольну місію Червоної армії, радянську владу. У такому ж напрямі зобов'язана була розгортати діяльність масова бібліотека в райцентрі.
«Мені важко працювати зав. клубом, — трохи згодом розповідав у червоноармійській районній газеті „Соціалістичний шлях“ за 20 червня 1941 року Янковський з с. Янівки (Іванівки), — тому що я малограмотний, а допомоги в роботі ні від кого в селі не маю. Голова сільради та вчителі заявляють, що їм ніколи займатися культурно-масовою роботою. Коли я почав готувати п'єсу „Ой у полі нивка“, в мене забрали клубне приміщення». За комуністичне виховання населення беруться партійні і комсомольські осередки. Їх актив теж навчають, семінари райком проводить по кілька днів, а то й цілий тиждень. У Крупці гурток ліквідації неписьменності в 1941 році відвідувало 196 слухачів, із них 186 жінок. Організовуються суботники з упорядкування сіл і міста, а також автотраси Київ—Львів на територіях Червоноармійського і Козинського районів. Великого значення надається організації сільськогосподарських робіт, серед інших культур починають масово вирощувати каучуконосну рослину кок-сагиз.
Неоднозначно сприймається населенням намагання влади організовувати колгоспи, проводити передплату «позики третьої п'ятирічки», оскільки реальність її повернення була малоймовірною. До початку війни (червень 1941 року) з'явилися колгоспи імені Кірова, Сталіна, Леніна, Хрущова, Тельмана, Кагановича, «Червона зірка», «Перше травня», імені 17 Вересня та інші. Серед активістів нового режиму були колишні члени КПЗУ, молоді люди зі сходу України: Лень, Каплун, Сербенюк, Кухарук, Бондаренко, Вишневська, Калюжний, Грабовський, Крам…
Уже в передвоєнні роки радянська влада провела в Червоноармійському і Козинському районах численні арешти серед колишніх членів націоналістичних і національно-патріотичних організацій, представників польського і чеського населення, яке запідозрили в нелояльності до сталінізму. Їм визначили заслання і тривалі строки ув'язнення.
Під час Другої світової війни територія входила до Дубенської округи генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874–1945. .
Німецько-радянська війна З перших днів нападу гітлерівської Німеччини на СРСР місцеве керівництво займалося мобілізацією військовозобов'язаних, вивезенням архівів углиб країни (чомусь через Тернопіль), але, по суті, нічого не встигло зробити — 27—28 червня обидва райони були окуповані нацистами. Їм протистояв тут 8-й механізований корпус генерала Д.Рябишева. Значні танкові сутички відбувалися в трикутнику Червоноармійськ—Дубно—Пляшева. В них загинули й радянські генерали П. Сущий і Т. Мішанін — в районі Козина і Ситного. Загарбники забирали в селян худобу, хліб, молоко, м'ясо. Багатьох молодих людей було вивезено на підневільні роботи в Німеччину, як правило, на заводи військової промисловості.
У 1942 році поблизу Червоноармійська (хутір Пороховня) і Гранівки (Глинянка) гітлерівці стратили близько 6 тисяч чоловік мирного населення, в основному місцевих євреїв. Свавіллю окупантів перешкоджали підпільники з більшовицьких загонів і вояки Української повстанської армії, яка на території нашого краю мала особливий вплив і користувалася підтримкою населення. З огляду на активізацію діяльності УПА німці палили обійстя, розстрілювали заручників. Наприклад, 28 серпня і 7 вересня 1943 року вони спалили хутір Гаї біля Крупця і чимало будівель у цьому селі, вбили 28 мирних людей, а 16 грудня підірвали церкву, колишній палац і 2-поверхову недобудовану школу.
Червона армія зайняла Червоноармійський і Козинський райони 19—20 березня 1944 року. Однак фронт між Червоноармійськом і Бродами стояв ще близько чотирьох місяців, збільшуючи число жертв. У братських могилах на території нинішнього Радивилівського району, увінчаних пам'ятниками і пам'ятними знаками, поховано понад 2 тисячі воїнів-червоноармійців різних національностей.
Післявоєнний період Післявоєнний період краю позначений громадянським протистоянням. УПА продовжувала свою нерівну боротьбу за незалежність України, комуністичні органи посилювали тиск на населення. Необґрунтованих репресій зазнали сотні тутешніх сімей: вони були виселені на спецпоселення в глибину Росії і Казахстан, опинилися в концтаборах Заполяр'я, Далекого Сходу, на каторжанських шахтах і рудниках, а майно було конфісковане. В число «неблагонадійних» потрапляли навіть діти.
Разом з тим здійснювалася відбудова зруйнованого війною народного господарства. Відновлюються або наново організовуються колгоспи. У грудні 1948 року така сільгоспартіль була запроваджена навіть у Червоноармійську. Найважливіші факти 50-х — 80-х років — розбудова Червоноармійська (він став єдиним райцентром двох об'єднаних районів — Червоноамійського і Козинського), активний розвиток промисловості і сільського господарства, піднесення на новий рівень медичного обслуговування, освіти і культури. Численні факти цього періоду відображені у випущених свого часу книгах, у підшивках районної газети «Прапор перемоги».
У 1976 р. здано в експлуатацію районний будинок культури, у 1977-му місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками. Започатковується газифікація району. В короткий строк вивершується табір відпочинку школярів «Веселка». Серед найбільш важливих промислових об’єктів, які були споруджені, варто згадати фурнітурний і овочесушильно-консервний заводи, комбікормовий завод комбінату хлібопродуктів, райсільгоспхімію, цехи швейної фабрики, завод радіоелектронної апаратури, хлібозавод. У соціальний сфері відчутні зміни в життя району внесло спорудження корпусів райлікарні, дільничних лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, шкіл у Червоноармійську, Козині, Крупці, Довгалівці, Ситному, Теслугові, Підзамчому, дитсадків, будинків культури і клубів (Зарічне, Ситне, Крупець, Теслугів), райкоопунівермагу.
Розвивалися колгоспи як багатогалузеві виробництва, використовуючи свої прибутки для задоволення соціальних потреб людей.
Період незалежної України 1 грудня 1991 року жителі району, як і весь український народ, на референдумі підтримали Акт проголошення незалежності України. Одночасно проводилося опитування щодо повернення місту його історичної назви Радивилів та перейменування Червоноармійського району на Радивилівський. Лише 3 березня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Постанову, якою місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район на Радивилівський.
У 2002 р. завершено спорудження об'їзної автомагістралі біля міста на трасі (Чоп—Київ). У 2004 і 2014 р.р. урочисто й велелюдно відзначалося 440-річчя і 450-річчя Радивилова, з цієї нагоди місцевою владою було багато зроблено для поліпшення благоустрою райцентру, площа і пішохідні доріжки в центральній частині вимощені тротуарною плиткою. У 2007 р. капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал — своєрідні в'їзні ворота в місто і весь Радивилівський районДовідку надав Володимир Ящук.
Населення Розподіл населення за віком та статтю (2001):
Політика 25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Радивилівського району було створено 46 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 73,51% (проголосували 21 160 із 28 786 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 57,14% (12 090 виборців); Юлія Тимошенко — 15,22% (3 221 виборців), Олег Ляшко — 13,32% (2 819 виборців), Анатолій Гриценко — 6,53% (1 381 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,55%.
Адміністративний поділ
Радивилівський район поділяється на 21 територіальні громади : 1 міська та 20 сільських.
У районі:
1 місто районного підпорядкування — Радивилів; 73 села.
Пам'ятки
У Радивилівському районі Рівненської області нараховується 62 пам'ятки історії. У селі Пляшева розташований Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах.
Пам'ятки архітектури: церкви в Пляшевій, Коритному, Митниці, Радивилові (св. Олександра Невського) та ін.
Керівники району