Державний університет інтелектуальних технологій і зв'язку (ДУІТЗ) — український державний заклад вищої освіти IV рівня акредитації, розташований у місті Одеса. Створений шляхом реорганізації Одеської національної академії зв’язку (ОНАЗ) імені О.С. Попова та Одеської державної академії технічного регулювання та якості (ОДАТРЯ) у 2020 році. Офіційною датою заснування вважається 1920 рік, коли на базі «Вищих курсів телеграфних механіків» було засновано «Одеський вищий електротехнікум сильних струмів імені Г. Ф. Гринька».https://suitt.edu.ua/
Одеська національна академія зв'язку ім. О. С. Попова була одним з провідних вишів України у галузі зв'язку загалом й телекомунікацій та інформаційних технологій зокрема. Академія мала один головний навчальний корпус, два лабораторних корпуси та п'ять гуртожитків. Академія здійснює освітню діяльність на основі, як державного замовлення так й за договірними забов'язаннями за трьома формами навчання — денною, заочною та екстернатом. По закінченню вишу можна було отримати ступені вищої освіти бакалавр і магістр, а також діяли програми для підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі зв'язку, аспірантура, докторантура й підготовчі відділення для українських та іноземних абітурієнтів. Здійснювався набір студентів за 12-ма спеціальностями. Діяли програми обміну студентів TEMPUS-TACIS, DAAD, а також спеціальна магістерська програма обміну з .
До складу академії входило п'ять навчально-наукових інститутів, інститут дистанційного та заочного навчання, навчально-науковий центр, Коледж зв'язку та інформатизації та науково-дослідний інститут. 1 грудня 2018 року в ОНАЗ навчалося 2 865 студентів. Згідно даних сайту «osvita.com.ua» працювало 465 викладачів, 328 кандидатів наук, а також 44 професорів і докторів наук. З 2001 року посаду ректора займав Петро Воробієнко.
Історія
У 1900 році в Одесі було відкрито «Вищі курси телеграфних механіків». На цих курсах готували техніків для південної частини Російської імперії.
10 вересня 1920 році курси телеграфістів було реорганізовано в «Одеський вищий електротехнікум сильних струмів імені Г. Ф. Гринька». Ця дата вважається датою заснування сучасної академії, хоч юридичне правонаступництво сучасної академії діє з 1930 року. Випускникам надавалась кваліфікація інженера після чотирьох років навчання. 1925 року в електротехнікумі було створено слабкострумове відділення з трьома групами телеграфістів, телефоністів і радистів. Восени 1929 року відбулася реформа освіти, після чого електротехнікум був реорганізований в «електротехнічний факультет» Одеського політехнічного інституту, ставши його частиною. У такому стані майбутня академія проіснувала трохи менше року.
Згідно Постанови Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР № 4/237 від 23 липня 1930 року, на базі електротехнічного факультету було створено «Одеський інститут інженерів зв'язку». Директором новоствореного інституту був призначений колишній декан факультету — Самуїл Ясиновський. Новому закладу освіти був виділений будинок, де колись знаходилися курси телеграфних механіків та шкільний двоповерховий будинок на вулиці Старопортофранківській, 61. У 1930—1931 роках у цьому будинку добудували третій та четвертий поверхи і він став навчальним корпусом інституту, а згодом — лабораторним корпусом.
Назви академії Одеський вищий електротехнікум сильних струмів імені Г. Ф. Гринька Одеський інститут інженерів зв'язку Одеський електротехнічний інститут інженерів зв'язку Одеський електротехнічний інститут зв'язку імені О. С. Попова Українська державна академія зв'язку імені О. С. Попова Одеська національна академія зв'язку імені О. С. Попова Під час Другої світової війни інститут, як і велика кількість радянських вишів того часу, допомагав Червоній Армії. В Одесі створювалися так звані військові групи випускників, завдяки чому було підготовлено велику кількість офіцерів зв'язку. На початку німецько-радянської війни, коли мав тривати захист дипломних робіт і проектів, викладачі та студенти почали вступати до лав армії. У липні 1941 року була здійснена підготовка інституту до евакуації. У лабораторних корпусах на базі непересувного обладнання було створено вузол зв'язку Приморської армії, який брав участь в обороні Одеси. По завершенню евакуації лабораторні корпуси вишу, як важливі військові об'єкти, були знищені, а інститут було переведено до казахстанського міста Гур'єв (нині — Атирау). Однак, через брак приміщень, його відправили в узбецьке місто Ташкент. Туди ж був евакуйований і . Для раціональнішого використання викладачів і лабораторного обладнання інститути були об'єднані.
Влітку 1944 року було прийнято рішення про відновлення діяльності «Одеського електротехнічного інституту інженерів зв'язку». Старі й нові довоєнні лабораторні корпуси інституту були зруйновані і відновленню не підлягали. У навчальному корпусі знаходився німецький шпиталь. Вже у жовтні 1944 року був проведений перший, після вступу радянських військ в Одесу, прийом 60 студентів. Вони жили та навчались в інститутських аудиторіях. Напівзруйнована будівля студентського гуртожитку на Манежній вулиці була тимчасово надана викладачам, що поверталися до інституту, а у будинку на вулиці Островидова (нині вулиця Новосельського) знаходився штаб Одеського військового округу. На знак пам'яті про загиблих у війні біля головного корпусу було споруджено пам'ятник загиблим зв'язківцям. Під керівництвом директора вишу, доцента Івана Пишкіна, у 1954 році з трофейних радіодеталей був побудований, один з перших в СРСР, експериментальний телецентр, який обслуговував усе місто. У вересні 1953 року розпочалася робота у новому приміщенні, а ті студенти які на той час поступили в інститут стали, згодом, одним з найкращих випусків в історії академії: 7 докторів наук і 46 кандидатів наук. 1953 року при інституті був створений заочний факультет, у 1956 році — вечірній факультет, а 1962 року було відкрито Кишинівський УКП. Того ж року в інституті було відкрито аспірантуру. 1967 року було відкрито Київський заочний факультет, на основі якого згодом був створений Київський інститут зв'язку (нині — Державний університет телекомунікацій).
13 липня 1967 році Постановою Ради міністрів СРСР № 452 інституту було присвоєно ім'я російського вченого Олександра Попова. Завдяки стрімкому розвитку галузі зв'язку, того ж року у складі інституту було створено факультет автоматичного електрозв'язку. А у 1980 році за успіхи, досягнуті в підготовці інженерів зв'язку і розвитку наукових досліджень, Президія Верховної Ради Української РСР нагородила інститут Почесною грамотою. 1992 року, після проголошення незалежності України, виникла необхідність підготовки фахівців економічного напряму, які б спеціалізувалися на особливостях технологічних процесів у галузі зв'язку. Тому у складі інституту на базі факультету багатоканального електрозв'язку було створено інженерно-економічний факультет, а наступного року його було відокремлено у самостійну структурну одиницю.
27 листопада 1993 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 966, Одеський електротехнічний інститут отримав статус «Академії» і змінив назву на: «Українська державна академія зв'язку імені О. С. Попова». 1995 року у складі академії було створено факультет поштового зв'язку. Вже 7 серпня 2001 року Українську академію зв'язку, Указом Президента України № 591, було реорганізовано в «Одеську національну академію зв'язку імені О. С. Попова». 2002 було утворено Донецький навчально-науково-виробничий центр, а наступного року відкрито ще два — один у Вінниці 6 липня, а другий у Львові у вересні. У січні 2006 року, у складі академії було створено інститут проблем інформаційного суспільства. У лютому 2012 року факультет інформаційних мереж було об'єднано з факультетом телекомунікаційних систем у факультет інфокомунікацій, а від 31 грудня 2013 року на базі цього факультету було створено ННІ інфокомунікацій та програмної інженерії, 1 січня 2014 року було створено Інститут дистанційного та заочного навчання.
Навчання
Форми навчання денна заочна екстернат Академія здійснює освітню діяльність за IV рівнем акредитації закладів вищої освіти України та на основі, як державного замовлення так і за договірними забов'язаннями, забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців у галузі зв'язку, науки, економіки, освіти та інших галузей. Для студентів ОНАЗ також діє спеціалізована програма з отримання другої вищої освіти одночасно з першою. Студенти третього курсу мають можливість на контрактній основі отримати другу освіту бакалавра та магістра за двома напрямами: «Економіка підприємства» та «Менеджмент». Окрім того, завдяки підписаному договору між Одеською національною академією зв'язку та Військовою академією Одеси, студенти можуть отримати другу вищу військову освіту на базі факультету підготовки офіцерів запасу з отриманням звання «молодший лейтенант запасу». Навчальний рік, як і в більшості вишів України, складається з двох півріч. Студенти навчаються українською та російською мовами. Успішність навчання оцінюється за 100-бальною шкалою.
Перший рівень вищої освіти (Бакалаврат) Базова вища освіта в ОНАЗ для громадян України проводиться за 12-ма спеціальностями: «Автоматизоване управління технологічними процесами» (8.05020201), «Економіка підприємства» (7(8).03050401), «Журналістика (Реклама та зв'язки з громадськістю)» (061), «Інженерія програмного забезпечення» (121), «Інформаційні мережі зв'язку» (7(8).05090301), «Комп'ютерно-інтегровані технологічні процеси і виробництва» (7(8).05020202), «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» (7(8).03060104), «Менеджмент організації і адміністрування» (7(8).03060104), «Системи технічного захисту інформації, автоматизація її обробки» (7(8).17010201), «Соціологія» (054), «Телекомунікаційні системи та мережі» (7(8).05090301), «Технології та засоби телекомунікацій» (7(8).05090303). Для отримання диплому «бакалавра» студент повинен опанувати обов'язкові фахові курси, цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки і цикл математичної та природничо-наукової підготовки. Наприкінці кожного осіннього семестру студенти 1 — 3 курсів здають курсові роботи з профільних дисциплін. Для здобуття кваліфікаційного рівня «бакалавр» після четвертого курсу студенти проходять державну атестацію перед державною комісією.
Для вступу до академії на бакалаврат абітурієнти з повною загальною середньою освітою мають подати сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти. Зарахування на навчання відбувається на основі конкурсу сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, з урахуванням середнього балу атестату. Результати для зовнішнього незалежного оцінювання для усіх технічних та економічних спеціальностей приймаються за двома обов'язковими предметами: українська мова та література та математика. Третій предмет на вибір: технічні спеціальності — фізика або іноземна мова (для «радіотехніки» тільки фізика); «поштовий зв'язок» — географія; «економіка підприємництва» — історія України або географія; «менеджмент» — географія або іноземна мова. Для вступу на спеціальність «соціологія» обов'язковими є предмети — історія України, українська мова та література та два предмета на вибір — математика або іноземна мова.
Другий рівень вищої освіти (Магістратура) Післядипломна освіта зі здобуттям освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» проводиться за тими ж галузями, що й зі здобуття рівня «спеціаліст», а також за галуззю — «соціально-політичні науки». На навчання в академії приймаються особи, які мають базову вищу освіту. Зарахування відбувається на основі конкурсу. Підготовка студентів здійснюється протягом 18 місяців, як для денної форми навчання, так і для заочної за 12-ма спеціальностями повної вищої освіти, а також ще за двома: «соціологія» та «автоматизоване управління технологічними процесами».