Фра́нко База́лья () (11 березня 1924, Венеція — 29 серпня 1980, Венеція) — італійський психіатр.

Докладав зусиль до реформування системи психіатрії в Італії, її деінституціоналізації. Отримав широку популярність у всій Європі як харизматичний лідер руху за демократичну психіатрію.

Біографія У роки Другої світової війни брав участь у партизанському русі.

Освіту та (1949 року) медичний ступінь отримав в Університеті Падуї; його цікавила феноменологія, вивчав праці Сартра, Мерло-Понті, Гуссерля, Гайдеггера, аналізував роботи критиків психіатрії, в тому числі Фуко і Гоффмана.

Одружився з Франкою Онгаро, однодумицею й соратницею в подальших реформах; пізніше вона стала депутаткою парламенту.

Обіймав посаду професора психіатрії в Університеті Падуї (Італія).American Journal of Psychiatry 165:8, August 2008

1961 — став директором психіатричної лікарні в Гориції, потім — у Трієсті, де разом з групою студентів (серед них були д-р Делль'Аква і д-р Норсіо) започаткував широкі зміни, результатом яких було повне скасування в Італії системи психіатричних установ.

У ході клінічної практики в Базальї склалося уявлення про божевілля як про вираз неусвідомлених людських потреб і непрямий акт протесту, адресований суспільству, що розцінювало індивідуальну відмінність як психічне відхилення.

За твердженням дослідника антипсихіатричного руху О.Власової, всі теоретичні роботи Базальї спрямовані на реалізацію єдиної практичної мети — повалення психіатрії як інституту ізоляції.Власова О. Философия и психиатрия в XX веке: Пути взаимодействия. — М., Н-Йорк, СПб.: Northern Cross Publishing, 2008. C. 170, 178

1964 — у своїй роботі «Ліквідація психіатричної лікарні як місця ізоляції» писав про нівелювання людських якостей пацієнтів психіатричних лікарень, що перебувають в ізоляції, а також про її вкрай негативний вплив на їх соціальне та психічне життя: «Опинившись у стінах психіатричної лікарні, хворий переходить у нове вимірювання емоційної порожнечі…; потрапляючи, таким чином, в місце, з самого початку створене для його втихомирення й одночасно лікування, в дійсності він опиняється в місці, створеному, як це не парадоксально, для повного стирання його особистості, в місці перетворення його в безликий предмет. Якщо психічні захворювання вже самі по собі, за своєю природою ведуть до втрати особистості й свободи, то психіатрична лікарня для такого хворого виявляється нічим іншим як місцем, де зовсім точно він буде забутий, затягнутий у вир хвороби й лікарняного середовища. Повна відсутність планів, утрата майбутнього, постійна залежність від інших без найменшої особистої ініціативи, знаходження під наглядом і специфічний розпорядок дня, який диктують виключно організаційні вимоги, котрі як такі не можуть повністю підходити для окремого індивіда й враховувати особисті потреби кожного, — ось ті загальноприйняті принципи, яким підпорядковується життя в лікарні».

1968 — дійшов (і почав доводити інших) твердого розуміння, що будь-які реформи психіатричних установ, вкладені в них кошти й зусилля ніколи не дають результатів, які б відповідали очікуванням і потребам пацієнтів психіатричних лікарень і сприяли б покращенню їх психічного стану та життя. Таким чином, замість того щоб реформувати психіатричні установи, доцільніше їх повністю ліквідувати. Метою його політичної та соціальної програми було добитися того, щоб психічне захворювання не правило за підставу для ізоляції, і показати, що висновок психіатричної експертизи фактично являє собою вирок про позбавлення волі. Цей радикальний погляд призвів до того, що Базалья прийняв позицію прихильників скасування психіатричних установ і наполегливо пропонував соціальні та економічні альтернативи, які відповідали б потребам інституціалізованого контингенту.Logos library

Отримавши призначення на посаду директора психіатричної лікарні в містечку Гориця (поблизу Трієста) й зіткнувшись із жалюгідними умовами утримання душевнохворих (1961), рішуче відкинув ідею можливої реформи лікарні за принципом «секторизації» або «терапевтичних громад» і звернувся до практики, що позбувалася усіх інституційних механізмів, які загрожували б поновленням відторгнення, розриву з соціальним життям тих, хто має справу з психіатрією. «Наша справа, — казав Базалья, — може бути продовжена тільки в негативному напрямку, який має на увазі деструкцію та подолання, що, можливо, не обмежуючись рамками примусово-пенітенціарної системи психіатричних інститутів…, поширювалися б також на насильство і виключення, властиві всій соціально-політичній системі…Basaglia F. Les institutions de la violence // Basaglia F. et al. L'Institution en négation. Rapport sur l'hôpital psychiatrique de Gorizia / Trad. L.Bonalumi. Paris: Le Seuil, 1970. P. 137. Цит. за: Фуко М. Психиатрическая власть: Курс лекций, прочитанных в Коллеж же Франс в 1973—1974 учебном году. — СПб.: Наука, 2007. С.427. Чиста влада лікаря зростає так само запаморочливо, як слабшає влада хворого, що в силу своєї госпіталізації стає безправним громадянином, відданим на відкуп лікаря та його всемогутніх санітарів, які можуть не боятися бути покликаними до відповідальності».Basaglia F., ed. L'istituzione negata. Rapporto da un ospendate psichiatrico // Nuovo Politecnico. Turin, 1968. Vol.19. P.11. Цит. за: Фуко М. Психиатрическая власть: Курс лекций, прочитанных в Коллеж же Франс в 1973—1974 учебном году. — СПб.: Наука, 2007. С.408.

1969 — переїхав до Парми, 1973 — до Трієсту.

У січні 1977 року оголосив про закриття психіатричної клініки в Трієсті з переходом до нової терапевтичної моделі, спрямованої на повернення хворих у лоно суспільства.

Завдяки широкій підтримці в професійних і соціальних колах ідеї Базальї поширилися по всій Європі. Кульмінацією його зусиль стало прийняття 1978 року дуже перспективного Закону про психіатричну допомогу № 180, який проголосив, що вся психіатрична допомога повинна бути добровільною, і скасував колишню систему державних психіатричних лікарень.

1979 — очолив психіатричну службу регіону Лаціо.

1980 — раптово помер від раку.

Головне досягнення життя (Закон 180, або Закон Базальї) Закон 180, або Закон Базальї, прийнятий 13 травня 1978 року, втілював в масштабах країни заходи по зміні підходу до лікування, випробувані Базальєю із соратниками в місті Трієст. Закон чітко регламентував санітарний, гігієнічний, дисциплінарний режим у психіатричних клініках, обмежував застосування негуманних методів лікування — електрошока, сильнодіючих психотропних ліків та інших — і фактично зробив революцію у відносинах між лікарями, пацієнтами та навколишнім соціальним середовищем. У 2000 році був закритий останній психіатричний стаціонар в Римі, Італія стала першою країною у світі без психіатричних лікарень. Незабаром до неї приєдналися Швейцарія та Швеція. Людей з психічними розладами не піддають примусової ізоляції та госпіталізують у звичайні терапевтичні відділення, де лікують разом з соматичними хворими, що виключає всі можливості для жорстокого ставлення до них і зловживань своїм становищем з боку лікарів, а також запобігає їх соціальній стигматизації, дискримінації і дезадаптації у подальшому.

Основні цілі Закону 180

Серед основних цілей Закону 180/78 було створення децентралізованої громадської служби, що займається профілактикою психічних розладів, лікуванням та реабілітацією психічно хворих і розвитком комплексної допомоги, особливо через служби, що не входять до системи лікарняних установ. Закон 180/78 фактично зміг внести суттєву зміну в те, яким чином надається психіатрична допомога. Акцент змістився з захисту суспільства в бік більшої відповідності потребам пацієнтів, яким надає допомогу громадська служба. Нові госпіталізації в психіатричні лікарні старого зразка поступово скорочувалися. Через два роки після прийняття закону потрібно було почати поступово скорочувати повторні госпіталізації. Нікого не повертали в суспільство насильно.Psychiatric Bulletin, No.18. 1994. P.112.

Лікарський досвід і висновки Базальї

У шістдесятих роках психіатрична допомога в Італії надавалася головним чином у психіатричних лікарнях, які в той час називалися лечебницами, як зазначалося в першому базовому Законі, прийнятому в 1904 році. Ліквідація психіатричних лікарень формально розпочалася з прийняттям Закону 180, що вступив у дію в травні 1978 року. У рамках Закону примусове лікування розглядалося лише як виняткова міра, що призвело до розвитку по всій країні мережі Громадських центрів психіатричної допомоги, які пропонують альтернативні засоби роботи з людьми, котрі мають інвалідність з психічного захворювання, усередині суспільства. Фактично процес деінституціоналізації розпочався раніше 1978 року в італійських психіатричних лікарнях, директором яких був Франко Базалья, а саме в Трієсті, Гориці й Ареццо.

Досвід, отриманий в цих різних лікарнях, показав, що:

1) психіатричні відділення можуть функціонувати в режимі відкритих дверей і

2) організаційні заходи, коли вони не допускають насильства, — навіть якщо діють у межах установи — можуть приносити досить позитивні результати.Pirella A. Il Problema Psichiatrico; Italy: Centro di Documentazione di Pistoia, 1999. Останній висновок полягав у тому, що

3) можна закрити психіатричні лікарні й проводити лікування людей, що мають проблеми з психічним здоров'ям, усередині суспільства. Безпосередні практичні результати виражалися як у скороченні випадків примусового лікування, так і в тенденції до скорочення у пацієнтів рецидивів хвороби.

Режим «відкритих дверей» Базальї разюче вплинув на почуття пацієнтів та їх взаємини з навколишнім соціальним середовищем і тими, кому треба надавати їм допомогу. Іншими словами, стаціонарний хворий, що провів у лікарні тривалий час, почав «відкривати для себе своє право жити людським життям».Basaglia F. L'Instituzione negata; Torino: Einaudi,1968. Закриття психіатричних лікарень в Італії стало основою створення всередині суспільства сучасних служб для надання людям з важким психічним розладом допомоги, котра не передбачає їх ізоляцію в психіатричних закладах.

Політична та соціальна обстановка в Італії напередодні прийняття Закону 180

На початку шістдесятих років важливим фактором для розробки нового Закону була наявність рухів, що охоплювали широкі верстви населення й виступали за реформи по всій країні; керували ними студенти університетів, представники робочого класу, профспілок, лівих і радикальних партій. Ця унікальна обстановка привела до появи сучасних проектів законів, які включали закони про розлучення, аборти, права робітників і нарешті Закон 180.

Основним ініціатором Закону 180, який стосувався не тільки питань психіатричної допомоги, був Франко Базалья. Прихильниками ініціативи Базальї, котра призвела до прийняття італійським парламентом у травні 1978 року Закону, який поклав початок реформам, були ліві й радикальні партії, що користуються широкою підтримкою простих людей. Закон 180 було включено в Новий національний закон про психіатричну службу, яка визначила райони, що обслуговуються усіма службами охорони здоров'я, і єдину систему бюджетних асигнувань, котра виключає дискримінацію психіатричних служб, які на той час залишились частиною національної системи охорони здоров'я.

Базалья і його послідовники розглядали психіатрію як сферу, в якій медична допомога надається заради соціального контролю в інтересах чинної влади. Остаточні критерії нормальності й ненормальності де-факто призвели до появи в окремих соціальних групах поглядів про виправданість застосування насильства. Цей підхід був, безумовно, немедицинським і вказував на роль психіатричних установ у контролі та застосуванні медикаментозних засобів для усунення соціальних проблем та девіантної поведінки.