Віленсько-Радомська унія 1401 року (, ) — угода між правлячими елітами Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Королівства Польського (КП), яка відновила державно-політичний союз між цими країнами, фактично розірваний Салінською угодою (1398). Переговори розпочалися у кінці грудня 1400 в Гродно. Підписана литовськими феодалами 18 січня 1401 у Вільні та польськими 11 березня 1401 — в Радомі.

Угода зафіксувала створення військового союзу двох держав для взаємної оборони, юридичне визнання ВКЛ та його васальну залежність від КП і польського короля Володислава II Ягайла. Князь Вітовт був визнаний пожиттєвим правителем Литви з титулом «Великий князь литовський», що передбачало збереження за ВКЛ певної самостійності.

Передісторія Початком процесу об'єднання ВКЛ та КП стала Кревська угода (1385), яка була персональною унією — обидві держави очолив Володислав II Ягайло: ВКЛ — як великий князь литовський, і КП — як король польський. Литовські, українські та білоруські православні князі виступили проти поглинання ВКЛ Польщею, що вилилося у громадянську війну (1389—1392), яка призвела до компромісу у вигляді Острівської угоди (1392), згідно якої Володислав II Ягайло передав управління над Литвою своєму двоюрідному брату Вітовту. Також Ягайло передав Вітовту владу над удільними князівствами ВКЛ, правителі яких вже підписали йому «присяжні грамоти».

У 1398 литовські та руські князі і бояри на з'їзді проголосили Вітовта самостійним правителем литовської держави, але важка поразка на Ворсклі (1399) русько-литовського війська від татар дуже послабила ВКЛ і спонукала Вітовта до союзу з Польщею. Окрім того, Вітовт хотів зміцнити свою владу у ВКЛ, оскільки мусив зважати на зростання впливу князя Свидригайла, який претендував на верховну владу у державі.

Владислав II Ягайло теж був зацікавлений у зближенні: його королівський статус у Польщі захитався через смерть дружини, королеви Ядвіги (†1399), окрім того, польська знать була невдоволена ходом реалізації умов Кревської унії 1385, зокрема тієї її умови, що передбачала повернення до складу КП раніше відторгнених від неї земель. Ослаблення ВКЛ після поразки на Ворсклі помітили в Польщі і тепер польська сторона прагнула цим скористатися, посиливши тиск на Вітовта з метою підпорядкувати Литву.

Попередні домовленості між Ягайлом та Вітовтом були досягнуті у Городні між 25 і 31 грудня 1400 року і були скріплені актом Ягайла, який до сьогодні не зберігся. Розробку майбутньої угоди, окрім Ягайла і Вітовта, здійснювали польська коронна рада найбільших феодалів та вище литовське дворянство, які потім видали окремі акти.

Форма та зміст договору Унія була оформлена у вигляді низки документів, більшість з яких збереглася до нашого часу в оригіналах або копіях: акт Ягайла, як польського короля від 18 січня 1401; акт Олександра (православне хресне ім'я Вітовта), як дідича Русі, від 18 січня 1401; акт ради литовських феодалів від 18 січня 1401, скріплений 40-ма особистими печатками; грамота ради польської шляхти від 11 березня 1401, скріплена 49-ма особистими печатками; присяжна грамота князя стародубського Олександра Патрикійовича від 31 грудня 1400; присяжна грамота князя друцького Семена Дмитровича від 26 січня 1401; присяжна грамота київського намісника князя Івана Ольгимонтовича Гольшанського від 12 лютого 1401; присяжна грамота удільного литовського князя Юрія Довговда від 24 лютого 1401.

Основні положення угоди: Владислав II Ягайло визнавав за Вітовтом право пожиттєвого управління ВКЛ і титул «Великий князь литовський» (magnus dux), натомість Ягайло отримував титул «Верховний князь литовський» (supremus dux); Вітовт зобов'язувався бути вірним королеві й Польській Короні; По смерті Вітовта ВКЛ має бути повернене Ягайлу або його нащадкам; Прелати, князі, пани, шляхта й «обивателі» ВКЛ обіцяли свою вірність польському королю, Короні й «обивателям» КП, надання їм у разі потреби військової допомоги й дотримання умов угоди; Коронна рада КП обіцяла дотримуватися умов угоди між Короною та королем Владиславом II Ягайлом і князем Вітовтом та надавати необхідну воєнну допомогу; З огляду на бездітність Ягайла, у разі його смерті до виборів нового польського монарха будуть допущені литовські бояри.

Оцінки Завдяки угоді Вітовт зміцнив свій статус великого князя у Литві, а Ягайло свою владу у Польщі. Окрім того, були підтвердженні вотчині права Ягайла на Литву.

Хоча унія і визначала васальну залежність ВКЛ від Польського королівства, ця залежність була зовнішньою і не передбачала складання Вітовтом омажу, відтак угода не означала інкорпорацію ВКЛ до складу Польщі, тому дослідники розглядають її як юридичний акт відновлення литовської державності. З іншого боку, васальний характер угоди створював передумови для повного підкорення ВКЛ Польській державі.

Відновлений союз взаємної оборони дозволив Вітовту зайняти більш жорсткішу позицію щодо Тевтонського ордену і підтримати 1401—1404 рр., розпочавши бойові дії у 1402. Ягайло відправив йому на допомогу невеликий польський загін.

Згодом об'єднані сили Польщі та Литви здобули над Тевтонським орденом блискучу перемогу під Грюнвальдом (1410), в якій проти хрестоносців разом боролися литовські, польські, українські та білоруські полки.

Важливим аспектом унії є державно-правовий акт ради литовських феодалів (пізніше вона отримає назву «Пани-рада»), яка вперше виступила стороною угоди і в такий спосіб отримала свою інституціоналізацію. Окрім того, унія вперше юридично визначила процес обрання нового Великого князя литовського, який у разі смерті Вітовта мали здійснювати рада литовських бояр та Володислав Ягайло. Це стало юридичною передумовою для майбутнього посилення впливу Пани-ради, яка згодом обмежила владу великого князя.

Зауваження

Примітки

Див. також Польсько-литовська унія Люблінська унія

Література Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. IV. Пасічник М. С. Політичні унії між Польщею і Литвою в історичній долі українського народу // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 1992. — Вип. 28. — С. 13 — 18. В. А. Рубель. Віленська унія 1401 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Джерела

Довідники (автор статті Фелікс Шабульдо)

Книжки