Супермарі́н Спітфа́йр () — британський винищувач часів Другої світової війни. За своєю конструкцією це одномоторний суцільнометалевий моноплан з низько розташованим крилом і шасі що прибирається. Різні модифікації літака використовувалися в ролі винищувача, винищувача-перехоплювача, висотного літака, винищувача-бомбардувальника і літака-розвідника. Всього було побудовано 20 300 екземплярів, включаючи двомісні тренувальні машини. Частина машин залишалася в строю до середини 50-х років.
Історія створення На початку 1930-их років більшість винищувачів в світі були біпланами, і серед військових все ще панувала думка що моноплани не були достатньо маневренними для цієї ролі. Проте коли Міністерство авіації видало специфікацію F.7/30 на новий винищувач головний конструктор компанії Supermarine Реджинальд Мітчелл запропонував моноплан «Type 224» з відкритою кабіною, фіксованим шасі, крилом типу "зворотна чайка" і двигуном Rolls-Royce Goshawk. Озброєння складалось з чотирьох кулеметів - двох в низу фюзеляжу, і двох в стійках шасі. Хоча цей проєкт програв в конкурсі біплану Gloster Gladiator, Мітчелл продовжив роботу з власної ініціативи і коли в 1934 році вийшла специфікація F.5/34 на новий винищувач з вісьмома кулеметами, Supermarine вже мала новий моноплан «Type 300».
Новий літак мав еліптичне крило з невеликим розмахом, закриту кабіну, шасі що прибирається а також оснащувався двигуном Rolls-Royce P.V.12, останній згодом отримає назву Merlin. Хоча офіційно в конкурсі літак не виграв, дизайн зацікавив міністерство і в грудні 1935 року було замовлено побудову прототипа за спеціально складеною специфікацією F.37/34. Прототип оснащений двигуном Merlin C потужністю 990 к.с. вперше піднявся в повітря 5 березня 1936 року з аеропорту Саутгемптон з капітаном Джозефом Саммерс за штурвалом. Новий літак продемонстрував швидкість 560 км/год і відмінне керування і вже 3 червня було видано перше замовлення на 310 літаків Spitfire Mk.I.
Конструкція Spitfire був по суті найменшим і найкомпактнішим винищувачем, якого можна було б сконструювати навколо двигуна, пілота і 8-кулеметного озброєння. Суцільнометалевий, з працюючою обшивкою, вільнонесучий моноплан-низькоплан відрізнявся витонченою еліптичною формою крила (ця конструктивна особливість була навіяна подібним, але товстішим у перерізі, крилом Heinkel He 70) аеродинамічні переваги якого переважували створювані ним технологічні проблеми. Тонке крило (що дає хороші швидкісні якості) мало на 25% хорди лонжерон, що складається з трубчастого стержня і плоскої полиці. Перед лонжероном крило покривалося товстими дюралевими панелями, які разом з полицею лонжерона створювали жорстку, міцну на скручування коробку. Окрім забезпечення чудової форми носа крила, цей тип конструкції давав дуже хороші характеристики анти-флаттерів. За лонжероном тонка обшивка підтримувалася балочними нервюрами і фальшлонжероном, до якого потім кріпилися щілинні закрилки і елерони, обтягнуті тканиною. Фюзеляж конструктивно складався з трьох секцій. Передня частина, що складала мотораму, мала трубчасту конструкцію. З а нею була монококова секція, утворена з поперечних шпангоутів і стрингерів, що проходили, за винятком чотирьох головних лонжеронів, крізь їх ребра. Передній шпангоут цієї секції утворював вогнетривку перегородку, а через центр секції проходив головний лонжерон крила (традиційного центроплану для стикування крил з фюзеляжем не було). Хвостова секція, що включала кіль, мала подібну монококову конструкцію і від'єднувалася цілком.
Модифікації
Ранні модифікації з двигуном «Merlin»
K.5054 Літак-прототип, побудований 18 лютого 1936, Здійснив перший політ 5 березня 1936. Був побудований всього один екземпляр. Використовувався як дослідна машина для відпрацювання змін до конструкції. Розбитий при випробуваннях у вересні 1939 року.
Mk I Перший промисловий варіант «Spitfire» багато в чому ідентичний прототипу, відрізнявся від нього лише незначними модифікаціями силового набору. Літак цього типу (серійний номер першого примірника — K9787) здійснив свій перший політ 15 травня 1938, і став надходити в бойові частини в серпні-вересні того ж року. Перший підрозділ (19 ескадрилья Королівських ВПС) було укомплектовано «Spitfire» до грудня 1938. Всього було побудовано 1567 машин цього типу.
Варіанти озброєння: базовий — «А» — 8 7,69-мм кулеметів (Browning M2) і гарматний (з літа 1940 р.) — «В» — 2 20-мм гармати і 4 7,69-мм кулемета. На перших варіантах 20-мм. гармат часто заклинював барабанний магазин і тому було виготовлено тільки невелику партію в 30 літаків. Встановлювалися двигуни «Мерлін» модифікацій II і III.
Для першої модифікації «Spitfire» характерна різноманітність повітряних гвинтів: спочатку встановлювався дволопатевий дерев'яний гвинт «Воттса» () незмінного кроку, пізніше встановлювалися металеві трилопатеві двокрокові (два положення — великого і малого кроку) гвинти Rotol «Jablo» (невелика партія) і De Havilland 5/21 (велика серія), наприкінці 1939 був апробований в серії металевий трилопатевий гвинт-автомат змінного кроку De Havilland 5/20. У червні-серпні 1940 всі раніше випущені «Spitfire» були переоснащені гвинтами 5/20 або 5/30 (допрацьованим варіантом). Початковий варіант зсувної частини ліхтаря виявився тісним (льотчик в шоломофоні насилу міг повернути в ньому голову), тому незабаром була розроблена опукла зсувна частина ліхтаря, що стала характерною зовнішньою рисою винищувача.
З досвіду бойового застосування в боях на Західному фронті 1939 була посилено захист льотчика — в конструкцію лобової частини ліхтаря («козирка») введено накладне броньоване скло, також посилена бронеспинка. Для використання літаків в системі ППО Британських островів на літаки став встановлюватися радіовідповідач «свій-чужий».
Mk II Основною відмінністю була установка нового двигуна Merlin 12, а також трилопатеві гвинти, броньоване лобове скло і захист бензобаків. Ці літаки стали надходити в бойові ескадрильї в серпні 1940 року (611 ескадрилья). Варіанти озброєння аналогічні Mk.I — «A» з вісьмома кулеметами і «B» з чотирма кулеметами і двома 20-мм гарматами. Нові гармати мали стрічкову систему заряджання і були значно надійніші. Після прибирання Mk.II з фронтових задач, частину з них було оснащено підвісними баками для виконання задач морської розвідки з позначенням Mk.IIc або ASR Mk.II.
Всього було побудовано 750 Mk.IIA і 170 Mk.IIB, не враховуючи конвертованого з Mk.I прототипа.
Mk.III Відрізнявся від Mk.I посиленою конструкцією корпусу, а також установкою заднього шасі, що забирається. В якості силової установки використовувався Merlin 20 потужністю 1280 к.с. Планувалося випустити 1000 літаків цього типу, проте ця модель не отримала розвитку і промислово не випускалася через те, що до цього моменту була готова до промислового виробництва досконаліша версія Mk.V. Єдиний прототип використовувався надалі як літаюча лабораторія при випробуванні нового двигуна Merlin 61.
PR.IV Літак-розвідник на базі Mk.V з двигуном Merlin 46 прийнятий на озброєння в вересні 1941 року. Первісне позначення — тип D. Озброєння було відсутнє, літак оснащувався трьома камерами - однією похилою і двома вертикальними, в передніх відсіках крила були розміщені паливні баки. Серійне виробництво з жовтня 1940 Було побудовано 229 машин.
Mk.V «Spitfire» Mk.V став результатом доопрацювання базової моделі Mk.I шляхом установки нового, потужнішого двигуна Merlin 45 який давав максимальну форсажну потужність 1470 к.с. на висоті 2820 метрів. Прототип літака піднявся в повітря в грудні 1940р. Всього з конвеєра зійшло 6487 машин цього типу, і ще 154 літака було вироблено в результаті переробки варіантів Mk.I і Mk.II.
Літаки модифікації Mk.V випускалися в наступних варіантах: Варіанти озброєння: Mk.VA — озброєння 8 кулеметів, по чотири в кожній консолі крила. Всього було випущеної 94 таких літака; Mk.VB — озброєння було змінено на 2 20-мм гармати і 4 7,69-мм кулемета. Побудовано 3911 літаків; Mk.VC — допрацьована конструкція крила дозволяла розмістити озброєння з 4 20-мм гармат (рідко використовувався варіант), 2 20-мм гармат і 4 7,69-мм кулеметів (найбільш поширений варіант) або 8 7,69-мм кулеметів (передбачений, але ніколи не використовувався варіант), також була змінена конструкція основних стійок шасі (за зразком модифікації Mk.III) — з винесенням коліс вперед. Випущено 2467 літаків. Ще 15 машин були перероблені в різні варіанти літаків-розвідників з варіанту Mk.VB. Для цього на них встановили фотокамери і прибрали озброєння, вивільнений при цьому обсяг у передній частині консолей крила (від передньої кромки до головного лонжерона) загерметизували і використовували як паливні баки для збільшення дальності польоту.
На модифікації Mk.VA встановлювалася тільки одна модифікація двигуна — Merlin 45; на Mk.VB — Merlin 45 і 46; на Mk.VC — Merlin 45, 46, також варіанти з безпоплавковими (мембранними) карбюраторами — 50, 55, 50A, 56; останні дві модифікації — підвищеної висотності.
Варіанти різної висотності: (F) Mk.V — базовий варіант з еліптичними закінченнями крила; LF Mk.V — низьковисотний варіант з укороченими (фактично — обрізання) закінченнями консолей крила і двигунами Merlin оптимізованими для використання на малих висотах — модифікацій 45M, 50M і 55M.
Спочатку «Spitfire Mk.V» оснащувалися накладним броньованим склом аналогічно попереднім модифікаціям. Пізніше була розроблена і з 1943 р. запущена в серію лобова частина ліхтаря нової конструкції з інтегрованим броньованим склом і плоскими бічними гранями. З 1942 р. введена металева обшивка елеронів замість полотняної.
Крім того, для дій на південно-африканському ТВД «Spitfire Mk.V» оснащувалися т. з. тропічними фільтрами (протипиловими фільтрами повітрозабірника карбюратора). Зустрічалося дві основні модифікації таких фільтрів, що позначалися за назвами фірм-виготовлювачів: «Vokes» (інтегрований в нижню стулку капота, типовий для англійських ВВС) і «Aboukir» (навісний варіант, розроблений в авіаремонтних майстеренях у Абукирі, відрізнявся компактністю і меншим аеродинамічним опором). Подібні фільтри встановлювалися також на палубні варіанти на базі модифікації Mk.V, відмічено їх епізодичне використання і на більш пізніх модифікаціях (зокрема — розвідників).
Mk.V став першим варіантом «Spitfire», на якому було встановлено обладнання для несення бомбового озброєння, що дозволило використовувати його як винищувач-бомбардувальник. Спочатку, в 1942 р. була здійснена польова доробка літаків діяли на Мальті — встановлено два підкрильні бомботримачі з можливістю підвіски 250-фунтових (113 кг) авіабомб на кожен. У 1943 р. був розроблений штатний варіант бомботримачів з можливістю підвіски двох 250-фунтових (113 кг) авіабомб під крилом або однієї 500-фунтової (227 кг) бомби під фюзеляжем (замість ПТБ).
Mk.VI Висотний винищувач-перехоплювач. Цей літак мав багато схожості з моделлю Mk.VB, але відрізнявся наявністю спеціальної висотної кабіни вентиляційного типу, в якій підтримувалося постійний тиск, а також збільшеним розмахом крила (версія HF з видовженими, майже трикутними закінченнями консолей крила). Він оснащувався двигуном Merlin 47, потужністю 1415 к. с. Особливістю літака даної модифікації була відсутність на лівому борту кабіни льотчика відкидний стулки, що полегшувала посадку в літак (такі стулки, часто на обох бортах були поширеним в 1930-х рр.. Технічним рішенням, бо фюзеляжі і особливо прорізи для посадки в кабіну були дуже вузькі) і знімна, а не зсувні середня частина ліхтаря. Повітряний гвинт — металевий, чотирилопатевий, змінного кроку фірми Rotol, також використовувався на модифікаціях Mk.VII, VIII, IX, XVI, PR.X і XI. Було побудовано лише невелика кількість цих літаків (97 шт.), Їх поставки в Королівські ВПС почалися в лютому 1942 року (616 ескадрилья).
PR.VII