«The Road to Serfdom» ( або Шлях до кріпацтва) — книга австро-британського автора, представника Австрійської школи економіки Фрідріха фон Гаєка, вийшла у світ 18 вересня 1944 р. Книга справила істотний вплив на погляди Маргарет Тетчер і принципи тетчеризму та Рональда Рейгана і принципи рейганоміки. «Шлях до рабства» є одним із найвпливовіших та найпопулярніших видань, присвячених класичному лібералізму та лібертаріаніству.
Ідея книжки Показана Гаєком ідея полягає в тому, що всі форми колективізму через свою логіку неодмінно призводять до встановлення тиранії. Він використав Радянський Союз та нацистську Німеччину як приклад країн, що пройшли повний «шлях до рабства», що призвело до встановлення диктатури.
Гаєк вважав, що в економічній системі з централізованим плануванням, розподіл та розміщення ресурсів та товарів перебуватиме в руках порівняно малої групи людей, яка не здатна ефективно обробляти інформацію, потрібну для адекватного розподілу ресурсів та товарів, що є в розпорядженні керівників. Неузгодженість стосовно практичної реалізації будь-якого економічного плану разом з неадекватним керуванням ресурсами центральними планувальниками неодмінно потребуватиме примусу для досягнення бодай якихось цілей. Недієздатність центральних планувальників сприйматиметься як брак необхідних повноважень державою для реалізації начебто гарного задуму. Таке сприйняття призводить до того, що люди голосуватимуть за надання більшої влади державі, та сприятиме зростанню авторитету «сильної руки», керівника, який «здатен робити справи». Після такого розвитку подій країна сповзе в тоталітаризм. Гаєк вважав, що «шлях до рабства» починається з централізованого планування економікою, що пригнічує вільний ринок та завершується зникненням економічних та особистих свобод людини.
Принципово Гаєк не був проти державного втручання в економіку, але вважав, що мають існувати певні принципи, які б відокремлювали законне втручання від незаконного. Він боявся, що його ідея може сприйматися не повністю: бізнесмен, який бажає, аби «держава злізла з його спини» не може, наприклад, вимагати протекціонізму від іноземної конкуренції(Bruce Caldwell, Вступ до Hayek, 2007; с. 20).
Гаєк вважав, що такі країни, як Радянський Союз та нацистська Німеччина вже завершили свій «шлях до рабства», і що різні демократичні країни йдуть тим самим шляхом. В «Шляху до Рабства» він написав: «Принцип „мета виправдовує засоби“ в індивідуалістичній етиці тлумачиться як заперечення будь-якої моралі. В колективістській етиці він є обов'язково необхідним правилом»Принцип, згідно з яким мета виправдовує засоби, в індивідуалістичній етиці розглядається як заперечення будь-якої моралі. У колективістській етиці це обов'язково стає вищим правилом..
Історія
«Шлях до рабства» виходила в декількох редакціях. Вперше книжка вийшла у світ 18 вересня 1944 року, друге видання 1956 року мало передмову від Гаєка, в редакції 1976 року було додано вступ, а 1994 року вийшло 50-те ювілейне видання з передмовою Мілтона Фрідмана(Bruce Caldwell, Вступ до Hayek, 2007; с. x). У 2007 році «University of Chicago Press» випустила нове видання книжки.
Книжку було надруковано видавництвом «Routledge Press» в березні 1944 року у Великій Британії, а потім «University of Chicago Press» у вересні 1944 року. Макс Істмен написав стислий варіант книжки, який було надруковано як головну статтю в «Reader's Digest», який вийшов загальним накладом в кілька мільйонів примірників. Цей варіант тексту було надруковано у підбірці «Книжка Місяця», загальним накладом 600 000 копій. В лютому 1945 було надруковано ілюстровану версію книжки в журналі «Look», яку згодом було перетворено на памфлет, який поширювала компанія «General Motors». Книжку було перекладено більш ніж 20 мовами. Взагалі, було продано більше 2 мільйонів екземплярів книги.
В червні 2010 року американський телеведучий Гленн Бек присвятив передачу обговоренню «Шляху до рабства» , він та гості передачі закликали глядачів обов'язково прочитати книжку. На передачі були присутні, зокрема, Том Вудс та Юрій Мальцев. Протягом наступної доби «Шлях до рабства» опинилась на першому місці списків бестселерів Amazon.com та Barnes & Noble, де вона протрималась протягом тижня.
Зміст
Розділ 1. Забутий шлях Чому після тривалого прогресу наша цивілізація зійшла з цього шляху? Тоталітарні режими у Німеччині, Італії та Росії — наслідок реалізації спільних з нашими думок. Ми поступово рухалися до соціалізму, хоча деякі мислителі попереджали про небезпеку цього шляху. Рух до соціалізму — це розрив з процесом розвитку західної цивілізації. Ми відмовляємося від філософських здобутків минулого. Ми руйнуємо цивілізацію, яка будувалася з часів Відродження. головні риси індивідуалізму, який виріс із християнства та класичної античної філософії, уперше були розроблені в епоху Відродження і відтоді виросли і розширилися в західну європейську цивілізацію з її повагою до особистості як такої, що означає визнання для кожної особи верховенства її поглядів і смаків. (С. 25)
Велику роль у розвитку європейської цивілізації відіграли торгові міста Північної Італії. Переконливі аргументи на користь економічної свободи виникли як результат вільного розвитку економічної діяльності — незапланованого й неочікуваного побічного продукту політичної свободи. (С. 26)Саме індивідуалізм став силою, яка створила нашу цивілізацію.Скрізь, де зникали бар'єри на шляху вільного використання їхньої винахідливості, люди швидко одержували можливість задовольнити свої потреби, кількість яких постійно зростала. (С. 27)На початку XX ст. було досягнуто такого рівня матеріального добробуту, безпеки й особистої незалежності, який сто років тому вважався майже неможливим.
Фундаментальним принципом успіху цивілізації стала орієнтація на спонтанні сили, а не на насильство. Але наш подальший прогрес залежав від розуміння тих сил, які привели нас до успіху. Внаслідок бажання ще більших і швидших соціальних досягнень, лібералізм почали сприймати у негативному світлі, а прогрес перестав сприйматися як результат політики свободи. Наприкінці XIX ст. довіра до основних принципів лібералізму почала стрімко падати. Почався пошук нових шляхів, ідей глибинної перебудови суспільства. Було втрачено зв'язок між розумінням того, як працює суспільство з досягнутими результатами. В результаті ледь помітних кроків, відбулися принципові зміни у світогляді, було забуто традицію індивідуалізму, з якої виросла західна цивілізація. Посилився інтелектуальний вплив німецьких мислителів, засвоювалася теорія та практика німецького соціалізму.
Розділ 2. Велика утопія
Гаєк стверджує, що соціалізм замінив лібералізм внаслідок того, що людей переконали у позитивних наслідках соціалізму. Соціалізм, який виник як реакція на лібералізм Французької революції, і який розглядався як смертельна загроза свободі, перетворився на ідеологію «нової свободи», хоча спочатку він був відверто авторитарним. Французькі автори, які заклали фундамент сучасного соціалізму, не піддавали сумніву, що їхні ідеї можна втілити в життя тільки силами потужної диктатури. … Свободу думки вони вважали головним злом суспільства XIX століття. (С. 32)Але соціалісти підмінили ідею свободи, бо для них свобода — звільнення від «деспотизму фізичних потреб» та послаблення «кайданів економічної системи». Насправді, «нова свобода» — це лише стара вимога рівного розподілу багатства. Обіцянка свободи спрацювала для більшості, й деякі ліберали обрали шлях соціалізму як продовження ліберальної традиції. Саме ідея свободи, яка почала експлуатуватися соціалістами, не дозволила побачити їм фундаментальні розбіжності між лібералізмом та соціалізмом.Реальність першої половини XX ст. показала разючу схожість між комунізмом і фашизмом, що примусило замислитися про те, чи не є вони продуктом однакових ідей. Гаєк цитує журналіста, особистого друга Леніна — Макса Істмена, який симпатизував соціалістичному експерименту в Росії, але згодом змушений був визнати: «… замість того, щоб бути краще, сталінізм виявився гіршим за фашизм, жорстокішим, більш варварським, несправедливим, аморальним, антидемократичним, його неможливо виправдати жодною надією чи каяттям … точніше визначити як суперфашизм. … сталінізм — це соціалізм у тому розумінні, що це неминуче, хоч і непередбачуване політичне доповнення до націоналізації та колективізації, на які він спирається у справі створення безкласового суспільства.»M. Eastman, Stalin`s Russia and the Crisis of Socialism, 1940, p. 84
Гаєк цитує британського письменника Фредеріка Фойта, який багато років працював закордонним кореспондентом й був очевидцем подій у Європі тієї доби: «Марксизм призвів до фашизму і націонал-соціалізму, тому що, по суті, він і є фашизмом і націонал-соціалізмом.»F. A. Voigt, Unto Ceasar, 1939, p. 95
Гаєк цитує американського журналіста Волтера Ліппманна:«…наше покоління тепер на власному досвіді дізнається про наслідки нехтування людьми свободою заради насильницької організації своїх справ. І хоч вони обіцяють собі заможніше життя, на практиці виявляється, що вони змушені від нього відмовитись. У міру посилення організованого управління багатство цілей має поступитися одноманітності. Така ціна планового суспільства та авторитарної організації людської діяльності.»Atlantic Monthly, November 1936, p. 552
Гаєк цитує Пітера Друкера: «Повний колапс віри в можливість досягти свободи і рівності за Марксом змусив Росію обрати такий самий шлях до тоталітарного, антиекономічного суспільства тотальної заборони, несвободи і нерівності, яким прямувала Німеччина. І річ не в тому, що комунізм і фашизм — це, по суті, те саме. Фашизм — це стадія, яка настає тоді, коли комунізм довів свою примарність, як це сталося в сталінській Росії та в догітлерівській Німеччині.»P. Drucker, The End of the Economic Man, 1939, p. 230
Гаєк зазначає, що лідери Італії та Німеччини часто починали як соціалісти, а закінчували фашисти та нацисти. Комуністи і фашисти (нацисти) частіше вступали у сутички між собою, ніж іншими партіями.Для безпосередніх спостерігачів усе більш очевидною ставала однакова природа соціалізму і фашизму. При цьому реалізація соціалістичної програми означає знищення свободи. Але очевидні протиріччя між соціалізмом і свободою не перешкоджають соціалістам сповідувати ідеали свободи. Поки всі зв’язки між фактами не буде виявлено максимально чітко, більшість людей не повірить у те, що демократичний соціалізм, ця велика утопія останніх кількох поколінь, недосяжний, а прагнення його породжує дещо настільки відмінне, що більшість його прихильників не будуть готові прийняти наслідки. (С. 32)
Розділ 3. Індивідуалізм і колективізм Фрідріх Гаєк акцентує увагу на основному протиріччі терміну «соціалізм». Більшість бачить лише кінцеві цілі соціалізму — соціальна справедливість, рівність, захищеність. Але основними методами, якими ці цілі можливо досягти — є ліквідація підприємництва, ліквідація приватної власності на засоби виробництва, «планова економіка». І це протиріччя залишається актуальним і сьогодні. Варто пам’ятати, що соціалізм — це найвпливовіша форма колективізму або «планування», через яку люди ліберальних поглядів знову підкорилися режиму економічного життя, який попередньо відкинули, бо, за словами Адама Сміта, він ставить уряди в ситуацію, коли, «щоб утриматися, вони змушені вдаватися до деспотизму і тиранії». (С. 39)
Особливу увагу автор приділяє «економічному плануванню», доводячи, що його можна використовувати для принципово різних цілей. Питання полягає в тому, що краще:
щоб суб'єкт, який має владу здійснювати примус, лише забезпечував загальні умови, за яких кожен отримує змогу як найкраще планувати свою діяльність, спираючись на власні знання й ініціативу; або ж раціональне використання наших ресурсів потребує централізованого управління та організації всієї нашої діяльності відповідно до свідомо створеного «проєкту».
При цьому соціалісти прихильні саме до другого варіанту.