Теорія модернізації — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованого перетворення суспільства, який тривав протягом XVI-ХХ століть.

Традиційними вважається цілий спектр суспільств — від примітивних неписьменних суспільств до племінних федерацій, патримоніальних, феодальних, імперських систем, міст-держав тощоEisenstadt S. N. Tradition, Change, and Modernity. — N. Y., 1973. — Р. 151..

Модерними вважаються суспільства, розвиток яких у загальних рисах спирається на науку (перш за все природознавство), техніку, індустрію і демократіюЛук'янець В. С., Соболь О. М. Філософський постмодерн. — К., 1998. — С. 297..

Згідно з сучасними теоріями модернізації, розвинутою може вважатися та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільний економічний розвиток, віру суспільства у силу раціонального наукового знання як основу прогресу, високий рівень та якість життя, розвинуті політичні структури, вагому частку середнього класу у структурі населення; суспільства, які не відповідають цим критеріям, належать або до «традиційних», або до «перехідних»Городяненко В. Г. Соціологія: Підручник. — К., 2003..

Модернізація тісно пов'язана з капіталізмом, по суті капіталізація і модернізація в західних суспільствах були одним і тим же процесомШтомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С. 296..

Значення терміна

Сам термін у перекладі з англійської означає «осучаснення» та передбачає впровадження у суспільство ознак сучасності. П. Штомпка виділяє три значення поняття: синонім усіх прогресивних змін, коли суспільство рухається уперед згідно з прийнятою шкалою змін. синонім сучасності, коли йдеться про комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних й інтелектуальних трансформацій, котрі мали місце на Заході з XVI ст. і досягнули свого апогею у XIX—XX ст.. зусилля слаборозвинених або відсталих суспільств, спрямовані на те, щоб наздогнати провідні, найрозвиненіші країниШтомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С. 170—171.

Такими чином, термін модернізація описує велику кількість одночасних змін у різних сферах соціуму.

Проте, існують різні тлумачення модернізації. Одні дослідники розглядають модернізацію як перехід від традиційного суспільства до сучасного; інші вважають модернізацією будь-яке динамічне, свідомо регульоване і якісне покращання в економічній та політичній сферах; інші — розрізняють два модернізаційні переходи: від аграрного до індустріального суспільства і від традиційного до сучасного; ще інші — вважають модернізацію єдиним процесом, який, почавшись чи то революцією у Нідерландах 1580 р., чи то англійською революцією 1642 р., чи навіть французькою революцією 1789 р., досі ще не завершився; дехто — пропонує розглядати модернізаційний процес у кожній країні окремоМихальченко М. І., Горєлов М. Є., Дергачов О. П. та ін. Політичні зміни в Україні в контексті трансформаційної і модернізаційної парадигм: порівняльний аналіз // Сучасна українська політика: Аналітичні доповіді Ін-ту політич. і етнонац. дослід. ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К., 2008. — С. 7-88.. Також інколи, в тому числі С. Н. Гавров, говорять про цивілізацію модернуГавров С. Н. Национальная культура и модернизация общества. Учебное пос. — М., 2003. .

Також термін «модернізація» вживається щодо різнорідних соціальних процесів:

початкове накопичення капіталу у країнах Західної Європи промислова революція кінця XVII — початку XIX століть соціальні революції утвердження демократії і громадянських прав та свобод виникнення сучасної машинної промисловості перетворення науки і техніки на чинник соціальних змін масове переселення із села у місто утворення промислової інфраструктури (залізниць, телеграфу, телефону, шосейних і морських шляхів сполучення, авіації та інших комунікацій) секуляризація релігії становлення масової освіти знищення станових привілеїв і досягнення певної соціальної рівності поліпшення загального добробуту населення у зв'язку із різким підвищенням продуктивності праці та обсягів виробництва зростання вільного часу та ін.Федотова В. Г. Типология модернизаций и способов их изучения // Вопросы философии. — 2000. — № 4. — С. 10.

Складові процесу модернізації

Модернізоване суспільство має комплекс взаємопов'язаних ознак, котрі часто розглядають як окремі процеси економічної, політичної, соціальної та культурної модернізації.

Економічна модернізація передбачає інтенсифікацію процесу економічного відтворення, котра досягається завдяки зростанню спеціалізації та диференціації праці, енергетичного устаткування виробництва, перетворення науки на виробничу (економічну) силу та здійсненню раціонального управління інноваційним розвитком виробництва.

Її складовими є: заміна сили людини або тварини неживими джерелами енергії, такими як пар, електрика або атомна енергія, які використовуються у виробництві, розподілі, транспорті та комунікації; відділення економічної діяльності від традиціоналістського оточення; прогресуюча заміна знарядь праці машинами і складними технологіями; зростання у кількісному і якісному відношенні вторинного (промисловість і торгівля) і третинного (обслуговування) секторів економіки при одночасному скороченні первинного (видобуток); зростаюча спеціалізація економічних ролей і кластерів економічної діяльності — виробництва, споживання і розподілу; забезпечення самопідтримки у зростанні економіки — щонайменше, забезпечення зростання, достатнього для одночасного регулярного розширення виробництва та споживання; зростаюча індустріалізаціяEisenstadt S. N. Modernization: Protest and Change. — Englewood Cliffs, 1966. — P. 1-5..

Модернізація стала чинником створення економічних форм та інститутів, які сприяють розвитку та домінуванню товарно-грошових відносин у виробництві, споживанні та примусі до праці, що призвело до розвитку капіталізму. Це, у свою чергу, спричинило розвиток та поширення ринкових відносин, формування та розвиток національних і транснаціональних ринків. Використання досягнень науки у бізнесі сприяло науково-технічній революції та перетворенню науки на одну з важливих виробничих сил. Економічна модернізація також передбачає постійне вдосконалення методів управління економікою та виробничих технологій, що сприяло появі раціональної бюрократії, менеджменту та економічної науки.

Модернізація нарівні із глобалізацією стала провідним способом поширення капіталізму у світіФедотова В. Г., Колпаков В. А., Федотова Н. Н. Глобальный капитализм. Три великие трансформации. — М., 2008..

Згідно Людвіга фон Мізеса (1881—1973), економічна наука відіграла головну роль у розвитку капіталізму та промисловій революції: «Те, що зазвичай називають „промисловою революцією“, є продуктом ідеологічної революції, спричиненою вченнями економістів. Економісти розірвали старі кайдани: що є нечесним і несправедливим здолати конкурента, виробляючи товари дешевше і якісніше; не можна відмовлятися від традиційних способів виробництва; машини — зло, тому, що спричинюють безробіття; однією із задач цивільного уряду є не допускати збагачення здібних бізнесменів і захищати менш здібних від конкуренції більш здібних; обмеження свободи підприємців за допомогою державного стримування або примусу зі сторони інших громадських сил є засобом для забезпечення добробуту нації. Британська політична економія і французька фізіократія були локомотивами сучасного капіталізму. Саме вони зробили можливим розвиток прикладних природничих наук на благо широких мас.»

Політична модернізація передбачає створення певних політичних інститутів, які мають сприяти реальній участі населення у владних структурах та впливу народних мас на прийняття конкретних рішень.

Її складові: наближення до диференційованої політичної структури з високою спеціалізацією політичних ролей та інститутів; еволюція політичної системи у напрямку створення сучасної суверенної держави; посилення ролі держави; розширення сфери дії та посилення ролі законодавчого поля, що поєднує державу та громадян; зростання чисельності громадян (осіб з політичними і громадянськими правами), розширення залучення до політичного життя соціальних груп та індивідів; виникнення та зростання політичної бюрократії, перетворення раціональної деперсоніфікованої бюрократичної організації на домінуючу систему управління та контролю; ослаблення традиційних еліт та їхньої легітимності, посилення модернізаторських елітТеория политики: Учебное пособие / Под ред. Б. А. Исаева. — СПб., 2008. — Тема 20. Политическое развитие и модернизация..

Політична модернізація розпочалася з появи в Європі перших національних централізованих держав, поглиблення політичної модернізації у Європі та Америці призвело до збільшення кількості централізованих держав, встановлення конституційного ладу, парламентської форми правління, впровадження принципу розділення влади, інституювання політичних партій та рухів, загального виборчого права, становлення правової держави, розвитку демократії та впровадження паритетної демократії. У той же час вона призвела і до регіональної та глобальної експансії централізованих капіталістичних держав, що започаткувало у XVI ст. процес утворення світових колоніальних імперій, та — у XIX ст. Все це сприяло процесу глобалізації.

Соціальна модернізація передбачає формування відкритого суспільства з динамічною соціальною структурою. Таке суспільство виникло і розвивалося на основі ринкових відносин, правової системи, що регулює відносини власників, і демократичної системи, можливо не досить досконалої. Демократія такому соціуму необхідна для того, щоб було можливо швидко вносити зміни у правила гри у мінливій обстановці і стежити за їх виконаннямАлимарин С. И. Социальная эволюция и идеология // МОЛ (Московская Организация Литераторов). — № 1. — 2003..

Її складові: створення суспільства з відкритою стратифікаційною системою та високою мобільністю; рольовий характер взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлені їх суспільним статусом і соціальними функціями); формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів); складна система соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування); секуляризація релігії (набуття нею світських ознак); виокремлення різноманітних соціальних інститутів.

Соціальна модернізація сприяла появі ранньомодерних та модерних націй, масового та громадянського суспільства та соціальної держави.

Культурна модернізація передбачає формування високодиференційованої й у той же час уніфікованої культури, що базується на комплексній парадигмі прогресу, удосконалення, ефективності, щастя і природного вираження особистих можливостей і почуттів, а також на розвиткові індивідуалізму.

Її складовими є: диференціація головних елементів культурних систем; поширення грамотності та світської освіти; зростаюча віра у науку і технології; створення складної, інтелектуальної та інституціоналізованої системи для підготовки до здійснення спеціалізованих ролей; поява нових індивідуальних орієнтацій, звичок, характеристик, що виявляють себе у більшій можливості пристосовуватися до дедалі ширших соціальних горизонтів; розширення сфер інтересів; усвідомлення того, що винагорода повинна відповідати вкладові індивідуума, а не яким-небудь іншим його особливостям; можливість розвивати гнучку інституційну структуру, здатну пристосовуватися до постійно мінливих проблем і потреб.