Валенти́на Микола́ївна Чистяко́ва (, Санкт-Петербург— 19 травня 1984, Харків) — українська театральна акторка і педагогиня. Народна артистка Української РСР (1943), народна артистка Узбецької РСР (1943).
Біографія Народилася в родині соліста Великого театру Миколи Чистякова. Жила з батьками в Москві. У дитинстві вчилася співу, танцю, малювання, гри на фортепіано, брала участь в гімназійних спектаклях.
У 1918 р. родина утекла із більшовицької Москви до Києва. Чистякова займалась в балетній студії танцюриста Михайла Мордкіна у будівлі театру «Бергоньє» на Прорізній вулиці, 17, де одночасно відбувалися репетиції і спектаклі «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса.
6 (19) вересня 1919 р. Чистякова обвінчалася з Курбасом в Андріївській церкві. Важко пережила розгром театру в 1933 році, арешт радянською владою і розстріл Курбаса. З осені 1943 року жила у Харкові на вул. Гіршмана, зі свекрухою Вандою Яновичевою (померла в 1950). На цьому будинку встановлено меморіальну дошку.
Творчість Дебютувала влітку 1919 року на сцені «Молодого театру» в хорі у спектаклі «Цар Едіп».
Грала в «Молодому театрі» (1919—1920), Першому державному театрі УРСР ім. Т. Шевченка (1920), в пересувному театрі «Кийдрамте» (Біла Церква — Умань, 1920—1922).
Період «Березоля» З 1922 р. Чистякова — серед провідних акторок театру Курбаса «Березіль» у Києві, а в 1926 разом із театром переїхала до Харкова. В Харкові родина оселилася у будинку «Слово».
В «Березолі» розкрила різні грані свого таланту: комедійні, мелодраматичні та глибоко психологічні. Головні ролі: донька мільярдера («Газ» Кайзера, 1923), Оксана («Гайдамаки» за Шевченком, 1924), Ізабелла («Жакерія» Меріме, 1925), Дора («Пролог» за Поповським, 1927), Любуня («Народний Малахій» Куліша, 1928), Параня («Диктатура» Микитенко, 1930) та інші. Спробувала себе і в режисурі: «Товариш жінка» (текст колективний, 1931).
Грала у фільмі І. Кавалерідзе «Прометей» (1935).
Зрілий період творчості В 1935—1959 роках — акторка Українського драматичного театру імені Шевченка в Харкові.
Ролі цього періоду увійшли до золотого фонду українського театрального мистецтва: Ліда («Платон Кречет» Корнійчука, 1935), Одарка («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького, 1936), Катерина («Гроза» Островського, 1938), Цезаріна («Жінка Клодта» Дюма-сина, 1938), Євгенія («Євгенія Гранде» за Бальзаком, 1940), Лучицька («Талан» Старицького, 1941), леді Мільфорд («Підступність і кохання» Шиллера, 1948), Софія Ковалевська («Софія Ковалевська» братів Тур, 1948).
В 1941—1943 рр. разом із театром перебувала в евакуації в Узбекистані.
З 1959 року до початку 1980-х викладала в Харківському інституті мистецтв[https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/20ea2354-f904-4e42-9531-cc3958af8974/content Привид ідеального актора з театру Курбаса]. Серед учнів Валентини Чистякової — народні та заслужені артисти Віра та Володимир Макогонови, Віталій Савчук тощо. Авторка статей з питань акторської майстерності, спогадів про театр «Березіль» та Курбаса (надруковані в 1991—1992 рр.).
Померла на 85-му році життя 19 травня 1984 року. Похована на 13-му міському кладовищі, що на вулиці Григорія Сковороди. На могилі встановлено пам'ятник-пантеон родини Курбасів (1993, скульптор С. Якубович): тут поховані Валентина Чистякова, мати Олеся Курбаса — Ванда Яновичева, та знаходиться урна із землею з Соловецьких островів, де у таборі СТОН перебував Лесь Курбас.
Вшанування пам'яті У 2020 році на державному рівні було відзначено 120-річчя з дня народження Валентини Чистякової.
Примітки
Джерела
Кисельов, Й. Валентина Чистякова — Київ: Мистецтво, 1949 Кисельов Й. Разом з життям. — Київ, 1972.