Патріарх Кирило (; справжнє ім'я Володимир Михайлович Гундяєв, ; 20 листопада 1946, Ленінград, РСФСР) — російський релігійний діяч, колишній агент КДБ, єпископ Російської православної церкви, з 1 лютого 2009 року — Патріарх Московський, предстоятель Російської православної церкви. Проповідує доктрину «русского міра». Головний ініціатор церковного мілітаризму.
Після смерті патріарха Алексія II в грудні 2008 року став місценаглядачем патріаршого престолу. До цього був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату (від 1989 року), одночасно ставши постійним членом Священного Синоду. У 1974—1984 роках — ректор Ленінградської духовної академії і семінарії.
Відомий своїм різким несприйняттям намірів Вселенського Патріарха Варфоломія І надати автокефалію Українській православній церкві.
Прихильник путінського режиму. Підтримав вторгнення РФ в Україну.
Благословив російське вторгнення до України та повністю підтримав агресивні дії російських окупаційних військ на території України. Твердив, що нібито Росія вторглася в Україну справедливо. Під час вторгнення Росії до України, фактично перетворив російські православні храми в свого роду вербувальні пункти, де парафіян агітували вступати в армію для війни проти України. Виправдовував можливе застосування Росією ядерної зброї.
З 16 червня 2022 року за «безліч публічних заяв на підтримку російського вторгнення в Україну» — під санкціями Великої БританіїВелика Британія внесла Патріарха Кирила до санкційного списку // RISU. — 2022..
Біографія Володимир Гундяєв народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді в сім'ї священика, закінчив Ленінградську духовну семінарію і Ленінградську духовну академію. 3 квітня 1969 року був пострижений в чернецтво і прийняв ім'я Кирило на честь святого рівноапостольного Кирила. 7 квітня того ж року був рукоположений в ієродиякони, а 1 червня — в ієромонахи. Тоді ж на відмінно закінчив академію.
У червні 1970 року Кирилові був присуджений ступінь кандидата наук з богослов'я. Після захисту дисертації його залишено при академії професорським стипендіатом, опісля став викладачем богослов'я, а 30 серпня його призначено особистим секретарем митрополита Ленінградського Никодима.
У той же час він брав активну участь в зовнішній діяльності Московського патріархату і зробив багато поїздок за рубіж: так, в 1970-71 роках як представник Всесвітньої православної молодіжної організації «Синдесмос» побував на конференціях в США і країнах Західної Європи, а в 1972 році супроводжував патріарха Пимена в поїздці по країнах Близького Сходу, а також до Болгарії, Югославії, Греції і Румунії.
Робота в КДБ
1971 року зведений в сан архімандрита і призначений представником Московського патріархату при Світовій раді церков в Женеві. У грудні 1974 року призначений ректором Ленінградської духовної академії і семінарії, а в червні 1975 року — головою єпархіальної ради Ленінградської митрополії.
У лютому 2023 року з розслідувань швейцарських журналістів та поліції, стало відомо підтвердила, що Гундяєв у 1970-х був членом КДБ, тоді ж він проник до Всесвітньої ради церков. Місія Гундяєва в тому, щоби впливати на Раду, щоб вона засудила США та їхніх союзників і пом'якшила критику щодо відсутності релігійної свободи в СРСР. Гундяєв підтримував і Путіна, який у 1980-х працював у КДБ у Східній Німеччині.
Єпископство 14 березня 1976 року став єпископом Виборзьким, вікарієм Ленінградської єпархії.
У вересні 1976 року єпископ Кирило був затверджений постійним представником від РПЦ в пленарній комісії Всесвітньої ради церков, а в листопаді 1976 року був призначений заступником патріаршого екзарха Західної Європи (був звільнений з цієї посади 12 жовтня 1978 року). У листопаді 1975 року брав участь у екуменістичній асамблеї у Найробі, де засудив листа отця Гліба Якуніна щодо утисків віруючих у СРСР як наклеп на Радянський Союз.
З листопада 1976 року по кінець 1980 року він здійснив низку зарубіжних поїздок: брав участь на Першій передсоборній всеправославній нараді і як керівник делегації від духовних шкіл РПЦ присутній на IX Генеральній асамблеї «Синдесмоса» в Швейцарії; спільно з Патріархом Піменом з офіційним візитом побував в Туреччині, на чолі делегації РПЦ відвідав Італію; брав участь в інтронізації Католікоса-Патріарха всієї Грузії Ілії II; присутній з делегацією РПЦ на П'ятому Всехристіянському мирному конгресі в Чехії; як керівник делегації РПЦ на Всесвітній конференції «Віра, наука і майбутнє» відвідав США; у складі делегації РПЦ на запрошення Французької єпископської конференції відвідав Францію; присутній в Будапешті на зустрічі представників церков з соціалістичних країн Європи; брав участь від РПЦ на першій зустрічі Змішаної православно-римо-католицькій комісії (зустріч проходила на островах Патмос і Родос); очолював паломницьку групу представників і студентів Ленінградської духовної академії при поїздці на Святу Землю.
До того часу отець Кирило був зведений в сан архієпископа (церемонія відбулася 2 вересня 1977 року) і став заступником голови Відділу зовнішніх церковних стосунків (у жовтні 1978 року). Крім того, йому було доручено управляти патріаршими приходами у Фінляндії (1978 рік); ієрарх також був призначений членом Комісії Священного Синоду з питань християнської єдності (1979 рік).
У серпні 1981 року архієпископ Кирило знову їздив до Європи на засідання Центрального комітету Всесвітньої ради церков, потім — в рамках підготовки VI Асамблеї Всесвітньої ради церков — відвідав Канаду і повернувся до Європи на слухання по ядерному роззброєнню — як представник від християн СРСР. У січні 1982 року брав участь у засіданні Комісії Всесвітньої ради церков «Віра і церковний устрій» в Перу.
У 1983 році архієпископ Кирило почав викладати в аспірантурі при Московській духовній академії. У грудні 1984 року був призначений архієпископом Смоленським і Вяземським, у вересні 1986 року став розпорядником приходами Калінінградської області. У квітні 1989 року став зватися архієпископом Смоленським і Калінінградським, а 14 листопада 1989 року був призначений головою Відділу зовнішніх церковних стосунків і постійним членом Синоду за посадою.
Як голова відділу отець Кирило брав участь в роботі з підготовки законів «Про свободу віросповідань» (1990), «Про свободу совісті і про релігійні об'єднання» (1997). Указом Патріарха Московського і всієї Росії Алексія II від 25 лютого 1991 року архієпископ Кирило був зведений в сан митрополита.
Під час політичних потрясінь в Росії в 1991—1993 роках митрополит Кирило займав активну миротворчу позицію. Він став ініціатором створення Всесвітнього російського народного собору в 1993 році. Його доповіді були основними на соборі 1993 року і восьми соборах, що послідували. У серпні 1993 року митрополитові була вручена міжнародна Ловійськая премія миру (цією премією раз на три роки нагороджується громадський або церковний діяч, що вніс особливо значний внесок в справу зміцнення миру).
1996 року увійшов до складу ради директорів російського банку «Пересвєт».
Починаючи з 1995—1997 років, у зв'язку зі зростанням політичної активності Московської патріархії, Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату здобував все більшу популярність і вплив, а його керівника в ЗМІ стали іменувати «міністром закордонних справ», а іноді навіть і «прем'єр-міністром» російської церкви. Основними досягненнями митрополита Кирила вважалися возз'єднання РПЦ з Російською православною церквою зарубіжжя (на умовах, сформульованих Відділом зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату) і бурхливе зростання кількості приходів РПЦ в далекому зарубіжжі (включаючи КНДР, В'єтнам, Індонезію, Філіппіни, Іран, Ірак, ОАЕ, ПАР, Ісландію). До успіхів також відносять запобігання переходу більшості приходів Сурожської єпархії (Велика Британія) в Константинопольський патріархат і стримання зростання Російського екзархата Константинопольського патріархату — і відносну стабілізацію відносин РПЦ з Ватиканом після смерті Папи Івана Павла II.
У 2003 році, коли Патріарх важко хворів, у вищому керівництві РПЦ відбулася «кадрова революція», яка значно підсилила позиції митрополита. Були видалені з своїх постів впливові митрополити Сергій і Мефодій, що розглядалися як серйозні конкуренти для митрополита Кирила в боротьбі за патріарший престол.
Він є автором понад шестиста публікацій і доповідей і низки книг, виступав і продовжує виступати з доповідями в Росії і за кордоном.
6 грудня 2008 року на екстреному засіданні Священного Синоду Російської православної церкви після смерті Святійшего Патріарха Московського і всієї Росії Алексія II митрополита Кирила таємним голосуванням обрано місценаглядачем Патріаршого престолу.
Патріаршество 27 січня 2009 року в Москві на Помісному соборі обраний 16-м Патріархом Московським і всієї Росії.
4 липня 2009 року патріарх Кирило прибув до патріарха Константинопольського Варфоломія із своїм першим офіційним візитом в якості предстоятеля РПЦ. Між двома патріархами відбулись переговори у ході яких були, зокрема, порушені питання духовної опіки над російськомовними православними віруючими у Туреччині, розвитку паломництва до християнських святинь цієї країни. Також обговорювалася проблематика підготовки Святого та Великого Собору Православної Церкви. Першого дня візиту Предстоятель Російської Православної Церкви також відвідав собор Святої Софії в Константинополі. 5 липня обидва патріархи відслужили літургію в Георгієвському соборі на Фанарі. 6 липня предстоятелі Константинопольської та Російської Православних Церков освятили православний храм на території літньої резиденції Генерального консульства РФ у Бююк-Дері поблизу Стамбула. Потім Предстоятелі КПЦ та РПЦ вшанували пам'ять підводників біля пам'ятника загиблим морякам підводного човна «Морж». 6 липня візит завершився.
14 жовтня 2012 року в резиденції Президента Республіки Білорусь Олександр Лукашенко вручив Патріарху Московському і всієї Росії Кирилу орден Дружби народів.
Взимку 2014 року привіз до Криму «дари волхвів», в складі делегації, очолюваної ним, був російський диверсант і терорист Ігор Гіркін.ТСН-тиждень, 18 травня 2014
За інформацією в ЗМІ Кирило, який уже був митрополитом, пов'язаний з КДБ і мав псевдо «Михайлов».Патріарх Кирил — як уособлення духовної деградації Росії , 21 липня 2011 Д УНІАНВіце-прем'єр Болгарії: Патріарх РПЦ Кирило — це агент КДБ та контрабандист цигарок 9 березня 2018 zik.uaВІЦЕ-ПРЕМ'ЄР БОЛГАРІЇ НАЗВАВ ПАТРІАРХА КИРИЛА КОНТРАБАНДИСТОМ І АГЕНТОМ КДБ 8 березня 2018 tsn.ua У 1991 році відомий дисидент священик Гліб Якунін оприлюднив радянські архіви, згідно з якими митрополит Кирило (Гундяєв) мав оперативне прізвисько «Михайлов».РОСІЯНИ ХОЧУТЬ ЗНАТИ ПРАВДУ ПРО СПІВПРАЦЮ ПАТРІАРХА КИРИЛА З КДБ 6 червня 2018
12 лютого 2016 року на летовищі ім. Хосе Марті на Кубі в Гавані відбулась зустріч патріарха Московського Кирила і папи римського Франциска. Зустріч такого рівня стала першою за всю історію Російської православної і Католицької церков, було підписано Гаванську декларацію.
У жовтні 2018 р. священикові Свято-Михайлівського православного приходу в Мінську Олександрові Шрамку заборонили служити за критику візиту патріарха Кирила (Гундяєва) в Білорусь на Синод 15 жовтня.
16 вересня 2019 року Патріархія Грузії звинуватила патріарха Кирила в заохоченні сепаратизму. Відповідну заяву розповсюдила служба зі зв'язків з громадськістю патріархії. Патріархія Грузії висловила надію, що РПЦ поважатиме територіальну цілісність Грузії і, ґрунтуючись на християнських навчаннях, допоможе нормалізувати відносини між Грузією і Росією, грузинами і абхазами, грузинами і осетинами.