Барон Кітасато Сібасабуро () — японський бактеріолог, інфекціоніст, найбільш відомий як один з відкривачів збудника чуми (Yersinia pestis), яке відбулось під час 3-її пандемії у 1894 році в Гонконгу, практично одночасно з Александром Єрсеном. Імператор призначив Кітасато членом Палати перів за видатну державну службу, за наукові досягнення та внесок у добробут людства він був зведений у титул барона.

Біографія

Дитинство і навчання Кітасато Сібасабуро в Огуніго — гірському селі на Кюсю, у Південній Японії. Після виховання в дитинстві батьками в селі, він навчався в новоствореній медичній школі в Кумамото під керівництвом професора Мансфельда, який прибув з Німеччини для викладання медицини в новоствореному закладі. Пізніше він вирушив до Токіо для продовження медичної освіти в Державній медичній школі — попередниці теперішнього медичного факультету Токійського імператорського університету. У 1885 році Кітасато був направлений японським урядом до Німеччини для вивчення бактеріології, яка тоді була новою галуззю медичної науки

Кар'єра У 1885 переїхав до Берліна, де спочатку працював в Гігієнічному інституті під керівництвом Роберта Коха.

У 1891 році став асистентом Інституту інфекційних хвороб, брав участь у розробці засобів проти дифтерії і сибірки.

У 1889 році він виділив з гною ран трупа померлого від правця збудника хвороби і вперше в світі вивчив його властивості в чистій культурі.

У 1890 році він разом з Емілем Берінгом показав, що токсин правцевої палички може нейтралізуватися специфічною кров'яною сироваткою, отриманою від тварин після їхньої імунізації правцевим токсином.

У 1892 році присвоєне вчене звання професора. Повернувся на батьківщину, в Токіо, де очолив відкритий при Токійському університеті бактеріологічний інститут.

За прияння Юкічі Фукузави Кітасато заснував лабораторію для вивчення бактеріології, яка стала першою установою для наукових досліджень у Японії. Пізніше ця лабораторія перейшла під контроль Товариства гігієни Японії та була дещо розширена. Згодом, завдяки безперервному розширенню та збільшенню матеріалів для досліджень, лабораторія перетворилася на інститут для дослідницького центру з добре обладнаними лабораторіями.

З 1896 року став директором шпиталю для інфекційних хвороб, а також завідував санітарною лабораторією і Пастерівською станцією профілактики сказу.

У 1894 році під час епідемії чуми під час її третьої пандемії в Гонконзі виділив збудника цієї хвороби (одночасно з Александром Єрсеном, на честь якого ця бактерія пізніше отримала свою назву). Хоча Кітасато першим опублікував свої дослідження, але проведена порівняльна перевірка ходу цих досліджень у обох науковців показала все ж таки у цьому питанні першість належить саме Єрсену.

У 1914 році Інститут інфекційних хвороб, який заснував Кітасато, був переданий під контроль Міністерства освіти та об'єднаний з Токійським імператорським університетом. Не погодившись з цим, Кітасато пішов у відставку з посади директора разом з усіма співробітниками. Щоб продовжити свою справу, він заснував приватний інститут — Інститут Кітасато. Під час роботи в цьому інституті він був запрошений університетом Кейо-Джідзюку (засновником якого був Юкічі Фукузава) для організації нового медичного факультету, який він очолив у 1910 році. Кітасато пішов з посади декана медичного факультету, і його наступником став його довічний соратник д-р Кіташіма.

Визнання У 1917 році Імператор призначив Кітасато членом Палати перів за видатну державну службу. У 1924 році за наукові досягнення та внесок у добробут людства він був зведений у барони. Його заслуги також високо оцінили в багатьох іноземних країнах, які нагородили його почесними званнями.

Примітки