Часосло́в, або молитвосло́в (; Орологіон; )  — церковно-богослужбова книга, що містить молитви щоденних церковних служб, призначена для вжитку священників, читців і співаків. Назва походить від слова «часи» (години) — частини церковної служби добового кола богослужінь.

Крім незмінних молитов, у Часослові вміщені змінні піснопіння (тропарі, кондаки), пасхалія, потрібні вказівки церковного уставу тощо.

Історія часослова

Витоки часослова слід шукати в молитві ранньої церкви. Літургіст Хуан Матеос зокрема виділяє чотири етапи становлення часослова у цьому періоду: побутування молитви як приватної побожності, єгипетська монастичне богослужіння, парафіяльне богослужіння та міська монастична традиція, яка розвивається з IV століттяХуан Матеос. Витоки Часослова // Світло єси, Христе: Богослужіння добового кола: антологія досліджень / упор. Е. Квінлан, В. Рудейко. — Львів: УКУ, 2012, с. 59-70. Наприкінці І — поч. ІІ ст. Дідахе рекомендує вірним молитися «Отче наш» тричі на день, не вказуючи на це конкретно визначено часуJ.P. Audet, La Didache. Instructions des Apotres (Paris 1958), стт. 234, 171-73, що свідчить про існування звичаю переривати цикл дня молитвою. Климент Александрійський згадує про традицію деяких християн молитися о третій, шостій та дев'ятій годині дня окрім звичних молитов зранку, ввечері та вночі, сам однак з цією традицією не погоджуючисьClement of Alexandria, Stromata 7:7 (PG 9:455). Про подібну практику в африканській церкві свідчить Тертуліан, пояснюючи вибір цих годин тим, що третя нагадує про зіслання Святого Духа, шоста імітує молитву Петра в Яфі, а дев'ята наслідує приклад Петра та Івана, що йшли в храм на молитвуTertullian, De oratione 25: CCL 1, p. 272. У праці «Про піст» Тертуліан повертаючись до теми «малих часів», додає згадку про смерть Господню як причину для молитви о дев'ятій годиніTertullian, De Ieiunio X, 6 (CCL II, ст. 1268).

Часослови у вигляді книг з'явилися в Західній Європі в XIII ст., проте особливого поширення набули в XIV—XV ст., у зв'язку зі зростанням грамотності. Їх виготовляли в ремісничих майстернях усіх країн Європи; найбільшу популярність здобули французькі та фламандські.

Перше складання «Часослова» приписують преподобному Саві Освяченому, що включив до нього чинопослідування щоденних церковних служб. Доповнення до «Часослова» зроблено, як вважають, святими Іваном Дамаскином і Феодором Студитом.

Перше видання Часослову кирилицею з'явилося 1491 в Кракові за ініціативи Швайпольта Фіоля в друкарні, заснованій за сприяння багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона (Йоганна Турзо).

Часослов в Україні Часослов був найпопулярнішою церковною книгою в середньовічній Україні, мав багато видань та широко вживався як читанка при навчанні грамоти; чимало текстів Часослову завчалося напам'ять.

Знані видання: Львівське (1609), Острозьке (1612), друкарні Києво-Печерської лаври (1616, 1625, 1626, 1640, 1657), пізніше Почаївські Молитвослови (Василіян) 1755 та 1793 років і багато інших.

Київський «Часослов» 1616 року

«Часослов» 1616 року став першою книгою, надрукованою у Києві.

Цікавим було оформлення київського друкованого «Часослова» 1616 р. У ньому немає лицевих гравюр, але багато гравірованих заставок (великих і менших) світського змісту, в стилі Ренесансу, наприклад, із сиренами, грифами, амурами, а також заголовних букв, так званих ініціалів — фігурних літер із зображеннями дітей, птахів, тварин, рослинних образів взятих із міфології, композиція яких відзначається своєю складністю.

Книгу видано в 4-ту частку аркуша (ін-кварто, 4°). У повному вигляді вона має 192 сторінки в лінійних рамках. Друк у дві фарби (чорна та червона). Основний текст надруковано створеним у Стрятині шрифтом (10 рядків — 89 мм).

Книга містить дві передмови: Єлисея Плетенецького та Захарії Копистенського.

Точна і повна назва цього видання невідома, оскільки вихідний лист не зберігся в жодному з примірників, що дійшли до нас. Той заголовок, під яким вона відома бібліографам, є власне надписанням першого нумерованого листа, що знаходиться після двох передмов книги. Цим і пояснюються розбіжності часу виходу книги з друку: П. Строєв, І. Сахаров, В. Ундольский і І. Каратаєв відносять його на початок 1617 р., а П. Кеппен і митрополит Євгеній (Болховітінов) — до 1616 р. Втім, через відсутність титульного аркуша, дата 1616 р. — теж умовна. У кінці другої передмови, що збереглася, зазначено: «Пис[ано] месяца декамврия 20 дня.., літа от р. Х. 1616»Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я. Ісаєвич. — Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. — С. 168—169.. Виходячи з цього, деякі бібліографи вважали книгу надрукованою на початку 1617 р. Однак на прикладі інших київських видань першої половини XVII ст. можна встановити, що передмови і післямови писалися, як правило, під кінець друкування тиражу книги. Ймовірно, друкування «Часослова» почалося в другій половині 1616 р. і завершилося в грудні. Проте неможливо виключати й той факт, що книга вийшла у світ на початку 1617 р.Вінець друкарства київського. До 400-річчя з часу видання київського «Часослова» (1616) // Дати і події , 2016, друге півріччя: календар знамен. дат № 2 (8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 132—135.

Відзначання У 2016 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 525 років з часу виходу у світ перших друкованих староукраїнською мовою книжок у Кракові Ш. Фіолем («Осьмогласник», «Часословець», «Тріодь цвітна» для церковного вжитку) (1491).

Див. також

Літургія годин Швайпольт Фіоль Октоїх Тріодь

Примітки

Література

Посилання

Часослов // Українська Релігієзнавча Енциклопедія