«A Night at the Opera» () — четвертий студійний альбом британського рок-гурту «Queen», вийшов 21 листопада 1975 року «EMI Records» у Великій Британії і «Elektra Records» в Сполучених Штатах. Спродюсований і «Queen», «A Night at the Opera» вважався найдорожчим із коли-небудь записаних на час його випуску. Альбом отримав свою назву від однойменного фільму братів Маркс, який гурт дивився вночі в студійному комплексі під час сесій запису«The Story of Bohemian Rhapsody», BBC, dir. Carl Johnston, First broadcast 4 грудня 2004.
Альбом записувався на різних студіях протягом чотирьох місяців 1975 року. Через проблеми з менеджментом «Queen» майже не отримували грошей, які вони заробили за свої попередні альбоми. Згодом гурт розірвав контракт зі студією «» і більше не використовував її приміщення для запису альбому (єдиним винятком стала композиція «God Save the Queen», записана минулого року). Створення альбому складалося зі складного процесу, який широко використовував багатоканальний запис, його пісні охоплювали широкий спектр стилів, таких як балада, мюзик-хол, диксиленд, хард-рок і прогресивний рок. Крім свого звичайного устаткування, «Queen» також використовували широкий спектр інструментів, таких як контрабас, арфа, укулеле й багато іншого.
Після релізу альбом очолював британський альбомний чарт протягом чотирьох тижнів поспіль. Він досяг четвертого місця в чарті «Billboard 200» і став першим платиновим альбомом гурту в США. На ньому також вийшов найуспішніший сингл гурту у Великій Британії, «Bohemian Rhapsody», який став їх першим британським «номером один». Попри те, що тривалість пісні вдвічі перевищувала середню тривалість синглів 1970-х років, вона набула великої популярності в усьому світі.
«A Night at the Opera» під час виходу отримав змішані відгуки від критиків, зокрема хвалилися його різноманітні музичні теми й те як він зроблений, а також він був визнаний альбомом, який закріпив за «Queen» статус суперзірок. 1977 року він отримав дві номінації «Греммі» за «» і «». Ретроспективні огляди вітали його як «Queen's magnum opus» («головний твір „Queen“») і один з найвизначніших альбомів в історії року. 2020 року журнал «Rolling Stone» поставив його на 128 місце в списку «500 найкращих альбомів усіх часів». 2018 року він був введений до .
Передумови
Попередній альбом «Queen», «Sheer Heart Attack» (1974), мав комерційний успіх та вперше привернув увагу широкої публіки до них, а сингл з нього, «Killer Queen», посів друге місце у британському чарті синглів. У США альбом став помірним хітом, досягнувши дванадцятого місця, а «Killer Queen» потрапив до «топ-20»Whitburn, Joel (2006). The Billboard Book of Top 40 Hits. Billboard Books.Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums. London: Guinness World Records Limited Попри цей успіх, гурт був у пригніченому настрої. Багато в чому це було пов'язано з підписаним ними контрактом, за умовами якого їхні альбоми створювалися спочатку для продюсерської компанії «», яка потім продавала їх лейблу звукозаписуSheer Heart Attack & Killer Queen — Days Of Our Lives Documentary Queen Official. Retrieved 15 September 2018. -via YouTube. Це призвело до того, що «Queen» майже не бачили зароблених ними грошей, «Trident» виплачувала їм щотижня лише 60 фунтів стерлінгів, що гітарист Браян Мей описав як «ймовірно, найгірше, що ми коли-небудь робили». Фінанси гурту були у настільки поганому стані, що Роджера Тейлора попереджали, щоб він не надто сильно барабанив, тому що вони не могли дозволити придбати йому нові барабанні палички. Мею доводилося знімати кімнату у районі (Західний Лондон), а фронтмен Фредді Мерк'юрі був змушений жити у квартирі з підвищеною вологістю у Кенсінгтоні. Однак межею терпіння гурту стало те, що менеджер (голова «Trident») відмовив Джону Дікону, що недавно одружився, дати готівковий аванс у розмірі 4000 фунтів стерлінгів, який був потрібен басисту задля відкриття депозиту на придбання будинку. Цей наплив обурення гурту поведінкою Шеффілда, був описаний Мерк'юрі у пісні «Death on Two Legs», яка стала вступним треком альбому «A Night at the Opera».
У грудні 1974 року гурт найняв як свого адвоката і почав переговори про розірвання угод з «Trident». Поки Біч вивчав контракти «Queen», гурт продовжував гастролювати. У квітні 1975 року вони розпочали свій перший тур Японією, де їх в аеропорту «Ханеда» зустріли тисячі фанатів, і вони відіграли два аншлагові концерти на арені «Nippon Budokan» у Токіо. Після дев'ятимісячних суперечок «Queen» нарешті вдалося звільнитися від дії угод з «Trident» і вони підписали угоду безпосередньо з «EMI Records» у Великій Британії та «Elektra Records» у Північній Америці. Гурту вдалося відновити права на видання своїх попередніх творів, а їхня колишня видавнича компанія «Feldman» перейшла у власність «EMI». Оскільки «Trident» інвестували понад 200 000 фунтів стерлінгів у просування «Queen», гурт був змушений заплатити студії половину цієї суми, щоб таким чином відкупитися від контракту з нею. Також гурту довелося виплачувати «Trident» 1% доходів від продажу наступних шести альбомів. Крім того, тур Америкою, запланований на вересень 1975 року, довелося скасувати, оскільки його організував Джек Нельсон, який був пов'язаний з «Trident», попри вже заброньовані місця та продані квитки. Скасування туру стало великою невдачею для гурту, оскільки він втрачав можливість повернути кошти, витрачені на нього.
Коли у «Queen» стали закінчуватися гроші, вони негайно почали пошук нового менеджера. До списку кандидатів увійшли три імені: Пітер Радж, , який був тоді менеджером «Led Zeppelin», і , який на той час був менеджером Елтона Джона. Радж був у турне з «The Rolling Stones», і з ним не можна було зв'язатися, тож вони вирішили мати справу з Грантом. Грант, який дуже хотів бути менеджером «Queen», припускаючи, що гурт погодиться підписати контракт із «Swan Song», лейблом «Led Zeppelin», запропонував «Queen» вирушити в тур, доки він розбирався б з їхніми фінансами. Але, у підсумку, «Queen» вирішили зв'язатися з Рідом, побоюючись, що Грант буде більше приділяти уваги «Led Zeppelin», ніж їм, і через їхнє небажання підписувати контракт із «Swan Song». Рід, який спочатку сумнівався брати на себе менеджмент ще одного гурту, погодився, дізнавшись про «Queen», і порадив музикантам «йти до студії і зробити найкращий запис, який тільки зможете».
Запис і створення
В процесі створення альбому, «Queen» працювали з продюсером , який також залишив «Trident», та інженером звукозапису . Надалі Бейкер не продюсував твори гурту, аж до часів альбому «Jazz» 1978 року. Помічником інженера під час запису призначили 19-річного , який до цього був оператором звукозапису під час створення двох пісень альбому «Sheer Heart Attack»Gary Langan recalls working as a sound engineer on Queen's Bohemian Rhapsody and sharing the studio with rock legends The Sun. 28 вересня 2018. Процитовано 18 жовтня 2018.. Повідомлялося, що на той час «A Night at the Opera» став найдорожчим альбомом з коли-небудь створених, його оціночна вартість склала £40,000 (що еквівалентно £357.000 2023 року)The 10 Most Expensive Rock Albums Ever Made Loudersound. 10 June 2016. Retrieved 7 November 2018A Night At The Opera This Day in Music.com. Retrieved 7 November 2018.
Альбом записувався на семи різних студіях протягом чотирьох місяців. Тоді як альбом «Sheer Heart Attack», на відміну від «A Night at the Opera», був записаний на чотирьох різних студіяхQueen: Sheer Heart Attack — Behind The Albums uDiscoverMusic. Max Bell. 12 липня 2017. Процитовано 25 серпня 2018. Влітку 1975 року «Queen» провели місяць, репетируючи в студії «», у графстві Суррей. Потім гурт провів тритижневу сесію складання пісень та репетицій в орендованому будинку недалеко від (Герефордшир), після чого розпочався запис самого альбому. З серпня по вересень 1975 року гурт працював у студії «», графство Монмутшир. Решту інших сесій запису, які тривали до листопада, гурт провів у студіях «Lansdowne», «», «Roundhouse», «» і «». Оскільки угода «Queen» з «Trident» була скасована, ця студія більше не використовувалася гуртом під час запису альбому. Єдиним треком альбому, створеним на «Trident», став «God Save the Queen», який був записаний там 27 жовтня 1974 року, незадовго до того, як гурт вирушив у «Sheer Heart Attack Tour».
Гурт потребував багатоканального запису під створення їх складних вокальних гармоній, які зазвичай складалися з Мея, виконуючого нижні регістри, Мерк'юрі, співаючого середні регістри, і Тейлора, прерогативою якого були високі партії (Дікон не брав участі). На відміну від їх попередніх трьох альбомів, у яких використовувалася 16-доріжкова стрічка, «A Night at the Opera» був записаний з використанням 24-доріжкової стрічки. Особливо помітними їх вокальні гармонії були в пісні «Bohemian Rhapsody», яка являє собою ретельно продуману оперну послідовність, більша частина якої представлена багатоканальним вокалом.Queen: 20 Things You Probably Never Knew About 'Bohemian Rahpsody' NME. 24 червня 2015. Процитовано 8 листопада 2018 Аналогічні ідеї були використані у середній частині іншої пісні альбому, «The Prophet's Song», яка являла собою а капелу, із застосуванням вокалу Мерк'юрі. Для створення своїх однойменних «гітарних оркестровок» Мей використовував ефект «нашаровування» гри своєї саморобної гітари «» через підсилювач, створений Джоном Діконом, відомий під назвою «». Пізніше фірма «Vox» випускала цей підсилювач серійно під назвою «Brian May». Надалі, гітарне «нашарування» стало одним з характерних прийомів Мея як рок-гітариста. Музикант згадував, що цю техніку він винайшов, коли він намагався створити на гітарі звук скрипки«A Night at the Opera» udiscovermusic.com Процитовано 24 листопада 2023.
Крім свого звичайного обладнання, під час запису альбому гурт також використовував широкий спектр інших інструментів. Мерк'юрі використовував рояль у більшості пісень, а у пісні «Seaside Rendezvous» він створив секцію ; у той час як Тейлор використовував литаври і гонг в «Bohemian Rhapsody». Дікон грав на контрабасі у пісні «'39» і використовував у композиції «You're My Best Friend». В анотаціях до альбому Мею приписувалися створення «оркестрових фонів», що своєю чергою було свідченням його гри на низці інструментів, які зазвичай не зустрічаються в інших піснях «Queen». Він грав на акустичній гітарі у піснях «Love of My Life» і «'39». Крім цього, у «Love of My Life» Мей грав на арфі, і іграшковому кото у «The Prophet's Song». У пісні «Good Company», Мей, за допомогою своєї «Red Special», також відтворив джаз-гурт у стилі діксілендEvery song on Queen's A Night At The Opera, ranked from worst to best Loudersound. «Brian May has always been a one-man guitar orchestra, and rarely more so on this homage to Dixieland jazz, in which he sang a charming When I'm 64-style lyric while his guitar mimicked a ukulele-banjo and a clarinet.» Mark Blake. 2 грудня 2016. Процитовано 18 жовтня 2018..
Пісні
Огляд Музика альбому представлена такими стилями, як прогресивний рок, поп-музика, хеві-метал, хард-роком і . Окрім цього, у його музиці присутній вплив низки інших стилів, включаючи фолк, скіфл, британський кемп і мюзик-хол, джаз і оперу. Кожен учасник гурту був автором принаймні одної пісні: п'ять пісень написав Мерк'юрі, чотири — Мей, Тейлор і Дікон написали по одній пісні кожен. Заключним треком альбому стала інструментальна кавер-версія «God Save the Queen», британського національного гімну, аранжування якої створив Мей.