Петро́ Іллі́ч Чайко́вський (, , Воткінськ, Вятська губернія, Російська імперія — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський композитор, диригент і педагог. Автор 10 опер, 3 балетів, 7 симфоній (вкл. Манфред), великої кількості романсів та інструментальних творів.
Походження Мав частково українське, російське, французьке та австрійське походження.
По батьківській лінії походив з українського роду ЧайокРід Чайка називають українським більшість українських джерел, зокрема Енциклопедія Українознавства. Також рід Чайка називають «українським» уральська дослідниця Пролєєва та Г. І. Белонович — на сайті, присвяченому композиторові . Є дані , що в сучасній Україні є понад 12 тисяч носіїв прізвища Чайковський і понад 19 тисяч — прізвища Чайка. Проте більшість радянських і російських джерел про українське походження П. І. Чайковського не розповідають.. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка (1695—1767), походив з-під Кременчука, служив у Миргородському полку Війська Запорозького. Його син, Петро Федорович (1745—1818), народжений на Полтавщині (дід композитора), під час навчання у Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський. Пройшовши російсько-османську війну та відслуживши полковим лікарем, дід композитора став городничим Слободського, а потім Глазова у В'ятській губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губерніїВалько Кравченко наводить інформацію про те, що Чайковськими на Запоріжжі звали командирів козацьких чайок, отже, прізвище композитора залишилось українським.. Там він одружився з росіянкою Анастасією Посоховою, донькою пермського підпоруччика Степана Посохова. Подружжя мало 11 дітей, серед яких — батько майбутнього композитора, Ілля Петрович. Батько композитора, Ілля Петрович, займав різні посади в Департаменті гірничих і соляних справ, проводив геологічні дослідження в Новгородській губернії, викладав у Корпусі гірничих інженерів.
Прадід композитора по материнській лінії, Мішель-Віктор Асьє — французький скульптор, «модельмейстер» Мейсенської Королевської фарфорової фабрики, був одружений з Марією Христиною Елеонорою Віттіг, донькою австрійського офіцера Георга Віттіга. Їхня п'ята дитина з шести, Михаель Генріх Максіміліан Асьє (дід композитора, 1778—1830), приїхав до Росії як вчитель французької та німецької мов в 1795 році, у 1800 році прийняв російське підданство та змінив ім'я на Андрій Михайлович Ассієр. Він мав 7 дітей від двох шлюбів, один з яких — з Єкатериною Михайлівною, донькою петербурзького диякона М. Попова та А. Риковської, яка була онукою петербурзького священника. В цьому шлюбі народилася Олександра — мати майбутнього композитора. 1833 року Олександра Андріївна стала другою дружиною Іллі Петровича і народила шестеро дітей, серед яких Петро був другим. Вона вміла грати на фортепіано і співати, займалася вихованням дітей, учила їх музики, розмовляла з ними тільки французькою.
Біографія
Ранні роки Народився в селищі при Камсько-Воткінському заводі В'ятської губернії, нині місто Воткінськ (Удмуртія). У 14-річному віці залишився без матері, яка померла від холери. Взяв на себе відповідальність за виховання молодших братів.
Закінчив училище правознавства в Санкт-Петербурзі (1859), служив у міністерстві юстиції до 1863 року. Паралельно займався музикою в класах Російського музичного товариства, що було 1862 року перетворене на Петербурзьку консерваторію. У консерваторії вивчав композицію у класі А. Г. Рубінштейна. За роки навчання в консерваторії Чайковський написав ряд навчальних творів, зокрема квартет, п'єси для фортепіано. Закінчив консерваторію 1865 року, на випускному іспиті представив кантату на текст оди Ф. Шиллера «Ода радості».
Московський період 1866 року переїхав до Москви на запрошення Миколи Рубінштейна викладати в щойно відкритій Московській консерваторії (композицію, гармонію і теорію музики, інструментування). Серед його учнів — Сергій Танєєв, Микола Кленовський. Чайковський брав активну участь у творчому житті Москви, тут познайомився з Львом Толстим, Олександром Островським (пізніше — автором лібрето до опери «Воєвода»), а 1868 — з композиторами «Могутньої купки», які зацікавили його програмною музикою. Серед творів цих років — 1-а симфонія та увертюра-фантазія «Ромео та Джульєтта» (1869).
Творчість 1870-х років охоплює різні жанри — він написав опери «Опричник» і «Коваль Вакула», музику до драми Островського «Снігуронька», балет «Лебедине озеро», Другу і Третю симфонії, фантазію «Франческа да Ріміні», Перший фортепіанний концерт, Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром, три струнні квартети та інші.
1876 року здійснив разом із братом Модестом подорож до Парижа. Сильне враження на Петра справила опера «Кармен» Жоржа Бізе, прем'єра якої відбулася за рік до цього. На зворотному шляху з братом відвідав Вагнерівський фестиваль у Байройті, де особисто познайомився з Ференцом Лістом і Ріхардом Вагнером.
У липні 1877 року, попри свою гомосексуальну орієнтацію, Чайковський імпульсивно одружився з колишньою консерваторською студенткою Антоніною Мілюковою (1849—1917). Вона надсилала композиторові листи і навіть погрожувала самогубством, якщо він відмовиться від зустрічі. Чайковський, який тоді працював над оперою «Євгеній Онегін», на відміну від героя своєї опери не відмовився від прихильниці. Проте вже у вересні композитор розчарувався в шлюбі й навіть сам збирався вчинити через це самогубствоЦьому аспекту присвячені такі джерела: В. Соколов. Антонина Чайковская. История забытой жизни. — М.: Музыка, 1994; А. Познанский. Пётр Чайковский: Биография. — СПб.: Вита нова, 2009; Самоубийство Чайковского: миф и реальность. — М. : Журнал «Глагол», 1993; И. Кон. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. — Глава 9. Был ли гомосексуализм на святой Руси? . Wiley, Roland John, «Tchaikovsky, Pyotr Ilyich.», а також стаття в словнику Гроува (2001), 25:147.. Усі подальші роки подружжя мешкало окремо. Процес розлучення тривав до смерті Чайковського, але так і не відбувся. Ця ситуація його дуже обтяжувала, про що він неодноразово писав у листах до Надії фон Мекк: «Вчора я отримав листа від брата Анатолія. Він тепер уже в Петербурзі. В Кам'янці він провів 5 днів. Він нарешті випровадив мою дружину з Кам'янки. Слава богу, в меня гора з пліч звалилася. Вона виявила бажання йти в сестри милосердя. Сестра, зять і Толя дуже зраділи цьому. Вони не без причин припустили, що вона закохається там у когось, захоче одружитися й вимагатиме розлучення. Це було б найкраще для мене. Але бажання це лишилость тільки протягом кількох днів. Брат почав було займатися, але вона заявила йому (в Москві, де він провів днів п'ять), що більше не хоче бути сестрою милосердя. Вона живе тепер у Москві. Подальші її плани мені невідомі, але я молю бога, щоб вона до наступного навчального року вибрала іншу резиденцію. Зустрічатися з нею буде дуже незручно і делікатно»Лист № 72. Чайковский — Мекк. Сан-Ремо, 24 декабря 1877 г./5 января 1878 г..
Період подорожей
У жовтні 1877 року припинив роботу в Московській консерваторії та разом з братом Анатолієм вирушив до Швейцарії. Ця поїздка стала можливою завдяки прихильниці його таланту Надії фон Мекк, яка призначила йому щорічну стипендію у розмірі 6000 рублів, однак за умови, що вони ніколи не зустрінуться особисто. Спілкування Чайковського з фон Мекк відбувалося винятково листовно. За 13 років листування було написано приблизно 1100 листів.
Наступного 1878 року закінчив «Євгенія Онєгіна» та Четверту симфонію, якими сам композитор був задоволений: «Я відчуваю сьогодні велику насолоду від усвідомлення, що я закінчив два великі твори, у яких, мені здається, я зробив крок уперед, і значний».
Протягом наступних 14 років життя постійно подорожував — як батьківщиною, так і за кордоном. Подорожував переважно поїздом, а 1886 — пароплавом з Батумі до Марселя. У середині 1880-х років Чайковський повернувся до активної музично-суспільної діяльності. У 1885 році його обрано директором Московського відділу Російського музичного товариства. Музика Чайковського стала популярною у Росії та за кордоном.
У цей час почав займатися диригуванням, і в 1887 — початку 1888 року здійснив перше європейське турне як диригент. Концертні поїздки зміцнили творчі й дружні зв'язки Чайковського із західноєвропейськими музикантами, серед яких Ганс фон Бюлов, Едвард Гріг, Антонін Дворжак, Густав Малер, Артур Нікіш, Каміль Сен-Санс та інші. Навесні 1891 року П. І. Чайковський їде до США. Він з надзвичайним успіхом диригував власними творами у Нью-Йорку, Балтиморі й Філадельфії.
Останні роки Останні роки життя музикант провів у Клину в Підмосков'ї, де зараз розташований його меморіальний музей. 16 жовтня 1893 він успішно диригував на прем'єрі своєї симфонії в Петербурзі, а через 9 днів раптово помер. Похований в Олександро-Невській лаврі (Петербург) в Некрополі майстрів мистецтв...
Особисте життя
Біографи загалом погоджуються, що Петро був гомосексуальним.Poznansky, Quest, 32 et passim. Зокрема про це розповідається в автобіографії Модеста, молодшого брата Петра, який також був гомосексуалом.Poznansky, Alexander. Tchaikovsky Through Others' Eyes. Indiana University Press, 1999, p. 8 Він шукав компанії інших чоловіків свого кола на тривалий час, «відкрито спілкуючись і встановлюючи з ними професійні зв'язки».Wiley, New Grove (2001), 25:147. Його першим коханням був Сергій Кірєєв, молодший товариш по навчанню в Імператорському училищі правознавства. За словами Модеста Чайковського, це було «найсильніше, найдовше і найчистіше кохання Петра». Замінивши його ім'я трикрапкою, він присвятив йому романс «Мій ангел, мій геній, мій друг…» на слова Афанасія Фета, а роки по тому пам'ять про це юнацьке переживання надихнула Чайковського на «кращі любовні сторінки музичних творінь». Крім того, в роки навчання в училищі Петро дружив із Дохтуровим і Білявським, Федором Масловим, з яким вони кілька років були майже нерозлучні, Володимиром Адамовим, який був духовно і душевно близьким другом. За словами Модеста, це було «найсильніше, найдовше і найчистіше любовне захоплення його життя»..
У родині вважали, що перший гомосексуальний досвід Чайковський пережив в училищі в 13-річному віці зі своїм однокашником, майбутнім поетом Олексієм Апухтіним, який надалі особливо не приховував своєї гомосексуальності.. Вони сиділи за однією партою, разом бігали курити — ця звичка залишилася в них на все життя — і багато спілкувалися. Однак ці роки не залишили в Петра особливо теплих спогадів: після закінчення училища він уникав будь-яких зустрічей з «антимузичними» товаришами по училищу, за винятком Олексія Апухтіна та князя Володимира Мещерського, також гомосексуала.
Гомосексуальні ефебофілічні нахили Чайковського були добре відомі його сучасникам. Ще 1862 року в компанії друзів-правознавців, включно з Апухтіним, потрапив у гомосексуальний скандал у петербурзькому ресторані «Шотан», унаслідок якого вони, за висловом Модеста Чайковського, «були знеславлені на все місто як бугри <гомосексуалів>».Кон И. С. Клубничка на берёзке: Сексуальная культура в России. — : Время, 2010. — С. 88. — ISBN 978-5-9691-0554-6.
Петро був яскраво вираженим гомосексуалом. У листі до брата Модеста від 29 серпня 1878 року він зазначив відповідний натяк у фейлетоні про звичаї Консерваторії, що з'явився в газеті «Новое время», і з жалем пише: «Моя бугорська репутація падає на всю Консерваторію, і тому мені ще соромніше, ще тяжче».