Бува́льщина або били́ця (російське «быль, былина»Билиця // Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1982. Том перший А-Г.) — коротке усне оповідання про те, що нібито сталось насправді.
Загальні відомості Тематика билиць переважно побутова, часто мовиться про незвичайні події, спілкування людини з надприродними силами (відьмами, лісовиками, вовкулаками тощо). Це підтверджується і самою їхньою назвою:
Не шкодить: Такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко).
Оповідки, що ґрунтуються на нереальному, алогічному, називають небилицями.
Збірники
Збірники записів билиць видали:
Пантелеймон Куліш («Українські народні перекази», 1847)Украинские народные предания. Кн. 1 / собр. П. Кулиш. — : В Унив. Тип., 1847., Михайло Драгоманов («Малоруські народні перекази та оповідання», 1876)Малорусские народные предания и рассказы / Свод М. Драгоманова. — Киев: Изд. Юго-Западного Отд. Русск. географ. о-ва, 1876. — XXVI, 434 c..
Билиці є також в окремих виданнях Володимира Гнатюка («Знадоби до галицько-руської демонології», 1904, 1912; «Народні новели», 1917; «Народні оповідання про опришків», 1910; «Народні оповідання про тютюнарів», 1915 та ін.).
У літературній традиції
Назви запозичили письменники для жанрового означення своїх творів, написаних за відповідними фольклорними джерелами, наприклад, О. Стороженко («Українські оповідання», 1863), Остап Вишня («Усмішки», 1928), Д. Білоус («Поліська бувальщина») та ін.
Билиці називають цікаві, часто анекдотичного змісту пригоди з життя визначних людей, наприклад, у виданнях І. Артемчука та Г. Григор'єва «Цікаві бувальщини» (К., 1966).
Примітки
Джерела
Посилання
Бувальщина // Український фольклор: словник-довідник / За заг. ред. проф. Н. П. Сивачук та ін. — Умань: ПП Жовтий, 2010. — 140 с.